Дидактика й методика початкового навчання К.Ушинського 4 страница

Верховна Рада СРСР в 1958 році прийняла закон «Про зміцнення зв'язку школи з життям та про дальший розвиток системи освіти в СРСР», згідно з яким запроваджувалась загальна обов'язкова восьмирічна освіта і нова система шкільної освіти:

— загальна обов'язкова восьмирічна школа для дітей віком від 7 до 15—16 років;

— повна середня для підлітків і молоді 15—18-річного віку (денні середні школи, вечірні (змінні) й заочні середні школи для молоді, яка працює);

— школи-інтернати, спеціальні школи-інтернати для дітей з вадами фізичного і розумового розвитку;

— технікуми та інші середні і вищі навчальні заклади. Головним в перебудові системи народної освіти було поєднання навчання з продуктивною працею. У віці 15—16 років вся молодь повинна була включатися в посильну суспільно-корисну працю.

 

4. Розвиток освіти й педагогіки у 60-ті роки

Важливим завданням в галузі народної освіти в 60-ті роки було здійснення в країні загальної обов'язкової середньої освіти, перехід школи на новий зміст освіти, удосконалення навчально-виховного процесу [3, 17].

Процес введення загальної обов'язкової середньої освіти вирішено було здійснити в кілька етапів. З цією метою Центральний Комітет партії і Рада Міністрів СРСР прийняли ряд постанов:

- 1964 р. - «Про зміни терміну навчання в середніх загальноосвітніх трудових політехнічних школах з виробничим навчанням». Школа знову ставала 10-річною. Причинами відходу від 11 - річної школи були: перша демографічна криза: школу закінчували діти війни, їх було мало і тому тримати молодь зайвий рік в школі було невиправдано; слабка матеріально-технічна база виробничого навчання; у багатьох школах виробниче навчання не було органічно пов'язане з вивченням основ наук. В зв'язку з цим в 1966 році в «Закон про школу» були внесені часткові зміни, у відповідності з якими була скасована обов'язкова професійна підготовка в загальноосвітніх школах;

- 1966 р. - «Про заходи подальшого вдосконалення роботи середньої загальноосвітньої школи.” В галузі народної освіти треба було здійснити перехід до загальної обов'язкової середньої освіти.

На зазначений період припадає діяльність видатного українського педагога В.О. Сухомлинського. Його теоретичні висновки, дослідження, особистий досвід роботи з дітьми, літературна спадщина є безцінним вкладом у вітчизняну педагогічну науку.

5. Школа і педагогіка України у період застою (70-80-ті роки)

У 1970 році був прийнятий новий Статут середньої загальноосвітньої школи. Згідно з цим документом випускники восьмирічних шкіл могли продовжити освіту: в загальноосвітніх повних середніх (десятирічних) школах (9-10 класи), середніх спеціальних навчальних закладах – технікумах (3-4 роки навчання), а також в школах робітничої і селянської молоді (9-11 класи). Всі ці навчальні заклади давали повну середню освіту і атестат зрілості.

Вважали, що таким чином буде вирішена проблема отримання повної середньої освіти в поєднанні з професійною підготовкою молоді до праці.

В 972 році було прийнято постанову «Про завершення переходу до загальної середньої освіти молоді та дальший розвиток загальноосвітньої школи».

Школа орієнтувалась на створення кабінетної системи навчання, ефективне використання ТЗН, кіно, радіо і телебачення. З метою стимулювання постійного росту кваліфікації, педагогічної майстерності і творчої ініціативи викладацьких кадрів запроваджувалась атестація учителів. За результатами атестації вчителям, що найбільш відзначились, присвоювали звання «старший вчитель», «вчитель-методист».

В постанові «Про дальше покращення навчання, виховання учнів загальноосвітніх шкіл і підготовки їх до праці» (1977 р.) вказувалось, що школа зобов'язана допомогти учням оволодіти глибокими знаннями основ наук і трудовими навичками. Постанова підкреслювала важливість єдності навчання і виховання, тісного взаємозв'язку розумового, трудового і морального виховання, а також поєднання навчання з участю в виробничій праці. Особлива увага приділялась питанням змісту і методам навчання, удосконаленню навчально-виховного процесу, позакласної і позашкільної роботи, яка повинна враховувати інтереси і бажання школярів.

