Вікова і педагогічно психологія

X. Психологія навчання

на закономірності. Іноді в оцінці ймовірності явища припускаються по­милки, бо недостатня вибірка або помилкове переконання в тому, що ви­падкові явища не мають регулярності.

Фактор доступності проявляє себе у ситуаціях, коли ймовірній події відносно легко можна знайти клас подібних явищ.

Фактор центризму виявляється у прагненні людини менш ймовірні явища переоцінити, а більш ймовірні недооцінити. Цей фактор діє в умо­вах тотальної невизначеності.

Фактор зворотного мислення діє тоді, коли людина переглядає свій попередній прогноз на основі отриманого результату.

Оцінка наслідків є приписування проміжним або кінцевим результа­там суб'єктивної цінності або корисності. Існує багато різних параметрів для оцінки корисності наслідків передбачуваних дій. Вчені виділили і де­кілька стратегій, користуючись якими, люди вимірюють цінність різних параметрів. До них відносяться: лінійна, кон'юнктивна, альтернативна, конфігуративна стратегії.

При лінійній стратегії загальна корисність вимірюється загальною кількістю недоліків і позитивних характеристик.

Кон'юнктивна стратегія характеризує цінність наслідків, що переви­щують порогову величину. Так, у школі кожен учень повинен мати міні­мум знань з кожної навчальної дисципліни і при такій умові він заслу­говує на атестат про загальну середню освіту. Цей мінімум є ознакою цінності у даному випадку.

Альтернативна стратегія віддає перевагу пошуку найсильніших сторін в оцінюваному явищі. Ця стратегія блокує дію принципу усередненості.

Конфігуративна стратегія - це прагнення оцінити корисність явища за всіма основними критеріями і вимірами. Пошук провідного параметру з визначенням його ваги впливає на оцінку корисності інших показників.

На оцінку корисності передбачуваних наслідків впливає час. Зі змі­ною часу змінюється і оцінка корисності наслідків.

У навчальному процесі вчителеві для здійснення управління необхід­но володіти різними стратегіями оцінки цінності тих наслідків кроків у своїй роботі, які планує зробити. Треба вміти гнучко і з різних боків вимі­рювати і виважувати свою заплановану систему дій, заходів, засобів у на­вчальному процесі. Для цього необхідно пам'ятати і виконувати такі ви­моги до своєї роботи і завжди визначати цілі, програмувати і планувати свою роботу при цьому, аналізуючи кожний момент, співвідносити його з минулим досвідом і з своєю професіонально-теоретичною концепцією, виділяти і виважувти всі "за" і "проти", відкидати як непотрібний захід, якщо розвивальна, заохочувальна, інформаційна цінність мала або незна­чна, розглядати свої уроки не як окремі моменти, а у зв'язку з іншими і оцінювати, співвідносячи їх із загальними цілями навчальної дисципліни.

Прогнози завжди будуть точнішими, коли вчитель не відбуває уроки, а бачить себе ніби у дзеркалі і глибоко усвідомлює цінність наслідків тих дій, до яких він вдається. Виділення і усвідомлення своїх недоліків по­винно слугувати визначенню напрямків роботи над собою, подальшому особистісно-професіональному зростанню.

Прогнозуванню не можна відвести якесь локальне місце у процесі управління. Все управління процесом навчання і виховання має прогнос­тичний характер.

Прогнозування може здійснюватися на різних рівнях, зокрема, на сен­сорному, сенсомоторному, перцептивному, нарівні уявлень і мовленнєво-мисленнєвому рівні. Вказані рівні відрізняються один від одного формою відображення (допсихічною, чуттєвою, раціональною), ступенем склад­ності структури процесу антиципації (передбачення), способами прийо­му, переробки і інтеграції минулої, теперішньої і майбутньої інформації.

У літературі з соціального управління поняття "організація" поясню­ється по-різному, наприклад, як склад і структура системи; як процес або особлива діяльність; як певна структура і як процес. Загалом за похо­дженням організацією називають будь-яку соціальну систему, яка ство­рюється людьми з конкретною метою. Кожна окрема організаційна сис­тема має свою функцію, цільову спеціалізацію, яка зумовлює внутріш­ню структуру. Організаційна структура є багаторівневою, ієрархічною будовою елементів і підсистем. Ближче до теорії управління структуру пояснюють з огляду інформаційного взаємодіяння в каналах і сітках ко­мунікацій. При ситуативному підході до пояснення структури вказують на її залежність від зовнішніх факторів. Для складних і невизначених ситуацій більш ефективними є однорівневі плоскі або горизонтальні, а для більш визначених і менш складних ситуацій - багаторівневі, високі або вертикальні структури. Очевидним є те, що уже сама організаційна структура виступає фактором управління.

На етапі реалізації і здійснення цілей важливим моментом в організа­ції є чітке визначення і розподіл функцій. Формування функціонально-рольової структури організації недостатньо для досягнення загальних ці­лей. Важливим моментом в її організації є узгодженість або координація реальних дій всіх учасників сумісної діяльності. Будь-яка роль набуває сенсу тоді, коли вона співвіднесена з ролями і діями інших. Звідси роль є єдністю прав і обов'язків. На виконання ролі впливає самооцінка осо­бистості, "образи Я" і системи поглядів і оцінок власної особистості ("Я-концепція").

Управління полягає у визначенні способу взаємодії. За способом вза­ємодії виділені такі форми сумісної діяльності: сумісно-індивідуальна, сумісно-послідовна і сумісно-взаємодіюча (Уманський Л.І.). Саме при сумісно-розподіленій формі організації праці залежність є взаємною.