Система освіти в Україні. Принципи побудови системи освіти

Система освіти в Україні традиційно була централізо­ваною. Сучасне її реформування вимагає перегляду під­ходів до визначення освітніх стандартів. Вони мають ві­дображати нове бачення суспільного ідеалу освіченості, суспільні вимоги до освіти як основи соціокультурного становлення молодої людини, сприяти збереженню єди­ного освітнього простору в державі, відігравати стабілізу­ючу та регламентуючу роль. З цією метою у 1996 р. прийн­ято «Концепцію державного стандарту загальної середньої освіти в Україні» — унормовану систему показників про освіченість особи. Реалізується вона у нормативних доку­ментах, які визначають суспільно зумовлений зміст зага­льної середньої освіти, вимоги та гарантії держави щодо її одержання громадянами.

Державний стандарт загальної середньої освіти, згідно з Законом України «Про загальну середню освіту» (1999), містить:

Базовий навчальний план середньої школи. Він дає цілісне уявлення про змістове наповнення і співвідношен­ня основних галузей знань за роками навчання в середній школі, мінімальну тривалість вивчення конкретної освіт­ньої галузі знань або навчального предмета, тижневе на­вантаження учнів на різних ступенях навчання та його структуру (державний компонент як інваріантна частина базового плану і регіональний та шкільний компоненти як варіативна його частина; додаткові години на освітні галу­зі, індивідуальні та групові заняття; курси за вибором і фа­культативні заняття тощо).

Державний стандарт загальної середньої освіти розроб­ляють Міністерство освіти та науки України разом з Націо­нальною академією наук України та Академією педагогіч­них наук України. Затверджує стандарт Кабінет Міністрів України. Переглядають його не менше як один раз на 10 ро­ків. Державний стандарт загальної середньої освіти зобов'я­зує загальноосвітній навчальний заклад:

— виконувати інваріативну (варіативну) складову зміс­ту загальної середньої освіти;

- визначати предметну спрямованість варіативної складової змісту загальної середньої освіти, її змістове на­повнення і форму реалізації на кожному ступені здобуття освіти за погодженням з відповідними органами управлін­ня освітою;

- вибирати і використовувати освітні програми, навча­льні курси, посібники до варіативної складової змісту зага­льної середньої освіти у порядку, визначеному Міністерст­вом освіти і науки України.

Якість вищої освіти регулюється державним стандартом освіти, який складають різноманітні компоненти:

Державний компонент визначає напрями спеціа­льності, освіти і професійної підготовки фахівців за осві­тньо-кваліфікаційними рівнями відповідно до класифі­катора галузей освіти, напрямів підготовки і спеціаль­ностей.

Державні нормативні документи, що відображають зміст освіти

Зміст освіти для всіх типів навчальних закладів відобра­жений у навчальних планах, програмах, підручниках і на­вчальних посібниках.

Навчальний план —документ, що визначає набір навчальних пред­метів, які вивчають у закладі осв'пи, їх розподіл, тижневу й річну кількість годин, відведених на кожний навчальний предмет, струк­туру навчального року.

Згідно із Законом «Про загальну середню освіту» базо­вий навчальний план загальноосвітніх навчальних закла­дів (далі — Базовий навчальний план) визначає структуру та зміст загальної середньої освіти через інваріантну і варіативну складові, які встановлюють погодинне та змістове співвідношення між освітніми галузями (циклами навчаль­них предметів), гранично допустиме навчальне навантажен­ня на учнів та загальнорічну кількість навчальних годин. Інваріантна складова змісту загальної середньої освіти фор­мується на державному рівні, є єдиною для всіх закладів за­гальної середньої освіти, визначається через освітні галузі Базового навчального плану.

У Законі «Про загальну середню освіту» визначено нор­му навчальних годин по класах (1—2 класи — 700,3—4 кла­си — 790, 5 клас — 860, 6—7 класи — 890, 8—9 класи — 950, 10—12 класи — 1030). За дидактичними вимогами ефективне вивчення одного предмета доцільне в інтервалі двох—чотирьох годин щотижня. Відповідно до цього у по­чатковій школі в інваріантній частині має вивчатися зага­лом до 7 предметів, в основній — до 14; у старшій, що пра­цює як загальноосвітня, — до 16. У профільній школі в ін­варіантній частині кількість предметів обмежується до 8—9 назв. Протягом навчального року в одному класі основної та старшої школи кількість предметів не може перевищу­вати 10 назв.