Також була прийнята постанова про безкоштовне користування підручниками і про створення шкільних бібліотечних фондів підручників.

Творчі завдання і реферати

1. Порівняльний аналіз загальної освіти УРСР і РРФСР (20-ті роки).

2. Педологія як наука про дитину.

3. Характеристика нових методів навчання (60-ті роки).

Питання для роздумів і проблемні запитання

1. Які переваги та недоліки комплексної системи навчання (20-ті роки)?

2. Доведіть, що у 60-ті роки досить відчутною була тенденція пожвавлення діяльності у галузі освіти.

3. У чому в 70—80-х роках школа в УРСР набула ознак застою?

 

Тести

1. Основною ланкою освітньої системи в Україні, починаючи з 1920 р., була:

а) єдина трудова школа; б) дитячий будинок;

в) школа повного дня; г) середня школа.

2. Комплексна система навчання — це:

а) трудове ознайомлення учнів з природою і суспільним середовищем; б) індивідуалізоване навчання, яке не пов'язане з загальною класною роботою і базується на вільному виборі учнями занять, довільному використанні навчального часу; в) система навчання, за якою учні набувають умінь і навичок в процесі планування й використання практичних завдань-проектів; г) спеціалізовані уроки.

3. Педологія — це:

а) наука про дитину; б) наука про виховання; в) наука про розвиток виховання, школи і педагогічних теорій в різні історичні періоди.

Тема XIX

ПЕДАГОГІЧНА СИСТЕМА В. СУХОМЛИНСЬКОГО

1. Життя і педагогічна діяльність В. Сухомлинського.

2. Навчання й виховання дітей 6-річного віку («Серце віддаю дітям»).

3. В. Сухомлинський про формування гуманної особистості.

4. Морально-трудове виховання школярів(«Народження громадянина»).

5. Етнічні засади родинного виховання («Батьківська педагогіка»).

6. Ідеї становлення вчителя-вихователя («Сто порад вчителю», «Розмова з молодим директором школи»).

Література: [1, 2, 3, 5, 7, 13, 14, 16, 18, 19, 21]

Ключові слова: довготривалий експеримент, «зелений клас», «школа радості», дитяча кімната казки, продуктивна праця.

 

1. Життя та педагогічна діяльність В. Сухомлинського

Василь Олександрович Сухомлинський народився 28 вересня 1918 року в с. Василівка Онуфріївського району Кіровоградської області у незаможній родині.

Навчався В.Сухомлинський у Василівській семирічці (1926—1933).

В 1934 р. він розпочав навчання у Кременчуцькому педагогічному інституті, проте через хворобу мусив залишити навчання.

З 1935 року працював вчителем української мови й літератури у школах Онуфріївського району.

З 1936 по 1938 рр. навчався на заочному відділі Полтавського педагогічного інституту, де здобув кваліфікацію вчителя української мови та літератури.

З 1938 року і до початку Великої Вітчизняної війни В. Сухомлинський працював учителем української мови й літератури і завідуючим навчальною частиною Онуфріївської середньої школи.

В 1941 році він був призваний до Червоної Армії. В 1942 році в бою під Ржевом був тяжко поранений.

З 1942 по 1944 роки В. Сухомлинський працював директором школи і вчителем російської мови та літератури в м. Ува Удмуртської АРСР.

Навесні 1944 року Сухомлинський разом з дружиною переїхав до Онуфріївки Кіровоградської області, де протягом чотирьох років очолював Онуфріївський районний відділ народної освіти та викладав у школі.

В 1948 році його призначили у зв'язку з особистими клопотаннями директором Павлиської середньої школи.

Починаючи з 1949 р. він періодично виступав зі статтями на сторінках республіканських та всесоюзних журналів.

В 1955 році В. Сухомлинський захистив кандидатську дисертацію «Директор школи — керівник навчально-виховної роботи» у Київському університеті ім. Т. Шевченка. Через рік вийшла з друку його перша монографія «Виховання колективізму у школярів».

