Дидактика й методика початкового навчання К.Ушинського 1 страница

Свої дидактичні погляди К.Ушинський виклав, головним чином, в роботах «Керівництво до викладання «Рідного слова», «Педагогічна подорож Швейцарією». Він розробив кардинальні проблеми дидактики, і реалізував основні ідеї в своїх підручниках «Рідне слово» та «Дитячий світ».

Він поділяв дидактику на загальну і спеціальну. Загальна дидактика — це загальні правила навчання, загальний план навчання, а спеціальна повинна подавати правила викладання окремих наук.

Щоб правильно навчати дітей, розвивати розумові здібності, говорив він, треба добре знати їх індивідуальні та психологічні особливості, основні закономірності, загальнопедагогічні і дидактичні принципи навчання, які він виводив із закономірностей процесу пізнання, добре розуміючи відмінності між процесом наукового пізнання і учіння.

К.Ушинський ставив перед навчально-виховним процесом три завдання: освітнє, виховне, розвивальне, які мають реалізуватися через зміст та методи навчання.

Він зробив спробу встановити критерії відбору змісту навчального матеріалу для школи:

— відповідність змісту рівню розвитку науки;

— важливість і значення знань для життя людини;

—врахування вікових особливостей і можливостей дітей при побудові навчального курсу;

— народність.

У навчанні треба передбачати: зміст і дозування навчального матеріалу, посильність його для учнів, міцність засвоєння знань, зв'язок з життям, наочність, емоційність, виховуюче навчання тощо. Усі ці педагогічні дидактичні принципи навчання детально розроблені в творах К.Ушинського, хоча самого терміну «принцип» в його дидактиці не було. Всі правила, основні положення він називав - «необхідні умови будь-якого викладання».

Заслуга вченого полягає в тому, що дидактичні принципи він розглядав у тісному зв'язку з формами та методами навчання.

Великий педагог багато уваги приділяв у своїй педагогічній системі уроку. Необхідною умовою успішної організації навчальних занять має бути заняття з постійним складом учнів, сталим розкладом класних занять, з поєднанням фронтальних та індивідуальних форм при умові провідної ролі вчителя.

Кожний урок повинен мати цільову установку, бути закінченим і носити виховний характер. Враховуючи порівняно швидку стомлюваність дітей (особливо молодшого шкільного віку), К. Ушинський рекомендував переміну занять і різноманітність методів.

Види навчальних занять на уроках можуть бути різні: повідомлення нових знань, вправи, повторення пройденого, облік знань, письмові і графічні роботи учнів. Надаючи великого значення розвитку у дітей вміння самостійно працювати, К.Ушинський радив включати до структури уроку самостійну роботу учнів.

В дидактичній системі К. Ушинського особливе місце займають питання початкової народної школи. Право на виховання педагог розглядав як природне право кожної людини. Визнаючи головним засобом виховання — навчання, він робив висновок, що навчання, і особливо навчання в початковій народній школі повинно бути загальним. В запровадженні загального обов'язкового початкового навчання К.Ушинський бачив могутній фактор прогресу народу і країни.

6. К.Ушинський про підготовку вчителя

«Якщо медикам ми довіряємо своє здоров'я, то вихователям ввіряємо моральність і розум наших дітей, ввіряємо їхню душу, а разом з тим і майбутнє нашої вітчизни». Так визначав К. Ушинський роль і значення професії вчителя. Працю вчителя він порівнював з творчістю художника, який створює духовний образ людини [5].

Головна функція вчителя, за його висловом, — бути посередником між усім, що було благородного і високого в минулій історії людей і поколінням новим, охоронцем святих заповітів людей, що боролися за істину і за благо. Він повинен стати живою ланкою між минулим і майбутнім. І тому його справа — одна з найважливіших справ історії.

Надаючи учителеві відповідальну роль у суспільстві, К.Ушинський ставив до нього великі вимоги. Відповідно до ідеї народності виховання першою і основною умовою плідної діяльності педагога К.Ушинський вважав його близькість прагненням та інтересам народу.

У викладача середнього навчального закладу знання предмета є далеко не головним надбанням. Головне завдання гімназичного викладача полягає в тому, щоб він умів виховувати учнів своїм предметом. Вчитель має добре знати психологію дітей і чітко визначати мету своєї діяльності.

