Видатні представники української політичної думки

Представник

Основні праці

Загальна характеристика внеску у розвиток політичної науки

 

Винниченко Володимир (1880-1951)	“Відродження нації”, “Заповіт борцям за визволення”.	Проаналізував причини поразки української національної революції 1917-1920 рр. Вважав, що паралельно з приватною власністю, повинна існувати колективна (колектократія). Сформулював етичну концепцію “чесності з собою” та нового романтизованого соціально–філософського світогляду – конкордизму.
Грушевський Михайло (1866-1934)	“Початки громадянства”, “Історія України - Руси” (у 9 т.), збірник “на порозі нової України”	Виклав своє розуміння історії розвитку людського суспільства, в якому, на його думку, було три етапи: початок організації, племінно-родова організація й її розклад, перехід від племінно-родового укладу до класово-державного. Основною рушійною силою прогресу суспільства є не так економічна, як психологічна сторона (протистояння колективізму та індивідуалізму). Він виклав своє розуміння політичної влади, проаналізував її джерела, подав своє розуміння державної організації. Представив своє розуміння механізму боротьби за владу та її утримання елітою. Склав власну схему історичного процесу у Східній Європі, виклав свої погляди з національного питання, зокрема розробив федеративну концепцію. В військовому будівництві головну увагу приділяв міліції, а не розвитку власних збройних сил.
Донцов Дмитро (1883-1973)	“Історія розвитку української державної ідеї”, “Підстави нашої політики”, “Націоналізм”, “Дух нашої давнини”	Заперечував традиційний український націоналізм. Є засновником українського інтегрального націоналізму. Закликав до пере-орієнтації українства на Захід, бо історичні традиції, національні звички, спосіб життя українців і росіян несумісний. Намагався ідеологічно обґрунтувати українську самостійницьку політику: зовнішню (повна сепарація від Росії) і внутрішню (виховання на засадах західної культури). Обстоював думку про придатність більшості засобів у боротьбі за виживання нації.
Драгоманов Михайло (1841-1895)	“Чудацькі думки про українську національну справу”, “Листи на Наддніпрянську Україну”.	Досліджував проблеми походження держави і права. Суть держави вбачав у правах її громадян, у правовому статусі особи та нації. Ідеальним для України вважав федеративний устрій. У 1884 р. запропонував власний проект Конституції.
Костомаров Микола (1817-1885)	“Закон Божий (Книга буття українського народу)”	Творець народницького напрямку в українській історіографії. Сформулював програмні документи Кирило-Мефодіївського товариства. Його політичним ідеалом була федеративно-слов’янська держава з правителем, “вибраним на год”. Вказав на психологічне розходження між українським та російським народами.
Липа Юрій (1900-1944)	“Українська раса”, “Українська доба”, “Призначення України”, “Чорноморська доктрина”, “Розподіл Росії”	Займався геополітичними доповненнями до політичної доктрини націоналізму. Розглядаючи раси, він має на увазі не “типи черепів чи м’язи”, а психологію, духовні риси. До чинників, які формують расу відніс не тільки духовно-культурні, але й геополітичні (територія, моря, ріки, історичні транзитні шляхи або їх відсутність тощо).
Липинський В’ячеслав (1882-1931)	“Україна на переломі 1657-1659”, “Листи до братів-хліборобів”	Сформулював політичну доктрину українського консерватизму. Вважав політичним ідеалом для України спадкову монархію на чолі з гетьманом. Охарактеризував новий політичний режим – класократію. Розглядав монархію як трудову державу, яка опирається, перш за все, на хліборобський клас.
Міхновський Микола (1873-1924)	“Самостійна Україна”	Один із авторів проекту Основного Закону “Самостійна Україна”. Вважав, що Україна мала бути президентською республікою з двопалатним парламентом. Проголосив гасло: “Україна – для українців!”.
Мономах Володимир (1053-1125)	“Повчання дітям”	Вважав, що основними принципами політичного панування є відповідальність, прагнення до справедливості. Наголошував, що правитель повинен сам бути взірцем для інших, тоді легше буде вимагати послугу від підданих.
Могила Петро (1596-1647)	“Літопис, або камінь за пращі правди святій православній церкві руській”	Виразник інтересів православної церкви. Виступав проти втручання держави у справи церкви. Переконував, що українське відродження не можливе без здобутків західноєвропейської науки та культури. Політичні погляди суперечливі, наприклад, він розвинув ідею верховенства влади православної церкви, але одночасно писав про ідеального володаря (сильного, могутнього). Церкві відводилась роль радника при володарі, а не верховника. Закликав правителів бути “батьком на троні, опікуном підданих”, що самі себе обмежують встановленими законами і доброчинством.
Орлик Пилип (1672-1742)	“Конституція прав і свобод Запорозького війська” (написана спільно з Г.Герциком та А.Войнаровським)	Підтримував ідею розподілу влад, запровадження незалежного військового суду. В Конституції наголошувалось на панівному характері православ’я і недопущені поширення іншого віровчення. Конституція встановлювала форму представницького правління за допомогою Загальної Ради.
Сковорода Григорій (1722-1794)	“Асхань”, “Разговор дружеский о душевном мире”	Основною проблемою його філософії є проблема людини, її щастя і шляхів досягнення цього щастя. Ця проблема випливає із його вчення про дві натури (видиму, невидиму) і три світи (макрокосм, мікрокосм, Біблію). Біблію розумів як певну сукупність символів, призначених винятково для пізнання невидимої натури (Бога). Сутність людини полягає у єдності видимого і невидимого, тілесного і духовного. Щастя людини є у самопізнанні, знаходження самого себе.
Франко Іван (1856-1916)	“Поза межами можливого”, “Що таке поступ?”, “Ukraina irredenta”	Основними проблемами праць І.Франко були: 1)аграрна; 2)робітнича; 3)національна. Був соціалістом, але не виступав за диктатуру пролетаріату, акцентував увагу на загальнолюдських, а не на класових вартостях. Його соціалізм опирався на широке самоврядування країв і общин – повітів. Виступав за абсолютну рівність усіх націй, проти ігнорування національної проблеми в ході соціальної боротьби.