У 50-х роках В. Сухомлинський написав кілька монографій: «Педагогічний колектив середньої школи», «Виховання патріотизму у школярів», «Виховання комуністичного ставлення до праці».

Починаючи з 1960 р. вийшли з друку його праці: «Духовний світ школяра», «Праця і моральне виховання», «Як ми виховали мужнє покоління», «Виховання особистості в радянській школі», «Павлиська середня школа».

У 1957 р. його обрали членом-кореспондентом АПН РРФСР, а в 1958 р. Міністерство освіти УРСР присвоїло йому звання заслуженого вчителя школи УРСР.

У другій половині 60-х Василь Олександрович написав трилогію з проблем формування особистості у загальноосвітній школі: «Серце віддаю дітям», «Народження громадянина», «Листи до сина». Щодо першої частини трилогії, то вона була вперше надрукована в тодішній Німецькій Демократичній Республіці, а у 1969 р. — в Україні. В 1974 році книга була відзначена Державною премією УРСР.

У 1968 р. В. Сухомлинського обрали делегатом Всесоюзного з'їзду вчителів і присвоїли звання Героя Соціалістичної Праці. Останніми роботами вченого стали «Батьківщина в серці» та «Батьківська педагогіка», які вийшли друком у 70-ті роки.

2 вересня 1970 року Василя Олександровича не стало.

2. Навчання й виховання дітей 6-річного віку («Серце віддаю дітям»)

У 1951 році, як писав В. Сухомлинський у книзі «Серце віддаю дітям», він розпочав навчання шестирічних першокласників. Ідея більш раннього навчання дітей постійно супроводжувала педагогічні пошуки вчених. Однак на терені колишнього СРСР довготривалий експеримент з навчання шестирічок було розгорнуто саме у Павлиші.

Вчений назвав свій експеримент підготовкою дітей до систематичного навчання і запропонував цілісну систему навчання дітей шестирічного віку. При цьому педагог враховував такі особливості дитячого мислення: образність, пластичність, емоційну збудливість думки. Саме на них спирався вчений, коли проводив з дітьми уроки «живої думки».

Як відомо, використовувати спостереження у навчанні пропонували Ж.-Ж. Руссо, Л.М. Толстой, К.Д. Ушинський та інші педагоги. Однак В.О. Сухомлинський по-новому використовує природу як широкий засіб загального розвитку дитини. Уроки серед природи розвивали у дітей здатність до кольорового та просторового відчуттів. Педагог не просто вчив дітей спостерігати, але й спонукав помічати у звичайному — незвичайне, відчувати й емоційно переживати гаму різноманітних кольорів і відтінків. Подібні досліди проводяться у школах сучасної Японії, де учні розрізняють до 300 кольорів і відтінків.

В.Сухомлинський досліджував виховний вплив казки на особистість шестирічного школяра і в цьому був новатором. У Павлиській школі вперше у ті роки була обладнана дитяча кімната казки, вона була незвичною не лише за інтер'єром, але й за змістом діяльності дітей у ній.

В процесі занять серед природи та у кімнаті казки накопичувався досвід дітей, і на цій основі їх спонукали до усного складання казок. Загалом ця робота у Павлиші продовжувалась до 7-го класу (старші школярі щорічно складали не менше двох казок). У меморіально-педагогічному музеї В.О. Сухомлинського зберігається 70 томів дитячих казок. Досвід вченого у цьому аспекті у наш час використовуються у багатьох школах України та за кордоном.

Принципово по-новому впроваджував вчений і методику навчання грамоти, використовуючи при цьому образні порівняння природи. Також Василь Олександрович вчив розуміти і поважати людські взаємини.

Всі шестирічні учні оволоділи вмінням читати і мали достатній словниковий запас [5].

 

3. В. Сухомлинський про формування гуманної особистості («Павлиська середня школа»)

Вчені переконані, що новаторським за суттю було положення педагога про гармонію суспільних та індивідуальних потреб у структурі особистості. У тогочасній педагогіці згадане положення зводилось до того, що особисті інтереси повинні підпорядковуватись потребам колективу, суспільства. За В.Сухомлинським кардинально змінюється і співвідношення особистості і колективу [1, 2, 4, 6, 14, 17, 22].

