Основні ступені і форми освіти

Соціологія досліджує і внутрішню структуру системи освіти, насамперед у плані

наступності окремих ступенів і ланок. Причому тут основна ідея – безперервність. У

сучасному суспільстві немає ні закінченої, ні повної, ні тим більше вищої освіти. Ці

терміни тільки означають досягнутий людиною визначений рівень освіти. Сучасна людина,

у принципі, повинна учитися усе своє життя. Можна виділити формальну освіту –

школа, ВНЗ, аспірантура, докторантура і неформальну – навчальне телебачення, Інтернет,

самоосвіта, клуби за інтересами, культурні установи.

Дошкільна освіта

Вона представлена системою дошкільних установ, які у кращі для вітчизняної системи

освіти роки відвідували більше половини дітей. Дитячий садок покликаний допомагати

сім’ї у вихованні. Головні і перші педагоги дитини – її батьки, які найчастіше

не мають необхідних знань. Існує гіпотеза, що саме на цій сходинці виховання й освіти

дитини суспільство несе найголовніші втрати.

Л. Толстой помітив: «Від мене до шестирічної дитини – один крок, від немовляти до

шестирічної – величезна відстань». Всі основні задатки і здібності дитини формуються

саме в цьому віці, далі йде розвиток, шліфування цих якостей дитини. Звичайне для

сучасної школи співвідношення: одна обдарована дитина на десять школярів. За даними

американських соціологів і педагогів, якщо застосувати весь педагогічний арсенал у

дошкільному віці, тих дев’ять дітлахів з десяти будуть навчатися в школі на рівні обдарованих

дітей.

Школа

Наступна сходинка – школа, яка є основним базисним інститутом у сучасній систем

і освіти, найбільшим досягненням цивілізації. Дійсно, знання алфавіту вводить

людину в храм духовної культури. Зверніть увагу, що перші школи, університети у

будь-яких країнах з’являлися при храмах.

Первісне стадо людей перетворюється в суспільство після появи фігури вчителя.

Без довіри до нього, віри в його здатності не можна будувати Храм науки. Авторитет

учителя, його матеріальний і соціальний стан у суспільстві прямо визначають якість

освіти. Якщо обдарована молодь не йде в аспірантуру, то на десятки років уперед зада

ється рівень академічної науки в країні. Це теж найцікавіші соціологічні проблеми

освіти.

Введення загальної обов’язкової середньої освіти зіграло з нами злий жарт. Проблема

полягає в тому, що для народного господарства, сучасного виробництва не

потрібно, щоб усі люди мали середню освіту. Справа в тому, що характер і зміст роботи

найчастіше не відповідають їх освітній і культурній підготовці. Звідси незадоволен

ість роботою, висока плинність кадрів. У свій час строгий контроль за виконанням

Закону «Про загальну освіту» призвів до процентоманії (за даними статистики, у

нас відсівалося, не отримуючи середньої освіти, 2-3 відсотка молодих людей, у США

– 20 відсотків), завищувалася реальна успішність, примусово виштовхувалися «важкі»

старшокласники в спецучилища, профтехучилища, школи для розумово відсталих

дітей. Тепер, здається, вітчизняна освіта перегнула ціпок в іншу сторону. Багато

підлітків (за деякими даними, до одного мільйона) ніде не учаться, як говориться,

проходять вуличні університети.

Взагалі, співвідношення освіти і професійної діяльності – найцікавіша філолофсько-

соціологічна проблема. Системі освіти навряд чи під силу відслідковувати

Розділ ІІІ. Основні соціологічні поняття

освітні запити суспільства, оперативно реагувати на них. Коли освіта не використову

ється у всьому її багатстві, виникає думка про її академічність, необхідність скорочення

навчальних програм. Завтра виявляється недостатність отриманих знань, починають

стверджувати про неспроможність системи освіти, необхідності проведення

реформ.

Освіта, черпаючи свій зміст у процесах людської діяльності, повинна нести в собі

деякий випереджувальний момент. Насамперед тому, що її отримують в основному люди

в молодому віці і запас знань покликаний забезпечувати майбутній розвиток суспільства,

його виробництва і культури. Крім того, у знаннях, насамперед гуманітарних,

міститься нерозмінний фонд людської цивілізації, що є підставою для саморозвитку

людини, її повноцінної життєдіяльності.

Позашкільна освіта

Паралельно розвивається система позашкільної освіти. До неї ми відносимо

різноманітні позашкільні установи: музичні, спортивні школи, станції юних туристів,

натуралістів, центри технічної і художньої творчості. Їх діяльність забезпечує всеб

ічний розвиток особистості дитини, підлітка. І, звичайно, завжди виникає питання

про оптимум, доцільність, щоб не перевантажити, не скалічити дитину. Особливо

якщо в батьків вона одна, та ще є бабуся з дідусем.