 

З М І С Т

 

Вступ ……………………………………………………………………………...3

1. Політологія як наука …………………………………………………………..4

1.3. Предмет політології…………………………………………………….4

1.2. Основні парадигми, категорії, методи і функції політології………….9

2. Політика як соціальне явище …………………………………………………18

2.2. Сутність, концепції та риси політики………………………………18

2.2. Структура, поле, види та функції політики..………………………..27

2. Політична влада ………………………………………………………….........35

3.1. Поняття, ресурси і форми політичної влади………………………..35

3.2. Політичне панування, легітимність та ефективність влади………..45

4. Історія політичної думки ……………….…………………………………….52

4.1.Соціально-політичні погляди Стародавнього світу і Середньовіччя 52

4.2. Політична думка епохи Відродження та нового часу ………….57

4.3. Європейська соціально-політична думка XIX- XX ст. …………62

4.4. Розвиток політичної думки в США …………………………………74

4.5. Розвиток політичних ідей в Росії …………… ……………………..80

4.6. Розвиток політичних ідей в Україні ………………………………86

Зміст ……………………………………………………………………………..112

 

 

 

[1] См.: Шварценберг Р.-Ж. Політична соціологія. Частина 1.- М., 1992, С.121-122.

[2] Маклер – посередник при укладанні зділок на біржах. См.: Словник іноземних слів. -–М., 1988. С.297.

[3] Дефляція – вилучення із обігу частини надлишкової грошової маси, випущеної в період інфляції. См.: там же. С.162.

[4] Аристотель. Соч. у 4-х т., Т.4.- М.: 1983. – С.379.

2 Цицерон. Діалоги. Про державу. Про закони. – М.: 1966.- С.95.

[6] Див.: Наказ. Вид. – С.95.

[7] Соколов В.В. Середньовічна філософія. – М.: Вища школа, 1979. – С.82-83.

[8] Монтеск’є. Видав. – М.: 1955. – С.412.

[9] Руссо Ж.-Ж. Трактати. – М. 1969. – С.161.

[10] Токвіль А. Про демократію в Америці. – М.: 1987. – С.545.

[11] Вебер М. Избр. произв. М.: 1990. – С.646.