Загалом, виховання гуманності, на думку педагога, починається з виховання любові до всього живого, до матері, бабусі, рідних. У книгах «Серце віддаю дітям», «Народження громадянина», «Павлиська середня школа» педагог розкриває конкретні форми становлення гуманної поведінки дітей. Серед них: створення лікарень для пташок і тварин, допомога немічним, участь в естетизації школи і селищі тощо. Формуванню гуманізму дітей сприяло також створення галереї портретів матерів найвідоміших людей світу.

У школі поважали гідність дитини, оскільки без любові і поваги до вихованців, за переконанням В. Сухомлинського, будь-які розмови про гуманність і людяність стають порожнім звуком. Природно, що формування гуманності школярів здійснювалося у Павлиші шляхом використання «Хрестоматії моральних цінностей людства» та «Хрестоматії з етики». Ці рукописні матеріали постійно поповнювалися вченим та його колегами і слугували розвитку у дітей людяності, доброти, гідності.

В умовах гуманізації виховання вчений по-новому осмислив суть взаємин колективу і кожного вихованця, розвив ідеї А.С. Макаренка щодо виховного впливу колективу на дитячу особистість. У роботах «Виховання колективізму у школярів», «Духовний світ школяра», «Розмова з молодим директором школи» він обґрунтував принципи взаємозалежностей особистості і колективу. На думку педагога, колектив лише тоді позитивно впливає на становлення кожного вихованця, коли сам колектив має насичене духовне життя та складається з яскравих особистостей.

 

4. Морально-трудове виховання школярів («Народження громадянина»)

У роботі «Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості» В.О. Сухомлинський писав: «Праця і тільки праця — основа всебічного розвитку особистості. Не може бути й мови про всебічний розвиток, якщо людина не пізнала радості праці». Заслугою вченого є обґрунтування в роботі «Павлиська середня школа» принципів трудового виховання: єдність трудового виховання і загального розвитку особистості — морального, інтелектуального, естетичного, фізичного; розкриття та розвиток індивідуальності в праці; раннє включення у продуктивну працю; різноманітність видів праці; постійність, неперервність праці; елементи продуктивної праці дорослих у дитячій праці; творчий характер праці, поєднання зусиль розуму і рук; спадкоємність змісту трудової діяльності; цілісний характер продуктивної праці; посильність трудової діяльності; єдність праці та багатогранного духовного життя.

У процесі організації продуктивної праці педагогічний колектив враховував особливості об'єктивних (зміст праці, її характер та цілі підготовки, час виконання трудових завдань) та суб'єктивних (рівень усвідомлення учнями необхідності участі в трудовій діяльності, відповідний емоційний настрій) факторів. Враховуючи особливості визначених факторів, у школі прагнули, щоб навчання було пов'язане з сільськогосподарськими роботами (колективно або невеликою групою), щоб потижнево кожен учень працював 4-6 годин, а трудова діяльність організовувалась кращими вчителями, спеціалістами чи колгоспниками.

В основі педагогічної системи В.О. Сухомлинського лежить ідея всебічно розвиненої особистості. Незадовго до відходу у небуття вчений підготував доповідь для захисту докторської дисертації за сукупністю робіт під назвою «Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості». В роботі вчений розкриває складові всебічного розвитку особистості учня у період його навчання. До компонентів всебічного розвитку вчений відносив моральне, фізичне, трудове, естетичне та розумове виховання.

Важливе завдання школи педагог вбачав у формуванні стійких переконань вихованців. Знання стають переконаннями за умови, коли у школі формуються ці переконання — у взаємовідносинах між вихованцями і педагогами, в їхніх вчинках, прагненнях, радощах і прикрощах. Моральний розвиток, вважав педагог, це формування переконань — їх поява, розвиток, зміцнення, вияв у вчинках.