Вчитель має володіти педагогічним тактом, знати свою справу і завжди займатися своїм самовдосконаленням та підвищенням своєї професійної майстерності.

Для підготовки народних вчителів він пропонував створювати учительські семінарії, а для підготовки учителів середніх шкіл — педагогічні факультети при університетах. В університетську учительську семінарію слід приймати вихованців тільки тоді, коли можна з певністю передбачати в них хороших вчителів.

К.Ушинський вважав необхідним виховання у майбутніх вчителів потягу до знань, до самоосвіти. Він запроваджує після завершення навчання в семінарії річне стажування [2, 20, 22].

Творчі завдання і реферати

Г.Сковорода і К. Ушинський про народність виховання.

К.Ушинський про гармонійний розвиток людини.

Система морального виховання К.Ушинського.

Дидактика і методика початкового навчання К.Ушинського.

Питання для роздумів і проблемні запитання

1. Поясніть положення К.Ушинського: «Оскільки основи характеру у

кожного народу різні, то існують різні системи виховання».

2. Покажіть зв'язок в розумінні особливостей початкового навчання

Й.Песталоцці і К. Ушинським.

3. Вкажіть головні компоненти гармонійного розвитку особистості (за

К. Ушинським).

Тест

1. Головною ознакою етносу, за К.Ушинським, є:

а) природа; б) історія; в) традиції; г) мова.

2. Головними принципами у вихованні, за Ушинським, є:

а) гуманізму б) системності; в) народності; г) природовідповідності.

3. К.Ушинський був прихильником загальної освіти, її напрямку:

а) матеріальної; б) формальної; в) гуманітарної; г) спеціальної.

4. К.Ушинський обґрунтував метод навчання грамоти:

а) буквоскладовий; б) звуковий; в) поскладовий; г) фонетичний.

Тема XIII

ОСВІТА ТА ПЕДАГОГІЧНА ДУМКА В УКРАЇНІ

(другої половини XIX століття)

Стан освіти в Україні у 60-ті роки.

Освітньо-педагогічна діяльність М. Пирогова.

Організаційна й педагогічна діяльність М. Корфа.

Просвітницько-педагогічна діяльність X. Алчевської.

Теорія й практика вільного виховання Л. Толстого.

Теорія фізичного виховання особистості П. Лесгафта.

Література: [1, 2, 6, 14, 16, 22]

Ключові слова: Закон Божий, грамота, лічба, реальна і класична гімназія, «чиста дошка», Медико-хірургічна академія, шість типів поведінки дітей: лицемірний, честолюбний, добродушний, затурканий м'який, затурканий злісний та пригнічений.

 

1. Стан освіти в Україні у 60-ті роки

Передові педагоги України виступили проти станової школи з її муштрою і відривом від життя, теорії - від практики. Вимогам реформи початкової, середньої і вищої школи, розвитку жіночої освіти, боротьбі за українську національну школу, запровадженню ефективніших методів навчання приділялося дедалі більше уваги.

Цей період характеризується бурхливим розвитком педагогічної преси, появою цілого ряду педагогічних журналів і газет. На сторінках педагогічних журналів висвітлювались питання, що стосувалися реформи шкільної освіти, психології, педагогіки, дидактики, методики викладання окремих дисциплін та ін. Педагогічна думка середини та кінця XIX століття була представлена відомими діячами громадсько-педагогічної думки М.І. Пироговим, Л.М. Толстим, М.О. Корфом та ін. (буржуазно-ліберальний напрямок), К.Д. Ушинським, В.І. Водовозовим, М.Ф. Буняковим та ін. (буржуазно-демократичний напрямок), М.Г. Чернишевським, В.Г. Бєлінським, Д.І. Писаревим (революційнодемократичний напрямок), О.В. Духновичем, П.О. Кулішем, Л.Ф. Головацьким та ін. (національний напрямок).

 

2. Освітньо-педагогічна діяльність М. Пирогова

Короткі біографічні відомості:

13.11.1810 —роки народження в Москві в сім'ї небагатого чиновника.

1824—1828 — навчання на медичному факультеті Московського університету.

1828—1832 — робота в Дерптському університеті.

1832 — захист докторської дисертації і виїзд на стажування до Німеччини.

