Класно-урочна система та принципи навчання Я.А. Коменського 7 страница

Особливе значення у «Повчанні» В. Мономаха мають його вказівки про необхідність і користь навчання. Він з повагою ставиться до вивчення іноземних мов, вважаючи це великим досягненням.

Загалом «Повчання» є визначним пам'ятником давньоруської педагогічної думки XII ст., де Володимир Мономах обґрунтував необхідність практичних завдань, що визначаються повсякденним життям.

Прогресивне значення цього твору полягає в тому, що В.Мономах вперше обґрунтував необхідність переходу від релігійного виховання до практичних завдань, що визначаються побутом.

Історичне значення педагогічної спадщини Київської Русі, досягнень педагогічної думки, здобутків народної педагогіки полягає в тому, що вони створили основу для подальшого розвитку школи і педагогіки українського, російського і білоруського народу [5].

 

Творчі завдання і реферати

Соціокультурні чинники виникнення освіти у Київській Русі.

Аналіз західноєвропейської освіти та освіти Київської Русі.

Традиційна система виховання дітей у Київській Русі (IX— Х ст.).

Система світської і духовної освіти у Київській Русі (X—XII ст.).

 

Питання для роздумів і проблемні запитання

У чому полягала обмеженість освіти в школах Київської Русі?

Чому двірцева школа Київської Русі була престижним закладом Європи?

Як Духовна академія (Києво-Печерська лавра) в XII ст. надавала молоді вищу гуманітарну освіту?

Тест

1. Школа «книжного навчання» Київської Русі мала статус:

а) елементарної школи; б) школи підвищеного рівня;

в) середньої школи; г) вищої школи.

2. Майстри грамоти — це:

а) вчителі, що працювали в двірцевих школах; б) ремісники, що займалися навчанням грамоти як основним ремеслом; в) ченці, що займалися місіонерською діяльністю і разом з тим навчали паству грамоти, г) релігійні особи.

3. Засновником вітчизняної педагогіки був:

а) Іоанн Грішний; б) митрополит-Іларіон;

в) Володимир Мономах; г) Ізяслав Ярославович.

4. Абак — це:

а) дошка для письма; б) інструмент, яким писали за часів Київської Русі; в) давня рахівниця; г) папірус.

Тема VIII

ШКОЛА В УКРАЇНІ ПЕРІОДУ ВІДРОДЖЕННЯ (ХVІ-ХVІІ століття)

Загальна характеристика стану освіти українського Відродження.

Виникнення братських шкіл. Острозька академія.

Козацькі школи в Україні (січові, полкові, музичні).

Система виховання лицаря-козака.

Навчальні студії й діяльність громадських об'єднань студентів в Києво-Могилянській Академії.

Література: [1, 2, 3, 5, 14, 16, 22, 23]

Ключові слова: Візантійська держава, гуманізм та реформація, протестантська і католицька конфесійна школа, дидаскал, магістр, «Часослов», «Псалтир», монастирські школи, «Біблія руску», три класи — інфіми, граматики, синтаксис, братські школи, латина, слов'яно-греко-латинські школи, козацькі школи, кобзарі, лірники, козацька педагогіка, Київська братська школа, Лаврська школа, Києво-Могилянська Колегія.

 

1. Загальна характеристика стану освіти українського Відродження

З історії відомо, що для періоду XIV — середини XVI ст. характерне значне подолання феодальної роздробленості і перебування південно-західних земель України у складі Польщі, Литви, Угорщини і Молдавії, посилення феодального і релігійного гніту, що позначилось на розвиткові української культури [14, 16].

Втративши свій культурний потенціал боротьбі з монголо-татарською навалою, Київська Русь, її українські землі стали здобиччю литовських, польських і угорських феодалів. З серединиХУ століття почалася боротьба проти литовських князів на релігійній основі, оскільки литовці прийняли католицьку віру поляків, що стало початком соціального, релігійного, культурного гноблення українців.

Українське селянство та незаможне міщанство міцно трималося своєї віри як запоруки збереження національності. Вони вчили своїх дітей у церковних школах або у мандрівних дяків. В цих школах підручниками були церковні книги «Часослов», «Псалтир», «Апостол». Література зберігалася в монастирях, хоч вітчизняних книг майже не було.

Перше національне відродження України XVI—XVII ст. почалося з організації міських братств, які створювали православні міщани та шляхта, духовні особи і козаки, що ставили своїм завданням розвиток громадянської свідомості, здобуття та захист прав народу.

В 1596 р. відбувся Берестейський собор, результатом якого стало підписання унії з Римом, що дозволило зберегти в умовах латинізації східний обряд, пробудити національну свідомість українців, захистити українську мову, створити умови для появи національної інтелігенції, ця унія дала народові національну церкву, національні уніатські школи. Уніатські школи орієнтувалися на західну педагогіку і давали для того часу непогані знання; навчання проводилося рідною мовою.

Певний вплив на формування освітньої справи в Україні того часу мала епоха Відродження, яка породила гуманізм і реформацію, послаблюючи цим самим позиції Ватикану в Західній Європі. В XVII столітті в Речі Посполитій набув поширення радикально-реформаційний рух так званих соцініан. Намагаючись раціоналістично підійти до релігії, соцініани заперечували деякі важливі догми християнства, намагались вільно трактувати положення Біблії, виступали проти церковної ієрархії, чернецтва, поклоніння іконам і святим. Реформація певним чином вплинула на появу так званих протестантських шкіл, які через освіту і виховання пропагували свої ідеї. Найбільш відомими серед них були соцініанські й кальвіністські навчальні заклади (Хмільник, Гоща, Берестечко, Кисилин).

