Структура психофізіологічного розвитку дорослих має періоди підйомів, стабілізації і спадів. Стаціонарні стани зустрічаються нечасто. Розвиток психофізіологічних функцій має суперечливий характер, він відображає онтогенетичні закономірності, вплив трудової діяльності, практичного досвіду людини.
Б.Г. Ананьєв виділяє дві фази в процесі онтогенетичного розвитку. Перша фаза характеризується загальним фронтальним прогресом функцій в юності, в ранній дорослості, на початку середньої дорослості. У другій фазі психічні функції спеціалізуються в певній діяльності і досягають максимуму в період середньої і пізньої дорослості. Досягнення високого рівня розвитку в період дорослості можливе завдяки тому, що психічні процеси знаходяться в умовах оптимального навантаження, посиленої мотивації, операційних перетворень. Вершини розвитку психофізичних функцій досягаються в більш пізні періоди дорослості, причому оптимум спеціалізованих функцій може співпадати з початком інволюції загальних властивостей цих же функцій. Наприклад, вербально-логічні функції продовжують свій прогрес, коли еволюція вже вразила невербальний інтелект і сенсомоторику людини.
Двохфазний розвиток психофізіологічної еволюції людини - це прояв єдності людини як індивіда і особистості як суб'єкта діяльності.
Особливості прояву психофізичних функцій і відчуттів можна простежити по зміні часу реакції людини на подразник. Так, Е.І. Бойко відзначає, що у дітей час реакції суттєво більший, ніж у дорослих, але починаючи з 2-3 років він невпинно зменшується і у 18-25 років набуває
сталих характеристик. Стабільність часу реакції триває до 40 років, після цього час реакції по мірі старіння організму подовжується. Зорова, слухова, кінестетична чутливість досягає свого максимуму у 18-20 років, а об'єм поля зору - в 20-29 років.
Було також виявлено, що в процесі дослідження закономірностей онтогенетичної еволюції чутливості (її поступового підвищення до 18-25 років, а потім стабілізації у 25-50 років) її показники співвідносяться з кривою вікових змін часу реакції. На думку дослідників, такий взаємозв'язок є фактором, що протидіє тотальній інволюції елементарних психофізіологічних функцій в процесі старіння. Разом з тим вчені стверджують, що розвиток сенсорної сфери носить індивідуально обумовлений характер. Вікові зміни чутливості залежать від професійної діяльності людини. На думку Б.Г. Ананьєва, сенсорні функції мають подвоєну, посилену мотивацію, якщо вони включені в трудову діяльність. Так, у водіїв гострота зору, поле зору, окомір зберігаються до пенсійного віку завдяки включеності в професійну діяльність.
Об'єм, переключення та вибірковість уваги поступово зростає від 18 до 33 років, а після 34 років починає поступово спадати. В той же час стійкість і концентрація уваги протягом всього періоду дорослості зазнає незначних змін.
У 26-29 років увага за своїм розвитком випереджає пам'ять і мислення. Це свідчить про рухливість і гнучкість взаємозв'язків між пам'яттю і увагою.
У 30-33 роки знову настає високий розвиток уваги, а до 40 років швидкість прийому інформації, інтенсивність уваги знижується.
Найбільш високий рівень розвитку уваги і найнижчий рівень розвитку пам'яті спостерігається у людей 41-46 років, а помітне зниження уваги спостерігається уже після 46 років. Такі показники розвитку уваги підтверджують гетерохронний характер дозрівання, збереження і згасання різних психічних функцій в структурі психіки людини.
Серед психофізичних функцій фундаментальне положення займають мнемічні функції, які полягають у закарбуванні, збереженні і репродуктивному відтворенні індивідуального досвіду.
Процеси пам'яті різнорідні, тому і спостерігається деяка різнорідність отриманих результатів при експериментальних дослідженнях пам'яті.
Так, Г. Еббінгауз сформулював положення про трьохфазну характеристику онтогенезу пам'яті: поступовий прогрес до 25 років, стабілізація функцій пам'яті від 25 до 50 років, а далі еволюція і регрес пам'яті.
Дослідження свідчать про дійсне зниження деяких процесів пам'яті. На думку Б.Г. Ананьєва, раніше всього процес зниження відбувається з образною пам'яттю, причому ейдетична пам'ять послаблюється і зникає уже в підлітковому віці.
