Поняття про методи та прийоми виховання. Класифікація методів виховання

Метод виховання — це спосіб впливу вихователя на свідо­мість, волю і поведінку вихованця з метою формування у нього стійких переконань і певних норм поведінки.

Прийом виховання є складовою методу і визначає шляхи реалізації вимог методів виховання.

Важливе місце у системі засобів виховання, які підвищують дієвість тих чи інших методів, посідають: праця, природа, націо­нальні здобутки (казки, легенди, колискові пісні, обряди, звичаї та ін.).

Класифікація методів виховання:

Методи, прийоми і засоби виховання перебувають в діалек­тичному зв'язку і створюють певну систему впливу на вихо­ванців.

Внутрішня змістовна сутність методів, прийомів і засобів виховання, їх використання зумовлюються метою і завданнями виховання.

Методи виховання класифікують залеяшо від їх функціо­нальної спрямованості. Спираючись на це, виділяють такі гру­пи методів виховання.

Методи формування свідомості і переконань.

Методи організації діяльності і формування поведінки.

Методи стимулювання та коригування поведінки і діяль­ності особистості.

3.2.3. Методи формування свідомості й переконань

У демократичному суспільстві, де взаємини між людьми ґрун­туються передусім на засадах гуманізму, повноцінна діяльність кожної особистості може бути ефективною, якщо вона спирається на свідомість і переконання. Тому група методів, спрямована на формування цих якостей, є визначальною. До неї належать: переконування, приклад, вимога.

Переконування як метод виховання реалізується завдяки низці прийомів. Слід зауважити, що прийоми можуть виступа­ти складовою певного методу, а також виконувати функцію са­мостійного методу. В цьому разі вимоги методу переконування моясуть бути реалізовані шляхом системи таких прийомів: по­яснення, розкриття можливих наслідків діяльності, бесіда, умов­ляння, диспут, звернення до почуттів совісті і честі.

Пояснення передбачає розкриття сутності норм і правил поведінки з метою регулювання наступної діяльності. Наприк­лад: пояснення правил поведінки вихованця в класі, в громадських місцях та ін. Ця діяльність вихователя довготривала, ви­магає від нього терпіння і наполегливості та врахування віко­вих й індивідуальних особливостей вихованців.

Певне місце у системі виховання і, зокрема, формування пе­реконань особистості посідає прийом бесіди, який передбачає створення умов для усвідомлення особистістю сутності тих чи інших правил, норм поведінки.

Формуючи поведінку вихованців на засадах свідомості, в окремих випадках доречно вдаватись до прийому умовляння. Умовляння спрямоване на попередження навмисних дій вихо­ванця з метою їх гальмування, враховуючи індивідуальні особ­ливості його соціально-психічного розвитку.

У системі виховної роботи з учнями старшого шкільного віку необхідно формувати переконання щодо складних моральних категорій. Оскільки вихованці цього віку мають значний со­ціальний досвід, певною мірою сформовану здатність до само­оцінки, слід вдатися до диспуту як специфічного прийому фор­мування свідомості і переконань. Хоча диспут може виступати і як самостійний метод, і навіть як своєрідна форма виховної роботи.

Диспут — це прийом формування переконань і свідо­мої поведінки шляхом суперечки, дискусії у процесі вербаль­ного спілкування з членами первинного колективу, іншої соці­альної групи.

Важливе значення у соціально-психічному становленні осо­бистості мають такі моральні категорії, як совість, сумління та честь.

Совість — це категорія етики, що характеризує здатність людини здійснювати контроль за власною діяльністю, давати об'єктивну оцінку своїм діям. Совість стоїть в одному ряді зі словом сумління, яке означає почуття і свідомість моральної відповідальності за свою пове­дінку і вчинки перед собою і перед суспільством. Тому педаго­гові, по-перше, необхідно наполегливо працювати над форму­ванням у вихованців почуття совісті і, по-друге, у процесі вихо­вання свідомості й переконань вдаватися до прийому звертан­ня до почуття совісті. У цьому самому ряді стоїть прийом звернення до почуттів честі. Честь — це категорія етики, що характеризує особистість з позиції готовності відсто­яти, підтримати достоїнство, репутацію свою особисту чи колек­тиву, до якого вона належить. Це може бути честь сім'ї, дівчини, юнака, честь лікаря, вчителя, офіцера та ін. Поняття честі по­в'язане певним чином з поняттям гідності.