1841 — переїзд в Петербург і керівництво кафедрою хірургії в медико-хірургічній академії.

1847 — обов‘язки члена-кореспондента Академії Наук.

1854—1856 — участь в Кримській війні, організація першої дружини санітарних сестер.

1856—1858 — опікування Одеським учбовим округом.

1858—1861— опікування Київським учбового округом.

1861 — відставка М.І. Пирогова.

1866 — закордонне відрядження.

1866—1881 — вихід на пенсію, лікувальна практика в с. Вишня поблизу Вінниці.

23.11.1881 — рік смерті.

Видатний вчений, лікар, основоположник воєнно-польової хірургії,М.І. Пирогов (1810—1881) увійшов в історію громадсько-педагогічного руху як теоретик в галузі педагогіки і організатор народної освіти. Його діяльність в Одесі, а потім у Києві мала великий вплив на розвиток педагогічної науки і народної освіти не тільки в Україні, а також і в Росії. В роботах «О ходе просвещения в Новороссийском крає и о вопиющей необходимости преобразования учебных заведений», «О публичных лекциях по педагогике», «Циркулярное предложение директорам училищ Одесского учебного округа», «Об изменении правил приема в благородные пансионы при гимназиях...», він виступав за демократизацію керівництва школою та шкільною системою в цілому.

В статті «Питання життя» М.Пирогов формулює свої погляди на роль, значення та сучасний стан виховання, на його завдання і характер, проводить думку про те, що вихованню належить дуже відповідальна роль в житті суспільства в цілому і кожної особистості зокрема, що від виховання в значній мірі залежить майбутнє людини.

У статті «Школа і життя» М. Пирогов висуває вимогу єдиної народної, загальнодоступної школи для всіх станів і національних типів, починаючи з елементарної і до вищої, проголошує принцип колегіальності у керівництві навчальними закладами.

Він брав участь в обговоренні реформи народної освіти 60-х років. Борючись проти станової нерівності і національних обмежень щодо школи, вчений запропонував нову систему народної освіти. Основою цієї системи повинна була стати елементарна школа з двох класів, в якій діти повинні вивчати Закон Божий, грамоту, лічбу. Прогімназії — реальна і класична школа з 4-річним курсом навчання кожна. З реальної прогімназії можна вступити також до класичної, яка є вищим типом навчального закладу в порівнянні з реальною прогімназією. Середня школа двох типів — реальна і класична гімназія. Реальну гімназію рекомендувалось будувати відповідно до місцевих потреб: у ній вивчаються прикладні, математичні і комерційні науки. Учні, що закінчують реальну гімназію, вступають до вищих технічних навчальних закладів. Класична гімназія готує до університету.

З високою оцінкою слова вчителя пов'язані погляди М. Пирогова на роль і значення таких методів в середній школі, як розповідь вчителя, бесіди, твори учнів. У навчанні і вихованні дітей раннього віку М. Пирогов рекомендував використовувати також ігри. При правильній, на думку М. Пирогова, організації гри вона сприяє розвиткові мислення, почуттів, фантазії.

На противагу діючому статутові і офіційній педагогіці, М.Пирогов обґрунтовував принципи навчання у дусі демократичної педагогіки, виховуючого навчання, поєднання наочності і слова, диференційованого підходу до методів навчання і виховання, урахування індивідуальних особливостей, підвищення ролі вчителя в навчально-виховному процесі, творчого підходу до нього та ін.

М.Пирогов був прибічником жіночої освіти. У вихованні жінки полягає виховання всього людства. На думку вченого, жінка має завжди залишатися жінкою, навіть з чоловічою освітою і навіть в чоловічому одязі.

М.Пирогов вважав, що необхідного покращення життя можна досягти шляхом широких соціальних перетворень, в основі яких повинні бути радикальні зміни системи освіти і виховання, розвиток освіти і науки в Україні. Він вимагав ліквідації станового характеру системи народної освіти, натомість - відкритого доступу в середню і вищу школу представникам народу, можливості гармонійного розвитку усіх вроджених сил людини [5, 22].

 

3. Організаційна й педагогічна діяльність М. Корфа

Корф Микола Олександрович (1834—1883) – видатний педагог і методист. Народився у Харкові. Закінчив петербурзький пансіон А.Я. Філіппова. У 1848—1854 роках навчався у Олександрійському ліцеї (Петербург), після закінчення якого працював у Міністерстві юстиції. Створив мережу навчальних земських малокомплектних шкіл.

