Екологічне право – це система правових норм, що регулюють екологічні суспільні відносини з метою ефективного використання, відтворення, охорони природних ресурсів (ПР), забезпечення якості навколишнього природного середовища (НПС) та гарантування екологічної безпеки громадян.
Предмет екологічного права складають екологічні правовідносини, що виникають в галузі використання ПР, охорони НПС і забезпечення екологічної безпеки, які базуються на множинності форм права власності, права природокористування і права громадян на безпечне для життя і здоров”я НПС. Екологічні правовідносини поділяються на природноресурсові, природоохоронні та антропоохоронні.
Природноресурсові виникають в галузі використання ПР для забезпечення матеріальних і культурних потреб народного господарства і громадян.
Природоохоронні відображують вимоги охорони природного середовища від шкідливого впливу на нього відносин з господарського та іншого використання ПР.
Антропоохоронні правовідносини виикають при охороні життя і здоров”я людини від небезпечного антропогенного впливу і негативного впливу стихійних сил природи та природних явищ.
Методи екологічного права – це передбачені еколого-правовими нормами способи і прийоми, що спрямовані на ефективне регулювання екологічних правовідносин, забезпечення реалізації прав і дотримання обов”язків суб”єктами цих відносин в галузі використання ПР, охорони НПС і забезпечення екологічної безпеки громадян. Вони поділяються на авторитарні і заохочувальні.
Метою екологічного права є:
1. Регулювання і забезпечення ефективного використання ПР.
2. Забезпечення якості НПС.
3. Гарантування екологічної безпеки, реалізації і захисту екологічних прав громадян.
Структура екологічного права як галузі права наступна:
1. Природноресурсове право - комплексна галузь екологічного права: земельне, гірниче, лісове, водне, фауністичне, флористичне, атмосферне право.
2. Природоохоронне право (право НПС) - комплексна галузь екологічного права: природно-заповідне, курортне, рекреаційне, ландшафтне право, правова охорона НПС, ПР.
3. Правова екологія людини (правове забезпечення екологічної безпеки: правова охорона життя і здоров”я громадян).
Принципи екологічного права - це вихідні засади та загальнообов”язкові правила, зафіксовані в регулятивних і охоронних еколого-правових нормах, що спрямовані на досягнення мети екологічної політики України і забезпечення завдань екологічного права.
Об”єкти екологічного права - це сукупність природних, природно-соціальних умов і процесів, природних ресурсів, ландшафтів, природних і природно-антропогенних комплексів, екосистем, а також життя і здоров”я громадян, що підлягають охороні за допомогою норм екологічного законодавства. Особливій державній охороні підлягають території і об”єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об”єкти, визначені згідно законодавства України.
Елементами еколого-правової норми є гіпотеза, диспозиція і санкція.
Гіпотеза - це умова, за якої можна застосувати правило, закріплене в еколого-правовій нормі (наприклад, визнання організації-розробника надрокористувачем).
Диспозиція еколого-правової норми - саме правило поведінки суб”єктів правових відносин, закріплених у нормі (всі користувачі мусять ефективно і раціонально використовувати природні об”єкти і охороняти НПС).
Санкція - заходи відповідальності, які можуть постати за невиконання норми. Законодавство передбачає дисциплінарне, адміністративне, кримінальне покарання і майнову відповідальність, несприятливі наслідки для порушника (наприклад, заборону водокористування при перевитратах води понад встановлений ліміт).
За роллю, метою норм у регулюванні суспільних відносин їх можна розділити на такі види: регулятивні (встановлюють правила і обов”язки), правоохоронні (передбачають заходи примусу за порушення), зобов”язувальні (наказують здійснювати позитивні дії), заборонюючі (наприклад, нерозголошення таємниці слідства), дефінітивні (закріплюють юридичні поняття), виняткові (встановлюють винятки із загальних правил).
Еколого-правові норми реалізуються шляхом впровадження їх у нормативні акти, які є джерелами екологічного права. Джерелами екологічного права є такі акти, які регулюють екологічні (природноресурсові, природоохоронні та екологобезпечні) суспільні відносини. Система джерел екологічного права складається з відповідних джерел природноресурсового (земельного, гірничого, лісового, водного та ін.) законодавства та природоохоронного законодавства України. Крім того, до неї входять нормативно-правові акти, які регулюють забезпечення екологічної безпеки людини, включаючи акти санітарно-епідеміологічної та радіаційної безпеки.
Крім зазначеного поділу джерел екологічного права в залежності від їх змісту, їх можна групувати в залежності від юридичної сили. За юридичною силою нормативні акти поділяють на закони і підзаконні акти.
Закони - нормативні акти, прийняті вищими органами державної влади (ВР Украіни). А саме: Конституція України, Закон “Про охорону навколишщнього природного середовища (1991 р.), закони “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” (1991 р.), “Про охорону атмосферного повітря” (1992 р.), “Про природно-заповідний фонд” (1992 р.), “Про тваринний світ” (1993 р.), “Про екологічну експертизу” (1995 р.), “Про відходи” (1998 р.), “Про рослинний світ” (1999 р.), Земельний кодекс України (1992 р.), Лісовий кодекс України (1994 р.), Кодекс України “Про надра” (1994 р.), Водний кодекс України (1995 р.), Основи законодавства України “Про охорону здоров”я” (1992 р.), а також декрети Кабінету Міністрів.
Підзаконні акти - документи нормативного характеру, прийняті Урядом, міністерствами і відомствами, місцевими радами та органами виконавчої влади, тощо. А саме: Постанови ВРУ, Укази і Розпорядження Президента, Положення, прийняті Урядом, галузеві нормативно-правові акти у галузі екології (інструкції, такси, методики, правила), локальні нормативно-правові акти (рішення місцевих референдумів, акти органів місцевого самоврядування, акти органів місцевої державної виконавчої влади, акти місцевих органів управління у галузі екології, акти інших суб”єктів, уповноважених чинним законодавством).
Головними джерелами екологічного права в нашій державі є Конституція України та Закон “Про охорону навколишнього природного середовища”. Згідно Конституції, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу та морської економічної зони належать українському народові, який здійснює своє право власності через органи державної влади та місцевого самоврядування.
