Соціологія досліджує і внутрішню структуру системи освіти, насамперед у плані
наступності окремих ступенів і ланок. Причому тут основна ідея – безперервність. У
сучасному суспільстві немає ні закінченої, ні повної, ні тим більше вищої освіти. Ці
терміни тільки означають досягнутий людиною визначений рівень освіти. Сучасна людина,
у принципі, повинна учитися усе своє життя. Можна виділити формальну освіту –
школа, ВНЗ, аспірантура, докторантура і неформальну – навчальне телебачення, Інтернет,
самоосвіта, клуби за інтересами, культурні установи.
Дошкільна освіта
Вона представлена системою дошкільних установ, які у кращі для вітчизняної системи
освіти роки відвідували більше половини дітей. Дитячий садок покликаний допомагати
сім’ї у вихованні. Головні і перші педагоги дитини – її батьки, які найчастіше
не мають необхідних знань. Існує гіпотеза, що саме на цій сходинці виховання й освіти
дитини суспільство несе найголовніші втрати.
Л. Толстой помітив: «Від мене до шестирічної дитини – один крок, від немовляти до
шестирічної – величезна відстань». Всі основні задатки і здібності дитини формуються
саме в цьому віці, далі йде розвиток, шліфування цих якостей дитини. Звичайне для
сучасної школи співвідношення: одна обдарована дитина на десять школярів. За даними
американських соціологів і педагогів, якщо застосувати весь педагогічний арсенал у
дошкільному віці, тих дев’ять дітлахів з десяти будуть навчатися в школі на рівні обдарованих
дітей.
Школа
Наступна сходинка – школа, яка є основним базисним інститутом у сучасній систем
і освіти, найбільшим досягненням цивілізації. Дійсно, знання алфавіту вводить
людину в храм духовної культури. Зверніть увагу, що перші школи, університети у
будь-яких країнах з’являлися при храмах.
Первісне стадо людей перетворюється в суспільство після появи фігури вчителя.
Без довіри до нього, віри в його здатності не можна будувати Храм науки. Авторитет
учителя, його матеріальний і соціальний стан у суспільстві прямо визначають якість
освіти. Якщо обдарована молодь не йде в аспірантуру, то на десятки років уперед зада
ється рівень академічної науки в країні. Це теж найцікавіші соціологічні проблеми
освіти.
Введення загальної обов’язкової середньої освіти зіграло з нами злий жарт. Проблема
полягає в тому, що для народного господарства, сучасного виробництва не
потрібно, щоб усі люди мали середню освіту. Справа в тому, що характер і зміст роботи
найчастіше не відповідають їх освітній і культурній підготовці. Звідси незадоволен
ість роботою, висока плинність кадрів. У свій час строгий контроль за виконанням
Закону «Про загальну освіту» призвів до процентоманії (за даними статистики, у
нас відсівалося, не отримуючи середньої освіти, 2-3 відсотка молодих людей, у США
– 20 відсотків), завищувалася реальна успішність, примусово виштовхувалися «важкі»
старшокласники в спецучилища, профтехучилища, школи для розумово відсталих
дітей. Тепер, здається, вітчизняна освіта перегнула ціпок в іншу сторону. Багато
підлітків (за деякими даними, до одного мільйона) ніде не учаться, як говориться,
проходять вуличні університети.
Взагалі, співвідношення освіти і професійної діяльності – найцікавіша філолофсько-
соціологічна проблема. Системі освіти навряд чи під силу відслідковувати
Розділ ІІІ. Основні соціологічні поняття
освітні запити суспільства, оперативно реагувати на них. Коли освіта не використову
ється у всьому її багатстві, виникає думка про її академічність, необхідність скорочення
навчальних програм. Завтра виявляється недостатність отриманих знань, починають
стверджувати про неспроможність системи освіти, необхідності проведення
реформ.
Освіта, черпаючи свій зміст у процесах людської діяльності, повинна нести в собі
деякий випереджувальний момент. Насамперед тому, що її отримують в основному люди
в молодому віці і запас знань покликаний забезпечувати майбутній розвиток суспільства,
його виробництва і культури. Крім того, у знаннях, насамперед гуманітарних,
міститься нерозмінний фонд людської цивілізації, що є підставою для саморозвитку
людини, її повноцінної життєдіяльності.
Позашкільна освіта
Паралельно розвивається система позашкільної освіти. До неї ми відносимо
різноманітні позашкільні установи: музичні, спортивні школи, станції юних туристів,
натуралістів, центри технічної і художньої творчості. Їх діяльність забезпечує всеб
ічний розвиток особистості дитини, підлітка. І, звичайно, завжди виникає питання
про оптимум, доцільність, щоб не перевантажити, не скалічити дитину. Особливо
якщо в батьків вона одна, та ще є бабуся з дідусем.