М. Корф, виконуючи обов'язки голови повітової училищної ради у м. Олександрівську (нині м. Запоріжжя), багато зробив для створення в повіті нових навчальних земських шкіл, пропагував організацію недільних повторювальних шкіл. У створених М.О. Корфом початкових земських школах (з трирічним курсом навчання) заняття проводив один вчитель одночасно у трьох класах. Підготовці вчителів для цих шкіл він віддавав багато сил, створював плани занять і методики проведення уроків, сам проводив уроки. Крім того, М.О. Корф організував проведення вчительських з'їздів. Значне місце у його педагогічній спадщині відведено ідеї загального обов'язкового навчання шляхом досягнення загальної письменності населення. До важливих умов здійснення загального навчання М. Корф відносив:

а) обов'язкове навчання дітей різної статі, незалежно від їх національного походження і соціального статусу;

б) така організація навчально-виховного процесу, яка б гарантувала набуття дітьми дійсно корисних і міцних знань, умінь і навичок;

в) спільне навчання хлопчиків та дівчаток;

г) близькість школи до місця проживання учнів. Основною метою загальноосвітньої школи М. Корф вважав підготовку людини, і до того ж людини розвинутої фізично і духовно. Вона повинна дати учням різнобічні гуманітарні і реальні знання, розвинути здатність до самоосвіти, виховати у них такі моральні риси, як патріотизм, чесність, справедливість, любов до праці, дисциплінованість тощо. Школа повинна всіляко сприяти зміцненню фізичних сил і здоров'я учнів і розвивати естетичні почуття. Основними дидактичними правилами М. Корф вважав: міцність знань; доступність процесу навчання; самостійні роботи; опора на досягнуте; наочність навчання. М. Корф написав підручник «Наш друг».

 

4. Просвітницько-педагогічна діяльність X. Алчевської

Алчевська Христина Данилівна (1841—1920) — український педагог просвітитель, харківська вчителька. Відіграла провідну роль у розвитку недільних шкіл в Україні.

Народилася Христина Данилівна Алчевська (Журавльова) 16 квітня 1841 р. у Борзі на Чернігівщині у сім'ї вчителя. Батько через свою жорстоку обмежену натуру був проти жіночої освіти. У своїх відомих спогадах «Передумане й пережите» Христина Данилівна розповідає, як вона самотужки навчилася читати, підслуховуючи за дверима кімнати ті уроки, що їх давав братам найнятий за 5 карбованців студент-семінарист.

Початком педагогічної діяльності X. Алчевської прийнято вважати початок епохи «ходіння в народ» (60-гі роки XIX ст.). В цей час вона багато читає, пише вірші, відвідує у Курську гурток молоді, захоплюється творами Г. Чернишевського, О. Добролюбова, О. Герцена. У 1862 р. X. Алчевська засновує жіночу недільну школу, що якийсь час діяла нелегально через заборону царського уряду і була офіційно відкрита лише у 1870 році.

Недільна школа X. Алчевської являла собою унікальне, гідне подиву явище в історії вітчизняної педагогіки. «Коли б ця школа була за кордоном, вона... служила б предметом дбайливого вивчення, становила б предмет симпатій, турбот усього суспільства». За десять років кількість учнів збільшилася з 100 до 317, а ще через два десятиліття — 619. Серед тих, кому випало щастя вчитися у цій школі, були малі дівчатка й зовсім дорослі жінки, жительки міста і селянки з харківських околиць. Поділ на класи здійснювався одночасно за віком і рівнем підготовки. Учні мали можливість отримати початкову освіту безкоштовно. Навчання з усіх предметів велося за спеціальними програмами, що передбачали посилену роботу в класі; на домашнє завдання відводилося читання художніх творів. У 1885 р. програми навчання X. Алчевської були вперше надруковані (взагалі вони витримали чотири видання) і впродовж трьох десятиліть були своєрідним орієнтиром для багатьох недільних шкіл Росії.

В історії педагогіки Х.Алчевська відома як основоположниця методики навчання дорослих грамоти (посібник «Книга дорослих», методично-бібліографічний порадник «Що читати народові?»); вона також розробила методику проведення літературних бесід з учнями.

