Соціологія, як і інші науки, вивчаючи свій об’єкт і предмет, використовує загальнонаукові та специфічні соціальні закони.
Загальнонаукові закони та закономірності як відображення стійких, повторюваних об’єктивних зв’язків природних і суспільних процесів та явищ вивчає філософія. Насамперед це всеза-
гальні закони: закон єдності та боротьби протилежностей; закон взаємного переходу кількісних характеристик у якісні, а якісних — у нові кількісні; закон заперечення заперечення, що об’єктивно діють і в природі, і в суспільстві.
Особливість соціології як науки полягає у тому, що соціальні зв’язки та відносини вивчаються на рівні специфічних соціальних законів і закономірностей (див. схему 3).
Схема 3
Соціальні закони, закономірності та тенденції проявляються не взагалі, а в конкретній формі й за певних умов у діяльності окремої людини, соціальної групи, верстви населення.
Особа і соціальна спільність діють у конкретній обстановці, в си-
стемі певних соціальних зв’язків, в умовах суспільного життя. Дос-
лідження, всебічний аналіз соціологією соціальних відносин, соціальних спільностей і суспільства загалом на основі знання суті і дії об’єктивних соціальних законів і закономірностей дозволяє виявити не тільки їхні основні характеристики і тенденції соціального розвитку у різних сферах суспільства, а й виявити дисфункціональні елементи в соціальному механізмі та забезпечити їх усунення1.
Соціологія вивчає, аналізує і використовує не тільки закони та закономірності, а й випадковості, як самостійний чинник соціальної еволюції самовиникаючих та таких, що самоорганізуються і самоуправляються, явищ і процесів соціальної дійсності.
Річ у тім, що діалектика, не ігноруючи випадковість, тлумачить її як відображення в основному зовнішніх, несуттєвих, нестійких, одиничних зв’язків реальної дійсності, як одну з форм прояву необхідності. Тобто в діалектиці випадковість безумовно пов’язана з необхідністю.
Синергетика визначає випадковість у соціальному житті,
у соціальній діяльності не як щось другорядне, а навпаки, як
цілком сталу, характерну властивість, умову існування й розвитку самого соціального життя суспільства. Науковий підхід до аналізу випадковостей у соціальній сфері життєдіяльності суспільства, що його забезпечує синергетика, дозволяє зро-
зуміти саму природу соціальної самоорганізації та соціально-
го самоуправління людини, соціальної групи, суспільства за-
галом.
У наш час, коли відбувається складний процес становлення нової соціальної реальності, дедалі більше використовуються нові поняття та категорії для аналізу й пояснення складних соціальних відносин, процесів і явищ.
Категорії соціології — це певна сукупність загальнонаукових і специфічних понять, що їх вона використовує в теоре-
тичній, дослідницькій і практичній соціальній діяльності. Призначення категорій як основних понять полягає у фіксації і правильному (науковому) визначенні різних істотних властивостей соціальної реальності, а також зв’язків і відношень між властивостями процесів, які відбуваються, змін властивостей і відношень.
Основними категоріями соціології як науки та практики є такі: суспільство, соціальна група, соціальна інституція, соціальний процес, соціальні відносини, соціальна взаємодія, соціальний мотив, соціум, соціальний поділ праці, соціальний конфлікт, соціальна роль, особистість, соціальний клас, соціальна рівновага, соці-
альний досвід, соціальний розвиток, соціальна стратифікація, соціальний контроль, соціальна зміна, рольовий конфлікт, соціальний статус тощо.
Оволодіння категоріями соціології передбачає не тільки розуміння того конкретного, про що йдеться, а й вміння за певних конкретних умов використовувати відповідні категорії у соціологічному дослідженні і в соціальній життєдіяльності людини, у практичній роботі, а також вірне розуміння доречності, доцільності й плідності використання певних категорій у системі певних зв’язків та умов під час розв’язання тих чи інших завдань і соціальних проблем.
Таким чином, тільки глибокі знання загальнонаукових і соціальних законів та закономірностей, основних категорій і понять соціології, вміння використовувати їх у конкретних умовах під час розв’язання певних завдань і проблем забезпечують ефективну діяльність людей у процесі соціальної взаємодії.
