|
|
|
| Вебер Макс
(1864-1920 рр.)
“Протестантська етика і дух капіталізму”, “Політика як покликання і професія”, “Господарство і суспільство”
| Вважав, що політика – це, насамперед, участь у здійсненні влади або принаймні прагнення впливати на розподіл влади в середині країни чи між державами. Розвинув поряд із категорією “влада” категорію “панування”, розрізнив три типи панування – раціональне, традиційне та харизматичне. Вебер є автором теорій “раціональної бюрократії”, “плебісцитарної демократії”.
|
| Гегель Георг Вільгельм Фрідріх
(1770-1831 рр.)
“Енциклопедія філософських наук”, “Історія філософії”, “Філософія історії”, “Філософія права”, “Феноменологія духу”
| Ставлення до держави еволюціонувало від думки про необхідність подолання її засилля до підняття держави до рівня ідеалу. У молоді роки відстоював ідею вічного миру, а у зрілі – обґрунтував необхідність війни. Розвивав вчення про громадянське суспільство. Прихильник спадкової монархії, яка обмежена законами, що дозволяє запобігти деспотизму.
|
| Гітлер Адольф
(1889-1945 рр.)
“Моя боротьба”
| Автор політичної доктрини націонал-соціалізму, яка спиралась на такі основні положення: домінування арійської раси; закон вічної расової боротьби у суспільстві; постійна боротьба за расову чистоту. Держава повинна звертати увагу на націоналістичне виховання, якість праці, расову чистоту.
|
| Дарендорф Ральф
(1929 р.н.)
“Клас та класовий конфлікт в індустріальному суспільстві”
| Аналізує суспільство з позиції теорії конфліктів. Вважає, що конфлікт є визначальним чинником будь-якого суспільного об’єднання, є джерелом суспільних змін. На його думку, “не природність, а відсутність конфлікту є чимось дивним і ненормальним”.
|
| Енгельс Фрідріх
(1820-1895 рр.)
“Маніфест Комуністичної партії” (спільно з К.Марксом), “Анти-Дюрінг”, “Роль насильства в історії”, “Про походження сім’ї, приватної власності і держави”
| Він вперше систематично виклав основи історичного матеріалізму. Висунув думку про походження і еволюцію класів в суспільстві. Рушійною силою історії вважав класову боротьбу. Пролетаріат має месіанське призначення і реалізувати його може через політичну революцію насильницького типу. Суть державної влади – класове панування. Революція має знищити стару державну владу і створити державну диктатуру пролетаріату. Держава потрібна пролетаріатові не в інтересах свободи, а в інтересах придушення своїх противників. “Свобода прийде тоді, коли держава як така перестане існувати”.
|
| Кант Іммануїл
(1724-1804 рр.)
“Ідеї загальної історії з космополітичної точки зору”, “До вічного миру”, “Метафізичні початки вчення про право”
| Родоначальник німецької класичної філософії й політичної думки. Виклав основи теорії правової держави, громадянського суспільства, поділу влади, взаємовпливу моралі, права і держави тощо. Ідеальною формою державного правління вважав конституційну монархію. Сформував основні принципи міжнародних відносин, які мали б створити умови для переходу людства до ідеального стану “вічного миру” між державами.
|
| Маркс Карл
(1818-1883 рр.)
“Капітал”, “Критика Готської програми”, “Громадянська війна у Франції”, “Маніфест Комуністичної партії” (спільно с Ф.Енгельсом)
| Виступав з ідеєю про вирішальну роль класової боротьби в історичному процесі. Пов’язував ідею класової боротьби з думкою про роль пролетаріату у цій боротьби, яка полягала у ліквідації експлуатації, здійснені соціальної революції, ліквідації класів. Звів суть держави до диктатури певного класу. Для здійснення пролетаріатом свого завдання необхідна особлива класова партія, яка перетворила б пролетаріат у самостійну політичну силу. Ця партія має вести безкомпромісну боротьбу з противниками пролетаріату та будь-якими відхиленнями в середині партії.
|
| Міхельс Роберт
(1876-1936 рр.)
“До соціології партійності в сучасній демократії”
| Вважав, що демократія як народовладдя має утопічний характер. Еліту класифікував як касту, а масу – як “демокра-тичну декорацію”. Сформулював основний соціологічний закон щодо політичних партій та держав: “Хто говорить “організація”, той в дійсності говорить олігархія”.
|
| Ніцше Фрідріх Вільгельм
(1844-1900 рр.)
“Так говорив Заратуст-ра”, “Поза добром і злом”, “Ессе гомо”, “Антихрист”, “Як філософствують молотом”
| Абсолютизував індивідуалізм. Доводив природну нерівність людей, необхідність існування “раси панів” і “раси панів”, зверхність німців і японців над іншими народами, пропагував культ надлюдини.
|
| Хабермас Юрген
(1929 р.н.)
“Криза леґітимності”, “Проблеми леґітимації в умовах пізнього капіталізму”
| Проаналізував кризу леґітимності політичної влади, яка була наслідком економічних, правових й моральних засад індустріального суспільства. Вважав, що ця криза стала дезінтегратором суспільної системи, перешкодою для “суспільної інтеграції”.
|
| Шопенгауер Артур
(1788-1860 рр.)
“Світ як воля і вистава”
| Розглядав суспільство, державу, відносини між людьми з позиції антиісторизму, консерватизму, песимізму. Характери-зував суспільство як стадо ворогуючих тварин. Визнавав ідею договірного походження держави. Держава необхідна як противага егоїзму, вона слугує “намордником”, який стримує звірячі зуби людської істоти. Державна влада не повинна до-пускати ніякої свободи, бо це загрожує анархією. Найкращою формою правління вважав абсолютну монархію. Виділив 3 види аристократії: 1) за народженням і за чином; 2) грошова аристократія; 3) аристократія розуму, що і є найвищою.
|
| Ясперс Карл
(1883-1969 рр.)
“Витоки історії та її мета”.
| На його думку, свобода людини починається з моменту, коли в державі вступають в дію прийняті закони, і це називається політичною свободою. Її реалізація можлива в правовій державі, в якій закони приймаються і змінюються законним шляхом і де мають однакову силу для всіх. До ознак політичної свободи відносив: правову державу, демократію, вільні вибори, природність впливової опозиції, природність стабільної конституції тощо.
|