5. Теорія й практика вільного виховання Л. Толстого

У педагогічних поглядах Л.М. Толстого чільне місце займає проблема свободи у вихованні, навчанні та освіті дітей, до якої він звертався протягом усього життя. Цю проблему педагог розглядає на основі створеної ним теорії виникнення, розвитку і сутності моральності. Як прибічник ідеалістичної філософії, він вважав, що здорова дитина, народившись на світ, не є «чистою дошкою», на якій можна писати все, що хочеш, проте позбавлена будь-яких негативних якостей і задовольняє ті вимоги безумовної гармонії відносно правди, краси, добра, які людина носить в собі, дитина є первісним образом гармонії, правди, краси і добра.

Критикуючи сучасну йому школу, він протиставив свою систему виховання, побудовану на принципі свободи, поваги до особистості дитини, розвитку її активності та творчості. Л.М. Толстой підкреслював, що вільне виховання повинно сприяти розвитку природних задатків дитини, допомагати самостійно формувати світогляд і моральні переконання. Високий моральний ідеал, на його думку, треба шукати у поглядах простого народу.

Школа при невтручанні у виховання, на думку Л.М. Толстого, повинна мати одну мету — передачу відомостей, знань, не намагаючись переходити в моральну область переконань, вірувань і характеру, мета її повинна бути одна — наука, а не результати її впливу на людську особистість.

Порівнюючи погляди Л.М. Толстого на роль виховання у 60-ті роки з тими, що він писав з цього приводу в середині 70-х років, можна прийти до таких висновків: у 70-ті роки він значно уточнив свою постановку питання про свободу у педагогічному процесі і прийшов до висновку, що, поки в суспільстві немає єдиної думки про зміст і методи навчання, питання про те, чому і як навчати в народній школі, повинні вирішувати не діти, а їх батьки, тобто народ, якому треба надати право свободи в організації школи. Свобода у вихованні та навчання не є правилом, межі її в школі визначаються вчителем, його вмінням керувати дітьми [11].

Вважаючи релігію основою виховання та навчання, Л. Толстой вказував, що вона не повинна обмежувати свободу дітей. Єдиний шлях для покращення освіти, на думку Л.М. Толстого, полягає у тому, щоб вчителі і учні мали спільну основу, яка б визначала вибір предметів, що вивчаються в школі. Такою основою, за Л. Толстим, мала бути релігія в дусі істинного християнства. Л.М. Толстой стверджував, що необхідним є моральне виховання на основі релігійної моралі, не може бути моралі без релігії. Він пропагував теорію «неопирання злу насильством», доводив важливість таких якостей характеру особистості, як незлобливість, смиренність, любов до ближніх.

6. Теорія фізичного виховання особистості П. Лесгафта

Видатний представник російської педагогіки кінця XIX — поч. XX століття Петро Францович Лесгафт народився 1837 року в Петербурзі в родині ювеліра. В 1861 році він закінчив медико-хірургічну академію і в 1865 році захистив дисертацію на ступінь доктора медицини, а через три роки захистив другу дисертацію на ступінь доктора хірургії.

З 1868 року П.Ф. Лесгафт завідував кафедрою фізіологічної анатомії в Казанському університеті. За лист «Що діється в Казанському університеті» (1871), де він критикував дії реакційних професорів, вимагав дотримання колегіальності при прийомі на посаду викладачів, розподілення коштів на потреби навчального процесу, правильної організації іспитів П.Ф. Лесгафт був звільнений з університету без права займатися педагогічною діяльністю.

У 1872 році П.Ф. Лесгафт почав працювати лікарем у приватному гімнастичному закладі, де активно займався питаннями фізичного виховання. У 1874 році виходить його праця «Основи природної гімнастики», в якій П.Ф Лесгафт узагальнив практичний досвід гімнастичних занять. У цьому ж році йому було дозволено займатися педагогічною діяльністю. П.Ф. Лесгафт почав працювати консультантом з питань правильної постановки фізичної підготовки у військово-навчальних закладах і в армії. На цій посаді П.Ф. Лесгафт працював протягом дванадцяти років [11].