Важливим у всебічному розвитку особистості, на думку вченого, є трудове виховання. Особливого значення у зв'язку з цим він надавав єдності трудової культури і загального розвитку — морального, розумового, естетичного, фізичного, розкриттю, виявленню і розвитку індивідуальності в праці, високій моральній сутності праці, її суспільно-корисній спрямованості. Педагог вважав за необхідне в період дитинства і отроцтва широко залучати учнів до різноманітних видів продуктивної праці. Природно, що трудове виховання, на думку вченого, розпочинається за шкільною партою, оскільки навчання є найважчою працею для школяра.

Серед шляхів і засобів формування всебічно розвиненої особистості у школі педагог вирізняв: навчання, рідну природу, працю, слово, традиції, експериментування, багате духовне життя вихованців.

 

5. Етнічні засади родинного виховання («Батьківська педагогіка»)

В.О. Сухомлинський першим у вітчизняній педагогіці 50-х років розпочав організацію педагогічного просвітництва батьків. Про це він писав в «Етюдах про комуністичне виховання». Навчання батьків здійснювалося диференційовано. Як вважав педагог, батьки мають вчитися стільки ж років (у батьківській школі), скільки й діти. Загалом у педагогічній системі В. Сухомлинського утвердилася певна система родинно-шкільного виховання, за якої батьки повинні були стати активними помічниками вчителів. Цьому сприяло не лише навчання батьків, а й спільне проведення свят, різноманітних суспільно-корисних справ.

У «Батьківській педагогіці» вчений по-новому осмислив взаємозв'язки родини і школи. В основі цих зв'язків – глибоке народне підґрунтя. Спираючись на народні бувальщини, казки, легенди, оповіді, вчений розкрив кращі набутки етнічних засад виховання. За В. Сухомлинським, кожен народ створює власну систему етнічних цінностей, яка найповніше відображає його ментальність, особливості національної свідомості. Ці цінності народ відтворює і розвиває через мову, літературу, мистецтво, фольклор, виробничі відносини, побут, а також через звичаї і традиції. У вищезазначеній книзі автор доступно, яскраво й образно показав зразки родинного виховання дітей та молоді з урахуванням етнічних засад українського народу.

У праці «Як виховати справжню людину» він дав пораду майбутнім матерям і батькам вивчати історію свого народу, виховувати шанобливе ставлення до близьких, оскільки святими, за його переконанням, є поняття: народ, мати, батько, син. У «Листах до сина» й «Листах до дочки» вчений підтвердив свої переконання і дав конкретні поради щодо підготовки до родинного життя.

 

6. Ідеї становлення вчителя-вихователя («Сто порад вчителю», «Розмова з молодим директором школи»)

У «Павлиській середній школі» В. Сухомлинський розкрив складові педагогічної професії. При цьому він на конкретних прикладах показав особливості становлення колективу. Природно, що найважливішим у педагогічній діяльності, за його переконанням, є любов і повага до дітей. Без сумніву, Василь Олександрович був феноменальним вчителем, оскільки, за винятком біології, хімії і фізики у старших класах, міг провести будь-який урок; до проведення уроків відносився творчо. Звичайно, він насамперед постійно вдосконалював знання. Його бібліотека містила не лише фахову, а й соціологічну, психологічну, педагогічну літературу, яка видавалася в Союзі РСР.

У книзі «Сто порад вчителеві» вчений розкриває технологію власної творчості. Крім ерудованості він мав неабияку силу волі, вирізнявся поміркованістю, надзвичайною скромністю, людяністю, працездатністю (щодня з четвертої години ранку писав власні твори до початку роботи в школі). Як відомо, педагог володів кількома іноземними мовами. У багатьох напрямах педагогічної науки і практики він випередив час. Вся педагогічна творчість В.Сухомлинського є зразком гуманізму, новаторства, адже в умовах тоталітарного режиму вчений-педагог обґрунтував і запровадив нову педагогіку, побудовану на гуманістичних принципах [5].

 

Творчі завдання і реферати

1. Гуманістичне виховання В.да Фельтре, М.Монтессорі, В. Сухомлинського.

2. Духовність особистості школярів (за В. Сухомлинським).