2. Виникнення братських шкіл. Острозька академія

Вчені вважають, що в XVI—XVII століттях в шкільництві відбуваються значні зміни. Під впливом західних течій — гуманізму, реформації — та єзуїтської школи, розбуджується прагнення до вищої освіти, потреба підняти рівень знань [6, 14, 16].

Нові заклади виникали як початкові: вони мали по три класи — інфіми, граматики, синтаксису. Першу школу було відкрито на кошти київського воєводи князя К. Острозького у Турові (1572), наступні — у Володимирі - Волинському (1577), Острозі (1580). Князь започаткував у цих школах вивчення не тільки слов'янської мови, а грецької та латинської. Вчителями були як православні греки, так і протестанти. Вчилися тут діти шляхти, і селянські. В цій школі навчались М. Смотрицький, П. Конашевич-Сагайдачний, І. Борецький, Д. Самозванець. У друкарні Острозької школи були видані перша повна Острозька Біблія (1581), перша граматика церковнослов'янської мови, три видання «Часослова» та деяка полемічна література православної віри.

Навіть прихильники католицизму називали Острозьку школу «колегіумом», оскільки вона виходила поза програму «вільних мистецтв» і брала до уваги вищі студії, особливо богослов'я. Щоб досягти найвищого рівня школи, К. Острозький запросив до неї визначних учених. Першим ректором Острозької школи був Г. Смотрицький, відомий в той час письменник. Тут працював у 1577 р. І. Федоров. До програми навчання Острозької школи входили слов'янська, грецька, польська, латинська мови, граматики цих мов, риторика, діалектика, астрономія, богослов'я. Вихованці цього закладу вважалися досить освіченими людьми. Не випадково поет Пенкальський в 1600 р. в алегоричній формі твердив: музи оселилися в Острозі, навіть бог мистецтв Аполлон покинув свій острів Делос і перебрався на Україну.

В XVII ст. мережа середніх шкіл стала досить густою, особливо на західних землях. Перемишль, Рогатин, Галич, Городок, Комарно, Замость, Холм, Люблін, Бересть, Пинськ, Луцьк, Кам'янець на Поділлі — всі ці міста заснували в себе грецько-слов'янські школи. За змістом і рівнем освіти це були середні школи, що давали досить високу на той час загальну освіту, що не поступалися школам Західної Європи. За організацією навчання і розпорядком шкільного життя братські школи перевершували західноєвропейську школу того часу. На початку XVII ст. в більшості братських шкіл існувала класно-урочна система навчання. В основу навчання грамоти був покладений буквоскладальний метод. Управління братськими школами будувалось за демократичним принципом: ректор і учителі цих шкіл вибиралися на загальних зборах братства, причому, до обрання деякі кандидати повинні були викласти свої ідеологічні та педагогічні погляди. Навчання в школі було платним, хоч найбіднішим надавали допомогу.

 

3. Козацькі школи в Україні (січові, полкові, музичні)

У 1652 році Богдан Хмельницький видав універсал про організацію при кобзарських цехах шкіл по підготовці кобзарів, лірників і взяв їх під свою опіку. Це були, по суті, перші музичні школи в Україні.

Учителями працювали козаки-кобзарі, що з якихось причин не могли володіти зброєю. Заняття з учнями вони проводили індивідуально. Лише тоді, коли юнак міг самостійно створити мистецький твір, він мав право співати людям. Тому кобзарі часто були і поетами, і композиторами. Вони мали велике значення для козацького війська. Гра підіймала запоріжців на бій з ворогом, кобзарі і лірники розносили славу про подвиги козаків по всій Україні.

Осередком освіти XVII ст. був, звичайно, Київ, але школи були також у Чернігові, Новгород-Сіверську, Батурині та ін.

Козацькі школи діяли у полкових і сотенних містах і містечках України. На території Лівобережної України до другої половини XVII ст. діяв адміністративно-територіальний полковий устрій на чолі з генеральною старшиною (гетьманом). За даними ревізійних книг, у семи полках Лівобережжя було 866 полкових шкіл: у Ніжинському — 217, Лубенському — 172, Чернігівському — 154, Переяславському — 119, Полтавському — 98, Прилуцькому — 69, Миргородському — 37.

Ці школи розміщувалися переважно у приміщеннях, які належали церквам, їх іноді й називали за назвою церкви: Покровська, Успенська та ін. Вчителі мали собі помічників з кращих учнів, яких називали «школярами», «молодиками», «виростками». Учні жили в будинку дяка і крім навчання виконували господарські роботи. Школи існували на кошти батьків. Дітей навчали читати, писати, рахувати та ін. Виховання було переважно релігійним. У Лубенському і Чернігівському полках діти старшини і заможних козаків навчалися грамоти та військової справи у парафіяльних школах або при сотенних і полкових канцеляріях.

Військову справу викладали досвідчені і загартовані в боях козаки, які мали звання «військового служителя» і користувалися високим авторитетом.

Ці школи давали дітям хліборобського стану лише початкові знання, але вони були доступними і задовольняли потреби простого народу в освіті.