Приклад — це метод виховання, який передбачає організа­цію взірця для наслідування з метою оптимізації процесу со­ціального успадкування.

Суттєва роль педагога-вихователя у цьому процесі полягає в організації позитивного прикладу, своєрідного ідеалу, який зміг би захопити вихованця. Ідеал— поняття моральної свідомості і категорія етики, що містить в собі вищі моральні вимоги, можлива реалізація яких особисті­стю дала б їй змогу набути досконалості; образ найбільш цінно­го і величного в людині.

Прикладом для вихованця можуть бути: батьки, інші рідні і близькі дитини; учителі-вихователі; історичні національні пер­сони; особистості, які оточують вихованців у щоденному житті; літературні персонажі, діячі науки і культури та ін. Важлива місія професійного вихователя у пошуках ідеального прикладу полягає в тому, щоб особа, персонаж, які мають послугувати при­кладами для вихованця, були по-справжньому носіями морально-духовних цінностей, а не кон'юнктурними витворами біографів під впливом фальшивих ідей.

Виховна ефективність методів переконування і прикладу може бути достатньою за умов поєднання їх з методом вимог. Вимога — метод педагогічного впливу на свідомість вихованця з метою викликати, стимулювати або загальмувати окремі види його діяльності. Вимога відіграє суттєву роль на початковому етапі виховної роботи з колективом чи окремою особистістю, у процесі орга­нізації нових видів діяльності.

Вимоги можуть бути безпосередніми й опосередкованими. Безпосередня вимога спрямована на тих вихованців, від яких педагог вимагає конкретних дій. Опосередкована вимога спря­мована на інших учнів, колектив, які можуть трансформувати вимогу для конкретної особистості. Застосування тих чи інших видів вимог залежить від педагогічних ситуацій та особливо­стей відносин між вихованцем і вихователем.

Вимога може бути прямою, якщо звернення педагога має чітку конкретну вказівку на певну дію і виражене в рішучій наполегливій манері за формулою: "Роби так і лише так" ("Візьми зошит з домашнім завданням і йди до дошки", "Прибери дбай­ливо класну кімнату").

У процесі використання прямих вимог необхідно дотримува­тись певних правил.

Вимога має бути позитивною, тобто стимулювати вихованців до певних вчинків, а не забороняти, гальмувати їх дії.

Пряма вимога має бути однозначною, зрозумілою, конкрет­ною, носити інструктивний характер.

Вимога-довіра — досить дієвий виховний засіб. Вона стиму­лює внутрішні сили особистості, яка починає відчувати важ­ливість і корисність своїх дій, бажання виправдати довір'я пе­дагога, прагнення утвердити себе в колективі.

Вимога-схвалення спрямована на стимулювання вихованців до позитивних дій. Оскільки у дітей молодшого і середнього шкільного віку недостатньо сформований психологічний ме­ханізм самооцінки, тому так важливо підтримувати вихованця, формувати в нього впевненість у власних силах і правильності своїх дій.

Вимога-порада, — це звернення до свідомості вихованця, містить певні рекомендації вихователя для самостійного при­йняття вихованцями рішення щодо доцільності того чи іншого вчинку. Це дає вихованцеві можливість вибору, стимулює його самостійність.

Вимога-натяк є прихованою формою стимулювання дій ви­хованця. Ця вимога ґрунтується на довірливих взаєминах між педагогом і вихованцем та передбачає врахування його індиві­дуальних особливостей.

Умовна вимога полягає в тому, що певний вид діяльності, приємний для вихованця, постає своєрідним стимулом для діяль­ності особистості щодо виконання небажаного або більш важ­кого доручення.

Вимога в ігровому оформленні використовується в тих ви­падках, коли доводиться виконувати нецікаві доручення та до­лати труднощі, пов'язані нерідко з втомою вихованців.

Вимога-осуд використовується у тих випадках, коли негативна оцінка тих або інших дій вихованця постає в ролі психологіч­ного гальма його негативних дій, вчинків і стимулює до пози­тивних дій.

Вимога-погроза спрямована на гальмування негативних дій, вчинків вихованців шляхом попередження про позбавлення їх можливості займатися приємним видом діяльності, користува­тися певними правами членів колективу. Погроза є крайнім видом вимог, досить тонким інструментом впливу педагога на вихованців.