3. Система морально – трудового виховання за В. Сухомлинським.

4.Упровадження ідей В.Сухомлинського в навчально-виховний процес сучасної школи.

 

Питання для роздумів і проблемні запитання

1. У чому полягає розвиток В. Сухомлинським ідеї колективу А. Макаренка?

2. Які методи навчання молодших школярів В. Сухомлинського мають особистісно-орієнтовне спрямування?

3. Назвіть основні елементи педагогічної системи В. Сухомлинського.

4. Порівняйте погляди А.Макаренка і В. Сухомлинського на розвиток колективу.

 

Тести

1. Один з визначальних видів дитячої творчості у пізнавальній діяльності молодших школярів та молодших підлітків (у педагогічній системі В.О. Сухомлинського):

а) малювання; б) складання казок; в) спів; г) гра.

2. Назва процесу організації поєднання навчальної та трудової діяльності учнів у гуртках Павлиської середньої школи:

а) праця; б) майстрування; в) дослідництво; г) гра.

3. Результат сформованості особистості учня Павлиської середньої школи:

а) духовність; б) освіченість; в) наполегливість; г) вічливість.

4. Послідовний ряд педагогічних творів В. Сухомлинського, що віддзеркалює процес формування особистості від шести років до соціальної зрілості:

а) «Педагогічний колектив школи», «Павлиська середня школа», «Листи до дочки»;

б) «Серце віддаю дітям», «Народження громадянина», «Листи до сина»

в) «Людина неповторна», «Вірте в людину», «Як виховати справжню людину».

5. Назва твору В. Сухомлинського, в якому розкриваються особливості впровадження передового педагогічного досвіду:

а) «Сто порад вчителеві»; б) «Розмова з молодим директором школи»;

в) «Педагогічний колектив школи»; г) «Листи до сина».

Тема XX

СТАНОВЛЕННЯ ОСВІТИ В УКРАЇНІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ ДУХОВНОГО І НАЦІОНАЛЬНОГО ВІДРОДЖЕННЯ

Утвердження демократичних державно-громадських засад освіти й

виховання молоді.

Реформування освіти на сучасному етапі розвитку українського

суспільства.

3. Утвердження шляхів та засобів національного виховання дітей та молоді.

4. Особливості реформування професійної, вищої й педагогічної освіти.

Література: [1, 2, 5, 14, 16, 22, 24]

Ключові слова: інтелектуальний, творчий, культурний потенціал народу, моральна, художньо-естетична, правова, трудова, екологічна культура, народність; природовідповідність; культуровідповідність; гуманізація; демократизація; безперервність; етнізація; диференціація та індивідуалізація виховного процесу; свідомість, активність, самодіяльність і творча ініціатива.

 

Утвердження демократичних державно-громадських засад освіти й виховання молоді

Важливим аспектом демократизації сучасної школи є розвиток системи самоврядування, реформування управлінської сфери. Законом України «Про освіту» в українській національній школі створено органи самоврядування, до складу яких входять насамперед загальні збори (конференція) колективу закладу освіти; районна, міська, обласна конференції педагогічних працівників, з'їзд працівників освіти Автономної Республіки Крим, Всеукраїнський з'їзд працівників освіти.

 

Реформування освіти на сучасному етапі розвитку українського суспільства

В 1993 році прийнята Кабінетом міністрів і підписана Президентом України Державна національна програма «Освіта» («Україна XXI ст.»), в якій визначено «стратегію розвитку освіти в Україні на найближчі роки та перспективу на XXI ст., створення життєздатної системи безперервного навчання і виховання для досягнення високих освітніх рівнів, забезпечення можливостей постійного духовного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності нації».

Державна національна програма «Освіта» визначає стратегічні завдання реформування освіти в Українській державі: відродження і розбудова національної системи освіти як найважливішої ланки виховання свідомих громадян Української держави, формування освіченої, творчої особистості; виведення освіти в Україні на рівень розвинених країн світу шляхом докорінного реформування її концептуальних, структурних, організаційних засад. Передбачається створення на рівноправній основі недержавних та глибока демократизація традиційних навчально-виховних закладів.

