Представники політичної думки інших держав

Представник, основні праці

Загальна характеристика внеску у розвиток політичної думки


Бауер Отто (1882-1938 рр.) “Національне питання та соціал - демократія”	Австрійський політичний діяч, соціолог, економіст. Виступав проти марксистської концепції диктатури пролетаріату, запропонувавши власну концепцію політичної влади робітничого класу. На його думку, соціал–демократія повинна утворити демократичне суспільство, яке поступово, шляхом реформ, переросте в соціалізм. Соціалізм він розглядав як “суспільну демократію”. Визначив поняття “нація” як культурну спільноту. Є одним із авторів національно – культурної автономії, пропонуючи виділити питання про культуру із загальнодержавних і передати його у підпорядкування територіальним національним общинам. Наголошував, що побудова соціалізму призведе до духовної диференціації націй, а не до їх злиття.
Гумплович Людвиг (1838-1909 рр.) “Соціологія і політика”, “Расова боротьба”	Австрійсько – польський соціолог, юрист. Спираючись на еволюціонізм, розробив власну концепцію соціально–політичного розвитку нації. Основою суспільного розвитку нації бачив боротьбу між етнічними групами, які він називав расами. Під поняттям “раса” він розумів об’єднання людей, які складають історичну культурно–етнічну спільність. Був противником революції, бо вбачав у ній лише зміну еліт, антиутопістом, бо заперечував моральний прогрес людства. Ввів термін “етноцентризм”. Вивів теорію завоювання, за допомогою якої пояснював генезу і суть держави.
Джілас Мілован (1911-1995 рр.) “Новий клас”, “Обличчя тоталітаризму”, “Недосконале суспільство”	Югославський політичний діяч, історик, політолог. Автор політичної концепції про правлячу бюрократію, яка сформувалась в СРСР та в так званих “країнах народної демократії”. Ввів поняття “партійна держава”, суть якої в незаконному концентруванні влади в руках партійних комітетів та таємної поліції. Отже, його теорія – це критика марксизму, більшовизму з позиції його покрашення, модернізації.
Дмовський Роман (1864-1939 рр.) “Думки сучасного поляка”, “Польська політика та відбудова держави”	Польський політичний діяч, ідеолог націонал–демократії. У 1903 р. виклав своє розуміння досягнення національної незалежності Польщі шляхом одержання автономії в рамках російської імперії. Пізніше обстоював план утворення унітарної польської держави, до якої увійшли б українсько–білоруські землі. Як противник українства наголошував на “історичних” правах Польщі на галицькій землі, без яких на його думку “немає справді незалежної Польщі”.
Каутський Карл (1854-1938 рр.) “Дорога до влади”, “Диктатура пролетаріату”, “Тероризм і комунізм”, “Від демократії до державного рабства”, “Пролетарська революція і її програма”, “Матеріалістичне розуміння дійсності”	Австрійсько–німецький політичний діяч, ідеолог соціальної демократії. Вказував, що в кожній із держав марксизм має свої національні риси. Після жовтневої революції 1917 р. засудив крайності пролетарської демократі, обмеження прав і свобод громадян, виступив проти “червоного терору”. Звертав увагу на необхідність легального, мирного завоювання політичної влади в розвинених капіталістичних країнах, що дозволило б не обмежувати громадянські демократичні права. Назвав більшовицьку практику псевдомарксизмом, закликав до боротьби з ним, стверджував нежиттєздатність комуністичного руху взагалі. Альтернативою більшовизму бачив соціал–демократію. Сформулював власну концепцію розвитку людства, яка спиралась на пов’язування марксистського історичного матеріалізму з дарвінівським натуралізмом.
Спіноза Бенедикт (1632-1677 рр.) “Етика”, “Богословсько – політичний трактат”, “Політичний трактат”	Голландський філософ-мислитель. У своїх політичних поглядах спирався на концепцію суспільного договору Т.Гоббса. Обґрунтував ідею про невідчужувані права особи. Був проти будь–якого повстання, навіть спрямованого проти поганого уряду. Сформулював основні завдання держави. Віддавав перевагу республікансько – демократичній формі держави.
Фрейд Зігмунд (1856-1939 рр.) “Я і Воно”, “Нарис психоаналізу”, “Незадоволення культурою”, “Майбутнє однієї ілюзії”, “Тотем і табу”, “Про історію”	Австрійський психіатр. Сформував концепцію про структуру та функціонування людської психіки, перетворив-ши її згодом у філософсько–соціологічну систему, важливе місце у якій займали погляди на людину і культуру. Спирався на гіпотезу про домінуючу роль в людському житті несвідомих імпульсів, що насамперед мають сексуаль-ний характер. Був переконаний, що людині притаманна глибинна, емоційна потреба в сильній владі. Необхідність застосування державного примусу пояснював тим, що більшість людей мають антисуспільні, антикультурні тенденції, а звідси виводив природне “панування меншості над масами”.
Хайек Фрідріх фон Август (1899-1988 рр.) “Дорога до рабства”, “Конституція свободи”, “Закон, законодавство і свобода”	Австрійсько – англійський економіст та політичний філо-соф. Проаналізував два альтернативні способи організації соціального життя – ринковий порядок і централізоване планування. Захищав позиції демократичного лібералізму. Проаналізував такі різновиди тоталітарних суспільств як соціалістичне та націонал – соціалістичне. Заперечував можливість будувати суспільство планово. Шукав відповідь на запитання: “Чому до влади приходять гірші?”.
Челлен Рудольф (1864-1922 рр.) “Держава як форма життя”	Шведський соціолог, політичний діяч. Розглядав державу як природний організм, що існує за законами боротьби за існування та природного добору. Боротьба за існування держав проє, насамперед, у боротьбі за простір, розширення території шляхом колонізації. Головними чинниками експансії держав вважав географічні та демографічні. Запровадив поняття “геополітика”. Сформулював закон автаркії, який полягав у тому, що в державі повинні бути врівноваженими промислове й аграрне виробництва.

Таблиця №3