Навчальна програма — документ, що визначає зміст і обсяг знань, умінь і навичок з кожного навчального предмета, зміст розділів і тем з розподілом їх за роками навчання.

Навчальні програми мають відповідати високому науко­вому рівню, передбачати виховний потенціал, генералізу-вати навчальний матеріал на основі фундаментальних по­ложень сучасної науки, групувати його навколо провідних ідей і наукових теорій. У них не повинно бути надто усклад­неного і другорядного матеріалу; їх призначення — реалі­зовувати міжпредметні зв'язки; ідеї взаємозв'язку науки, практики і виробництва, передбачати формування умінь і навичок учнів з кожного предмета.

Основні розділи навчальної програми:

- пояснювальна записка, яка містить виклад мети на­вчання з певного предмета, ознаки процесу (організація на­вчання кожного класу);

- зміст навчального матеріалу, поділений на розділи і теми із зазначенням кількості годин на кожну з них;

- обсяг знань, умінь і навичок (у їх різновидах) з певно­го предмета для учнів кожного класу;

- перелік унаочнень, літератури для учнів та методич­ної літератури для викладачів;

- критерії оцінювання знань, умінь і навичок щодо ко­жного з видів роботи.

Внесенням змін до програм займаються комісії, ство­рені при Науково-методичному центрі Міністерства осві­ти і науки, до яких входять провідні вчені, спеціалісти -практики.

Відповідно до навчальних програм розробляють підруч­ники і навчальні посібники.

Підручник — книга, що містить основи наукових знань з певної на­вчальної дисципліни відповідно до мети навчання, визначеної про­грамою і вимогами дидактики.

Підручник повинен забезпечувати науковість змісту на­вчального матеріалу, якість, точність, простоту і доступність викладу, чіткість у формулюванні визначень правил, зако­нів, ідей. Він має бути написаний точною і доступною мовою, мати чітко розподілений навчальний матеріал за розділами і параграфами, містити ілюстрації, схеми, малюнки, виділен­ня шрифтом важливого матеріалу. Не другорядним є і його художнє оформлення.

Структура підручника містить такі компоненти:

Тексти: основний, додатковий, пояснювальний.

Позатекстові компоненти: апарат організації проце­су засвоєння змісту; запитання і завдання; інструктивні ма­теріали (пам'ятки, зразки розв'язування задач, прикладів); таблиці; написи-пояснення до ілюстративного матеріалу; вправи; ілюстративний матеріал (фотографії, малюнки, пла­ни, карти, креслення та ін.); апарат орієнтування (вступ, зміст, бібліографія).

За основним методом викладу матеріалу тексти можуть бути репродуктивні, проблемні, програмовані, комплексні.

Репродуктивні тексти — високоінформативні, стру­ктурні, зрозумілі учням, відповідають завданням поясню­вально-ілюстративного навчання.

Проблемний текст подають у формі проблемного мо­нологу, в якому з метою створення проблемних ситуацій позначають суперечності, вирішують проблему, аргумен­тують логіку формування думки.

У програмованому тексті зміст подається частинами, а засвоєння кожного інформативного блоку перевіряється контрольними запитаннями.

Комплексний текст містить певні дози інформації, не­обхідні учням для розуміння проблеми, а проблема визна­чається за логікою проблемного навчання.

Навчальний посібник — книга, матеріал якої розширює межі під­ручника, містить додаткові, найновіші та довідкові відомості.

До цієї категорії навчальних видань належать атласи, довідники, збірники задач і вправ, словники, хрестоматії тощо. Вони дають змогу учневі поглибити і закріпити ті знання, які він отримав на уроці чи з підручника, подають необхідні додаткові відомості.

Підручники і навчальні посібники сприяють форму­ванню в учнів навичок самостійної пізнавальної діяльнос­ті, самоконтролю, є засобом керівництва цими процеса­ми, тому до їх якості повинні висуватися дуже високі ви­моги.