У програмі «Освіта» визначені також пріоритетні напрями, основні шляхи і принципи наступного реформування освіти. Вони спрямовані на досягнення певних стратегічних цілей. Зокрема, досить конкретно визначаються шляхи реформування кожної з ланок системи освіти: дошкільного виховання, в якому поєднуються сімейне і суспільне виховання; загальноосвітньої підготовки на національній основі, в якій реформуванню піддаються зміст гуманітарної та природничо-математичної освіти, трудової та фахової підготовки в середній ланці освіти. Суттєва увага приділяється національному вихованню, головною метою якого є набуття молодим поколінням соціального досвіду успадкування духовних надбань українського народу, формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою [5, 23].

 

Утвердження шляхів та засобів національного виховання дітей та молоді

Державна національна програма «Освіта» та Концепція національного виховання визначили пріоритетні напрями та шляхи забезпечення можливостей постійного духовного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності нації. В Україні, як і в інших країнах світу, історично склалася своя система виховання, яка максимально враховує національні риси і самобутність українського народу.

Національне виховання — це виховання підростаючих поколінь на культурно-історичному досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях, обрядах, багатовіковій виховній спадщині, духовності. Національне виховання є конкретно-історичним виявом загальнолюдського гуманістичного і демократичного виховання. Це одночасно і державне виховання, що здійснюється державними установами, а загальнонаціональне в його змісті діє і поза межами впливу цих установ, має значно ширший діапазон впливу на процес соціалізації особистості.

У Державній національній програмі «Освіта» підкреслюється, що «головна мета національного виховання — набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді незалежно від національної належності особистісних рис громадянина Української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури». Мета повинна бути єдиною для всіх навчально-виховних закладів. Така єдина мета виховання є науково обґрунтованим державним стандартом, закріпленим у законах нашої держави.

Система національного виховання ґрунтується на таких фундаментальних принципах: народність; природовідповідність; культуровідповідність; гуманізація; демократизація; безперервність; етнізація; диференціація та індивідуалізація виховного процесу; систематичність і варіативність його форм і методів; свідомість, активність, самодіяльність і творча ініціатива учнівської молоді, поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю учнів: зв'язок виховання з життям, трудовою діяльністю народу і продуктивною працею; інтегративність виховання як єдність педагогічних вимог школи, сім'ї і громадськості.

Сутнісні основи національного виховання визначаються ідеями національного світогляду, філософії, ідеології, засадами родинного виховання, народної педагогіки, наукової педагогічної думки, що увібрали в себе надбання національної виховної мудрості.

 

Особливості реформування професійної, вищої й педагогічної освіти

В галузі вищої освіти передбачається як стратегічне завдання — перехід до гнучкої, ступеневої системи підготовки фахівців для підвищення освітнього і культурного рівня суспільства, піднесення вищої освіти в Україні на рівень досягнень найбільш розвинених країн світу шляхом здійснення ряду міжнародних проектів та інвестицій. Проектується також дальше підвищення рівня і ефективності наукових досліджень у вищій школі.

Державна система загальної середньої освіти відокремлена від церкви і має світський характер. Найважливішими напрямами відродження школи є: реалізація в навчанні та вихованні підростаючого покоління ідеї народності на основі засвоєння позитивних традицій національних культур українців та інших народів, що проживають в Україні, відродження ролі школи в розвитку культури народу; демократизація всіх сторін шкільного життя, перетворення школи з відомчої ідеологічної установи в громадсько-державний інститут, відхід від жорсткого одержавлення і регламентації її діяльності, широкий розвиток самодіяльних засад, залучення громадськості до визначення і здійснення шкільної політики; індивідуалізація навчально-виховного процесу, організація його з урахуванням здібностей, нахилів, інтересів дітей та їхнього інтелектуального, фізичного і психічного розвитку, диференціація, яка передбачає варіативність змісту, форм і методів навчання та виховання; інтеграція зусиль всіх соціальних інститутів виховання — сім'ї, школи, позашкільних установ, виробничих колективів, громадських організацій для поліпшення виховання підростаючого покоління.