Отже, Україна відновила свою незалежність в момент початку переходу найбільш розвинених країн до інформаційної суспільної стадії. На європейському континенті він супроводжується економічною та політичною інтеграцією демократичних країн, формуванням єдиного європейського освітнього простору як сфери скоординованого розвитку національних систем виробництва, освіти та підготовки кадрів.
Суспільно-економічна трансформація в Україні, її членство у Раді Європи і активізація співпраці з Європейським Союзом мають не лише політичний та економічний вимір. Не останньою є роль культурного аспекту інтеграції, в якому чільне місце займають освітні проблеми — узгодження стандартів освіти, змісту програм підготовки фахівців певного профілю, обміни студентами і викладачами та ін.
Важливим засобом впровадження у життя стратегії розвитку України на шляху утвердження її незалежності є аналіз світового досвіду суспільних і економічних реформ, пов'язаних з цим закономірностей і тенденцій удосконалення систем освіти і підготовки педагогів. В першу чергу це стосується вивчення і врахування освітньої практики демократичних країн Європи, тих новітніх досягнень, які сприяють збереженню лідерства Старого Світу в багатьох сферах науки, культури і виробництва.
Серед головних здобутків Європи - прискорення розвитку систем освіти протягом останніх десятиріч, чому не було прецеденту в історії розвинених суспільств. Воно було тісно пов'язане з господарським поступом та змінами суспільних взаємовідносин. Наприклад, довготривале навчання на середньому і вищому ступені середньої освіти, що було колись привілеєм незначної за чисельністю суспільної еліти, стало масовим явищем, обов'язковим для всіх громадян країни.
Швидко змінюються політичні і суспільні пріоритети. З міждержавного суперництва, мілітаризації та розвитку обороноздатності акценти зміщуються у сферу співробітництва, загальної безпеки і забезпечення високої якості життя. Тому освітня політика з погляду на своє економічне, суспільне, фінансове значення стала одним із найважливіших пріоритетів урядів усіх держав. Мета в усіх випадках одна й та ж - забезпечити прогрес країни шляхом підвищення знань і вмінь громадян, адже, як відомо з прадавніх часів, ми можемо стільки, скільки знаємо.
Відтак, європейські країни, враховуючи економічні та політичні реалії, не шкодують зусиль на оновлення своїх систем освіти. До загальних тенденцій можна віднести:
♦ розширення охоплення дітей дошкільною підготовкою і перетворення її в кількарічний обов'язковий елемент первинної освіти;
♦ збільшення тривалості обов'язкової освіти;
♦ швидке розширення контингентів студентів, зростання кількості та різноманітності вищих шкіл за рахунок переважного розширення сектору вищої професійної освіти;
♦ підвищення значення вивчення іноземних мов;
♦ потреба оволодіння новими джерелами і засобами інформації;
♦ інтенсифікація обмінів студентами та викладачами (розширення мобільності) між різними країнами;
♦ створення, поширення та використання спільних стандартів освіти.
Слід також зазначити той факт, що до міжнародної педагогіки, з ініціативи педагогів-практиків, увійшло поняття " відкрита освіта ", яке свідчить про появу нових підходів до організації навчально-виховного процесу.
"Відкрита освіта" передбачає:
♦ внутрішню автономність навчального закладу;
- активну участь батьків у справах школи;
- гнучку систему організації навчального процесу;
- відмову від поділу на класи, склад яких не змінюється багато років;
| ♦ ♦ |
♦розподіл учнів на групи за їх рівнем підготовки; створення різновікових навчальних об'єднань школярів; наявність персональних навчальних планів для кожного учня; формування позитивного ставлення дітей до навколишнього світу та відповідальності за свої вчинки;
♦ залучення учнів до визначення мети навчальної роботи, до розв'язання поставлених проблем через спільну полеміку; формування планів та їх виконання;
♦ індивідуальна робота із конкретним батьком, учителем та учнем.
Щодо цілей та змісту загальної середньої освіти, то між країнами-
членами Ради Європи існує в цьому загальна узгодженість. Наприклад, європейськими експертами розроблена програма "Підготовка до життя", яка включає кілька завдань, що разом формують еталон сучасної європейської освіти.
Експерти Ради Європи визначальними у навчанні та вихованні учнів вважають:
- формування навичок толерантного спілкування та взаємодії з іншими особами;
- набування вмінь розв'язування різноманітних проблем (логічного і критичного способу міркувань, ясного розуміння й розпізнавання головних аспектів проблем, організації дій для їх вирішення, формулювання результатів точним і зрозумілим способом тощо);
- автономності у праці (за умови вміння працювати в колективі);
- навички збирання, нагромадження і відбору інформації, її поглибленого аналізу і вивчення;
- формування мотивації до безперервного учіння;
- формування багатої уяви, потрібної в креативній та інноваційній діяльності;
- гнучкість, психічна стійкість і налаштованість на пристосування до нових ситуацій і діяльності у незвичних чи непередбачуваних умовах.
У вихованні з'явилися нові поняття, які можна поєднати у такій черговості: виховання громадянина і патріота окремої країни громадянина Європи громадянина Світу. Сучасна європейська цивілізація узагальнює досягнення багатьох культур: грецької, римської, християнської, єврейської тощо. Тому у вихованні важливо враховувати такі визначальні цінності, як: визнання Прав Людини, парламентської демократії, толерантності, поваги до чужої думки, а також солідарність, любов до ближнього, протистояння егоїзмові та споживацькому відношенню до життя, почуття відповідальності й дотримання обов'язку, надійність у діяльності, відкритість до інших культур, рас і континентів.