В цей час він, застосовуючи дослідно-експериментальні методи, займався дослідженням фізичного стану вихованців. Результатом цієї роботи стали праці «Матеріали для вивчення шкільного віку» та «Фізичний розвиток у школах», які були опубліковані в 1880 році.

Влітку 1875 року П.Ф. Лесгафт відвідав багато країн Західної Європи, де вивчав досвід підготовки вчителів гімнастики. У працях «Про відношення анатомії до фізичного виховання» (1876) та «Підготовка вчителів гімнастики в країнах Західної Європи» (1877— І880) він детально охарактеризував усі системи гімнастики та дав їм наукову оцінку.

Багато уваги приділяв П.Ф. Лесгафт загальним питанням виховання. Цій темі присвячені його праці «Про ігри та фізичне виховання в школі” (1883), «Про покарання в сім'ї» та інші.

За сприянням П.Ф. Лесгафта у 1896 році були відкриті курси виховательок та керівниць фізичної освіти. Це був приватний, перший в Росії та в світі вищий жіночий навчальний заклад, який готував спеціалістів з фізичного виховання.

У 1909 році П.Лесгафт помер. Місце поховання - Волкове кладовище в Петербурзі.

У системі фізичної освіти та виховання П.Ф. Лесгафт головну роль відводив фізичним вправам. Ходьба, біг, стрибки, кидання, подолання перешкод, прогулянки, катання на ковзанах і лижах, плавання — все це з урахуванням віку, пори року, конкретних умов повинно використовуватись як у сім'ї, так і в навчальних закладах.

Вперше в історії фізичного виховання П.Ф. Лесгафт систематизував фізичні вправи на основі педагогічних завдань: прості вправи; складні вправи зі збільшенням напруження; вивчення просторових відношень і розподілення вправу часі; систематичні вправи у вигляді складних дій; епізодичні необов'язкові заняття ручною працею.

Головними ланками в системі фізичної освіти та виховання, на думкуП.Ф. Лергафта, є сімейне виховання дітей дошкільного віку; шкільний період виховання (молодшого, середнього та старшого шкільного віку); період фізичного виховання дорослих, у якому особливо виділялась підготовка до військової служби; лікарська (коригуюча) гімнастика.

З точки зору вікової періодизації П.Ф. Лесгафт розділив фізичну освіту в школі на три періоди: 1) елементарний (для дітей 7—12 років); 2) середній (для дітей 12—15 років); 3) старший (для дітей 15— 18 років). Для кожної вікової групи він визначив зміст фізичної освіти.

У систему фізичного виховання П.Ф. Лесгафт включав рухливі ігри. У процесі гри дитина наслідує мову, звички, поведінку дорослих.

П.Ф. Лесгафт як вчений-медик зауважував, що нікотин, алкоголь, фармакологічні засоби, підвищена радіація, хвороби та психічні розлади матері — все це рано чи пізно позначається на психічному та фізичному розвитку дитини.

П.Ф. Лесгафт зазначав, що сім'я є одним з найголовніших факторів у вихованні дитини. В роботі «Сімейне виховання дитини та його значення» він узагальнив багаторічний досвід своєї лікарської та педагогічної діяльності. Він охарактеризував шість типів поведінки дітей: лицемірний, честолюбний, добродушний, затурканий м'який, затурканий злісний та пригнічений. За П.Лесгафтом, тип дитини залежить від впливу на неї середовища.

Великим внеском П.Ф. Лесгафта в педагогічну науку є розроблена ним теорія та методика фізичної освіти та виховання і наукове обґрунтування її необхідності як органічної частини гармонійного розвитку особистості. Його праця «Сімейне виховання та його значення» є дуже актуальною в наш час.

Творчі завдання і реферати

Навчальні книги К.Ушинського і Л.Толстого.

Вільне виховання Ж.-Ж. Руссо і Л.Толстого (порівняльний аналіз).

Природа як засіб виховання Ж.-Ж. Руссо, К.Ушинського, Л.Толстого.

Ідея загальнолюдського виховання М. Пирогова.

Питання для роздумів і проблемні запитання

1. Яке значення мали малокомплектні школи М. Корфа?

2. Обгрунтуйте, за П.Лесгафтом, 3 періоди фізичної освіти у школі.

3. Що є основою фізичного виховання дітей (за П. Лесгафтом)?