В умовах переходу до ринку йде «усихання» усієї позашкільної системи. Навряд

чи це розумно. Цивілізація зі свого індустріального ступеня переходить до постіндустр

іального суспільства. І його головною особливістю є значне вкладення капіталу

не у виробництво, а в людину, могутній розвиток усієї позаринкової сфери.

Цікавить соціологів також оптимальне сполучення загальноосвітньої і профес

ійної підготовки. Чи треба в школі учити професії чи обмежитися політехнічною

освітою? Чи потрібно учням займатися на уроках продуктивною працею, чи необхідно

за неї платити?

Професійна освіта

Наступна сходинка – професійна школа, представлена технікумами, профтехучилищами,

тепер ще й коледжами, ВНЗ різного типу. Головна проблема – профес

ійний вибір при переході від загальноосвітньої до професійної школи. Що визнача

є професійний вибір, як, через які канали можна вплинути на нього? Більшість

соціологічних досліджень освіти зосереджено саме тут. Справа в тому, що суспільні

потреби в професійній підготовці й особисті устремління школярів не завжди збігаються.

Реально у ВНЗ України надходять не більш 30 відсотків випускників шкіл. В результат

і відбувається катастрофа життєвих планів, ілюзій.

Нині дедалі більший розвиток отримує система післядипломної освіти – аспі-

рантура, докторантура, отримання другої спеціальності, інститути і факультети підвищення

кваліфікації, стажування тощо. Тут теж багато цікавих для соціології питань.

Досить сказати, що, за даними соціологів, до 60 відсотків випускників ВНЗ змінюють

свою професію з різних причин. Виникають дуже непрості запитання: як допомогти

в професійному вдосконалюванні за новою спеціальністю, який набір фундаментальних

знань треба давати студенту, щоб такий перехід був менш хворобливим

тощо.

У сучасних українських умовах вища школа змінює структуру підготовки фахівців

під могутнім тиском нових соціально-економічних умов і факторів, стає масовою друга

вища освіта. У вищому і середньому спеціальному навчальному закладах відкрива140

Юрій М.Ф. Соціологія

ються нові спеціальності і спеціалізації, пов’язані з такими сферами соціального життя,

як управління, бізнес, фінанси, екологія тощо.

Наразі з’явилась нова проблема для вищої школи – незатребуваність, безробіття

серед осіб з вищою освітою. Безробіття стало «розумним». Так, у 2000 році кожен десятий

безробітний мав вищу освіту. Найбільш несприятливо кон’юнктура на ринку

праці складається щодо інженерних ВНЗ: попит (і без того невисокий) падає, дефі-

цит фахівців відсутній.

У найближчому майбутньому важко очікувати різкої зміни в цій сфері. Економічний

аналіз призводить до важких для вищої школи висновків: зниження обсягів виробництва

призводить до зниження попиту на кваліфіковану працю, а це обумовлює скорочення

обсягів підготовки фахівців. Особливо в частині інженерно- і природничонауково

ї освіти. За оцінками фахівців, спад обсягів виробництва, різке скорочення

масштабів наукової діяльності і її престижностей стимулюють згортання класичної і

галузевої науки. Хоча престиж – мати учений ступінь, не займаючись професійно науковою

діяльністю, – високий. Це стало модним.

Принципово новою для вітчизняної вищої професійної освіти є формуюча багатоступ

інчаста система: бакалавр, фахівець, магістр. Приваблює її гнучкість, можлив

ість для молодих людей включатися в професійну діяльність на різних ступенях

отримання освіти, інтеграції середніх і вищих професійних навчальних закладів. Однак

не можна не бачити і бездумне копіювання американської моделі деякими старанними

реформаторами. Іноді в так званих елітарних чи міжнародних коледжах, в

основному гуманітарного профілю, з’являється великий обсяг природничонаукових

предметів. Так, в американських університетах, особливо дослідницьких, і так званих

коледжах ліберальних наук є такі навчальні плани. Але не слід забувати, що в

американські університети приходять більш 60 відсотків випускників середньої школи

й університети просто змушені вирівнювати загальнонаукову підготовку студентів молодших

курсів, зокрема і з рідної англійської мови. Інша справа Україна, де у ВНЗ на

основі строгого конкурсного добору надходять не більш п’ятої частини випускників

середньої школи, і, загальновизнано, з більш ґрунтовною загальнонауковою підготовкою.