Без поваги до моральних цінностей та утвердження цієї системи норм індивідуальної і колективної діяльності неможливе стійке мирне співіснування в Європі!
3.3. СТАН ОСВІТИ В УКРАЇНІ
З перетворенням України на самостійну державу освіта стала власною справою українського народу. Розбудова системи освіти, її докорінне реформування були проголошені основою відтворення інтелектуального, духовного потенціалу народу, виходу вітчизняної науки, техніки і культури на світовий рівень, національного відродження, становлення державності та демократизації суспільства в Україні.
Динамізм, притаманний сучасній цивілізації, зростання соціальної ролі особистості та рівня її автономії, гуманізація та демократизація суспільства, інтелектуалізація праці, швидка зміна техніки і технологій в усьому світі - все це потребує створення таких умов, за яких народ України став би нацією, що постійно навчається.
Процеси змін освіти в Україні зумовлені поєднанням впливів зовнішніх і внутрішніх чинників періоду соціально-економічних реформ і переходу до вільноринкової економіки й демократичного суспільства в умовах посилення європейської економічної і політичної інтеграції.
До головних зовнішніх чинників входять явища глобалізації економіки, формування інформаційних суспільств, розпад СРСР і соціалістичного табору, посилення інтеграційних процесів у Європі, прискорення утвердження регульованої ринкової економіки та демократії на всій планеті, тенденції оновлення систем освіти в багатьох країнах світу.
Внутрішні чинники - деколонізація і відновлення державного статусу української мови; відмова від старої моделі соціально-економічного устрою і створення демократичної держави; повернення до системи споконвічних народних християнських цінностей з включенням нових демократичних; інтеграція в Європу й орієнтація на її стандарти в освіті при збереженні національних особливостей; демократизація управління освітою; розширення системи вищої освіти та її удосконалення, що впливає на формування нового суспільного замовлення на підготовку сучасного вчителя; економічна криза і скорочення фінансування навчального процесу і наукових досліджень. Перебіг змін в освіті України 90-х років визначався примхливим поєднанням вказаних чинників. Так, на початку незалежності як населення, так і вище керівництво вважало успадковану систему освіти досить якісною, її глибоке реформування - неактуальним. Наслідком стала концентрація сил і ресурсів на окремих аспектах, пов'язаних з проголошенням незалежності і необхідністю деколонізації системи освіти. У ці роки з'явилися закони України "Про мову" (травень 1991 p.), який проголосив українську мову єдиною державною мовою і став підставою для поступового розширення її використання в навчальному процесі, і "Про освіту" (25.06.1991) - підстава для демократизації управління й появи приватного сектора у середній і вищій освіті.
Шляхом включення кращих середніх професійних закладів у систему вищої освіти наша вища школа з одноступеневої (існував лише диплом "спеціаліста") стала багатоступеневою (додалися дипломи "молодшого спеціаліста", "бакалавра" і "магістра"). Структура системи освіти набула вигляду, вказаного на схемі, запозиченій з праць Корсака К.В. Вперше в Україні була організована Академія педагогічних наук -осередок досліджень і засіб наукової підтримки реформ.
У 1992-93 pp. прийнята державна національна програма реформ -"Освіта (Україна XXI ст.)", яка визначила стратегічні завдання змін в освітній політиці. Економічна криза не дала змоги реалізувати більшість практичних заходів цієї програми.
Після 1995 р. освітні реформи і зміни визначалися насамперед браком коштів у державному бюджеті і бажанням політиків і керівників зберегти якість атестатів і дипломів, наблизивши їх до європейських стандартів. Система освіти отримала найвищий законодавчий акт -Конституцію України (червень 1996 p.), статті якої враховують головні світові конвенції - прав людини і захисту дітей. У 53 статті Конституції проголошується право громадян на освіту, а також йдеться про обов'язковість загальної середньої освіти.
23 червня 1999 р. набув чинності Закон України "Про загальну середню освіту", статті якого визначають всі головні риси нашої школи початку XXI ст. Вона буде дванадцятирічною: 4+5+3, де 4 роки початкової школи, 5 - основної, 3 роки - старшої середньої. Це повинно зменшити перевантаження учнів і дати змогу рівномірно розташувати навчальний матеріал, полегшивши і працю вчителів. Серед головних нововведень - перетворення старшої середньої школи у заклад поглибленого вивчення учнями групи тих предметів, які вони обрали з наміром завершити оволодіння ними у вищих навчальних закладах. На черзі - створення нових державних стандартів змісту, введення нових предметів і методик викладання, щоб випускники оновленої школи України отримували визнані в Європі атестати разом зі знаннями, вміннями і навичками, необхідними для досягнення життєвого успіху.
Слід зауважити, що з середини 90-х років у групі чинників впливу на зміни системи освіти України все більшого значення набували зовнішні, насамперед, процес об'єднання Європи і формування узгоджених стандартів освіти. Сучасна система освіти України лише в окремих аспектах відповідає цим стандартам, в більшості -поступається. Більш детально це питання буде розглянуте нижче, під час аналізу тенденцій розвитку світової середньої освіти.