В умовах переходу до ринку йде «усихання» усієї позашкільної системи. Навряд
чи це розумно. Цивілізація зі свого індустріального ступеня переходить до постіндустр
іального суспільства. І його головною особливістю є значне вкладення капіталу
не у виробництво, а в людину, могутній розвиток усієї позаринкової сфери.
Цікавить соціологів також оптимальне сполучення загальноосвітньої і профес
ійної підготовки. Чи треба в школі учити професії чи обмежитися політехнічною
освітою? Чи потрібно учням займатися на уроках продуктивною працею, чи необхідно
за неї платити?
Професійна освіта
Наступна сходинка – професійна школа, представлена технікумами, профтехучилищами,
тепер ще й коледжами, ВНЗ різного типу. Головна проблема – профес
ійний вибір при переході від загальноосвітньої до професійної школи. Що визнача
є професійний вибір, як, через які канали можна вплинути на нього? Більшість
соціологічних досліджень освіти зосереджено саме тут. Справа в тому, що суспільні
потреби в професійній підготовці й особисті устремління школярів не завжди збігаються.
Реально у ВНЗ України надходять не більш 30 відсотків випускників шкіл. В результат
і відбувається катастрофа життєвих планів, ілюзій.
Нині дедалі більший розвиток отримує система післядипломної освіти – аспі-
рантура, докторантура, отримання другої спеціальності, інститути і факультети підвищення
кваліфікації, стажування тощо. Тут теж багато цікавих для соціології питань.
Досить сказати, що, за даними соціологів, до 60 відсотків випускників ВНЗ змінюють
свою професію з різних причин. Виникають дуже непрості запитання: як допомогти
в професійному вдосконалюванні за новою спеціальністю, який набір фундаментальних
знань треба давати студенту, щоб такий перехід був менш хворобливим
тощо.
У сучасних українських умовах вища школа змінює структуру підготовки фахівців
під могутнім тиском нових соціально-економічних умов і факторів, стає масовою друга
вища освіта. У вищому і середньому спеціальному навчальному закладах відкрива140
Юрій М.Ф. Соціологія
ються нові спеціальності і спеціалізації, пов’язані з такими сферами соціального життя,
як управління, бізнес, фінанси, екологія тощо.
Наразі з’явилась нова проблема для вищої школи – незатребуваність, безробіття
серед осіб з вищою освітою. Безробіття стало «розумним». Так, у 2000 році кожен десятий
безробітний мав вищу освіту. Найбільш несприятливо кон’юнктура на ринку
праці складається щодо інженерних ВНЗ: попит (і без того невисокий) падає, дефі-
цит фахівців відсутній.
У найближчому майбутньому важко очікувати різкої зміни в цій сфері. Економічний
аналіз призводить до важких для вищої школи висновків: зниження обсягів виробництва
призводить до зниження попиту на кваліфіковану працю, а це обумовлює скорочення
обсягів підготовки фахівців. Особливо в частині інженерно- і природничонауково
ї освіти. За оцінками фахівців, спад обсягів виробництва, різке скорочення
масштабів наукової діяльності і її престижностей стимулюють згортання класичної і
галузевої науки. Хоча престиж – мати учений ступінь, не займаючись професійно науковою
діяльністю, – високий. Це стало модним.
Принципово новою для вітчизняної вищої професійної освіти є формуюча багатоступ
інчаста система: бакалавр, фахівець, магістр. Приваблює її гнучкість, можлив
ість для молодих людей включатися в професійну діяльність на різних ступенях
отримання освіти, інтеграції середніх і вищих професійних навчальних закладів. Однак
не можна не бачити і бездумне копіювання американської моделі деякими старанними
реформаторами. Іноді в так званих елітарних чи міжнародних коледжах, в
основному гуманітарного профілю, з’являється великий обсяг природничонаукових
предметів. Так, в американських університетах, особливо дослідницьких, і так званих
коледжах ліберальних наук є такі навчальні плани. Але не слід забувати, що в
американські університети приходять більш 60 відсотків випускників середньої школи
й університети просто змушені вирівнювати загальнонаукову підготовку студентів молодших
курсів, зокрема і з рідної англійської мови. Інша справа Україна, де у ВНЗ на
основі строгого конкурсного добору надходять не більш п’ятої частини випускників
середньої школи, і, загальновизнано, з більш ґрунтовною загальнонауковою підготовкою.