Тест

1. Який тип виховання обстоював М.Пирогов:

а) національне; б) загальнолюдське; в) прагматичне; г) загальне.

2. Домінуючий метод навчання молодших школярів у М.Пирогова:

а) гра; б) бесіда; в) дискусія; г) психодрама.

3. Тип початкової школи, яку пропонував відкрити М. Корф:

а) школа - дитячий садок; б) школа для найменшеньких;

в) малокомплектна школа; г) середня школа.

4. Вид діяльності школярів, який Л.Толстой вважав визначальним:

а) екскурсії; б) творчі вправи; в) читанная; г)ігри.

Тема XIV

ІДЕЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ОСВІТИ Й ВИХОВАННЯ В УКРАЇНІ

(друга половина XIX століття)

Ідея національної школи М. Драгоманова.

Освітня діяльність Наукового товариства імені Т. Шевченка.

Ідея національного шкільництва М. Грушевського.

Загальна характеристика освіти на західноукраїнських землях.

Педагогічні погляди Ю. Федьковича.

Література: [1, 2, 5, 6, 7, 14, 16, 22]

Ключові слова:«Емський указ», Наукове товариство ім. Т.Г. Шевченка, Українське Наукове Товариство, «Киевская Старина», Український соціологічний інститут; «руська трійця», товариство «Просвіта», Українська Академія Наук.

1. Ідея національної школи М. Драгоманова

М.П. Драгоманов народився 18 вересня 1841 року в м. Гадячі на Полтавщині. Раннім і різнобічним розвитком він передовсім зобов'язаний своїм батькам та оточенню. З 1849 по 1853 рік юнак навчався в Галицькому повітовому училищі, пізніше — в Полтавській гімназії. Восени 1859 року Драгоманов стає студентом історико-філологічного факультету Київського університету.

Займаючись просвітницькою діяльністю, М. Драгоманов мріяв про той час, коли у вихованні будуть враховуватись кращі народні традиції; він прагнув створити українську енциклопедію; (розробив план до неї).

Особливо його хвилювало становище сільських учителів. М. Драгоманов вважав, що вчителі повинні чітко усвідомлювати мету педагогічної діяльності — виховання нової людини. Це завдання ставили перед собою різні педагоги, вони і розуміли його по-різному, залежно від соціально-політичних ідеалів. У М.Драгоманова цей ідеал спирався на демократичну, гуманістичну й патріотичну основу національної свідомості, яка поєднувалась з толерантністю у взаєминах між людьми, з правдою і справедливістю [14, 16, 23].

М.Драгоманов надавав великого значення вихованню дитини в сім'ї, тобто саме батьківському вихованню. Дбаючи про виховання тогочасної української молоді, М.Драгоманов орієнтує її на найвищі людські взірці духу і праці, нагадуючи ще й про неодмінну високу моральну якість самовіддано служити рідному народу, а не бути його «провінційним родичем, прихвоснем чужого».

2. Освітня діяльність Наукового товариства імені Тараса Шевченка

В 1873 р. з ініціативи Олександра Кониського у Львові виникло Товариство імені Т. Шевченка. За його ж пропозицією в 1892 р. це товариство було перейменовано на Наукове товариство ім. Т. Шевченка.З 1894 року обов’язки голови НТШ виконував Михайло Грушевський [3].

Товариство стало провідним українським центром на зразок європейських академій наук. В його рамках діяло три наукових секції: історико-філософська, філологічна, математично-природничо-лікарська, а також цілий ряд комісій, в тому числі археографічна, бібліографічна, етнографічна, правова, статистична та ін. В НТШ працювали М. Грушевський, І. Франко, В. Гнатюк, І. Горбачевський, І. Пудюй, І. Раковський. Товариство заснувало власне видавництво, силами якого науковці І. Франко, К. Студинський, О. Колесса, Ф. Вовк, В. Гнатюк, І. Верхратський та інші започаткували кілька серійних видань, таких як «Записки НТШ» (120 томів), «Пам'ятки українсько-руської мови», «Етнографічний збірник» (38 томів), «Матеріали до української етнології» (26 томів), «Збірник філологічної секції» (23 томи), «Українсько-руський Архів». Ці видання збагатили українську науку вагомими працями переважно в галузі українознавства, стали потужним засобом піднесення рівня національної культури.