VII. Психологія особистішого розвитку в юнацькому віці. між таким розумом і розумом інтелектуала виражаються у відмінностях не міри, а виду

між таким розумом і розумом інтелектуала виражаються у відмінностях не міри, а виду. їх мозок заповнений різними кодами (ми б сказали, має різну інтелектуальну структуру). Тут не можна вводити поняття вищий - нижчий, оскільки мова йде про відмінність ментальних структур".

Він виділяє такі ознаки розуму людини масової культури: відсутність інтересу до світу, вона не хоче нічого знати; байдужість, пасивність, сплячий розум; мислення в 'яле, без темпу, без „ польоту"; сліпа віра в стереотипи, міфи, без бажання їх перевірити, відкинути; недовіра до інших людей.

Сучасній людині доводиться реконструювати культуру в собі, тобто самій визначати принципи і умови індивідуальної відповідальності за власне життя, погляди, реалізацію поставлених цілей і наслідки здійсне­них вчинків.

В наш час, навіть коли людина виконує дії, що відповідають традиції, вона хоче сама розібратися, чому діє згідно традиції, чого вона варта, і не може розглядати традицію як цінність саму по собі. Коли молодь на­слідує своїх батьків (вчителів, друзів тощо), то у неї повинні бути аргу­менти, чому вона так робить, і того лише факту, що це її батьки (вчителі, друзі) недостатньо. Якщо людина є віруючою (релігійною), то вона по­винна знати принципи своєї віри, обряди, яких повинна дотримуватися і причини, за якими обрала саме цю віру, а не іншу. Більш того, час від часу вона повинна переосмислювати свої дії та висновки знову і знову, що й визначатиме динаміку її розвитку (генезу її самосвідомості).

В сучасному динамічному світі, коли на людину накочується вал знань, коли ми постійно зіштовхуємося з різними системами цінностей, процес підтримання власної концепції життя (навіть для дорослої людини, у якої вона має більш-менш стійкий і виважений характер, а не те, що для юна­ків, у яких вона лише вибудовується і структурується) вимагає наявності умов для все більш оперативної, динамічної її корекції (зміни) без втрати самості. Тому, на нашу думку, однією з таких умов і, до того ж визна­чальною, є наявність узагальнених, статичних (практично незмінних, при зміні інших цінностей, пріоритетів, культурних особливостей) по­стулатів, які утворюють базову особистісно-ціннісну структуру нашої самосвідомості. Ці постулати ми повинні використовувати в повсякден­ному житті як основний критерій адекватності (правильності) нашої по­ведінки, а також для розширення системи їх співвіднесення із власними принципами та переконаннями в процесі важливих життєвих виборів. Це означає, що концепція сенсу життя індивіда повинна все повніше підкрі­плюватися теорією не лише життя, а й умов життя людської особистості та принципів її існування як особистості. Наприклад, постулат „не убий". Наскільки він може бути реалізований конкретною людиною - солдатом, який бере участь у військових діях чи з захисту своєї Вітчизни чи навіть

при нападі на іншу країну, коли військові дії були розв'язані політиками. І хто ж винен у вбивстві - чи цей солдат, який вбиває кількох людей, чи ті, хто змусили його брати участь у військових діях, самі при цьому ніко­го не убивши? Як розцінювати постулат „не вкради", коли краде голодна дитина, викинута на вулицю власними батьками і суспільством? Хто ви­нен - батьки, що опустилися, чи суспільство, яке не створило умов для того, щоб батьки могли заробити на кусень хліба? Питань більше, ніж відповідей...

В одній зі своїх робіт Уільям Джеймс ставить питання про причину, заради якої необхідно жити на годину довше. Мабуть, сьогодні таке пи­тання повинно поставити собі людство в цілому. Це не лише теоретична проблема. Вона стосується практичного життя кожної людини, оскільки стає очевидним, що дія все більшої кількості людей впливає на світ, в якому вони живуть, тобто зростає відповідальність кожного за те, що від­бувається у світі. З'являється цілий ряд нових факторів такого впливу і один з них — поширення демократичних процесів та наростання впевне­ності все більшої кількості людей в необхідності особистої участі в цих процесах. Таких сфер відповідальності багато і ними не оволодіє індивід, що не має загальної концепції свого місця, своєї ролі у світі, власної від­повідальності за цей світ. Недоліком, хоч і зрілого, проте недостатнього на сьогодні сенсу життя, є спокуса вважати себе особистістю, яка існує сама по собі, окремо і незалежно від інших, тобто спокуса вважати себе повністю автономним і самодостатнім, яка, наприклад, у православ'ї вва­жається одним із головних гріхів — гординею.

Отже, умовою розвитку особистості, зокрема в юнацькому віці, є не лише можливість змінити власну концепцію життя, а й все більш помітне спрямування вибудувати ієрархію цієї концепції. Як вважає Г. Келлі, зрі­ла концепція сенсу життя є певним різновидом пізнавального конструкта. Цей конструкт, будучи узагальненим і ємним (містким), розширяє межі свого змісту, а також межі світу, із яким він взаємодіє. Це означає, що не пізнавальний конструкт управляє особистістю, а вона ним.

Отже, відправною точкою у визначенні індивідуального сенсу життя, характерною для початку XXI століття, не може бути існуюча культура, середовище перебування, яке ставить певні вимоги. Це має бути сам ін­дивід, його власне бачення себе в цьому світі, який він буде змінювати, змінюючись сам (ґенеза індивідуальної самосвідомості), пам'ятаючи од­нак про незмінні життєві загальнолюдські принципи існування як окре­мих людей, так і людства в цілому. Ці принципи викладені, наприклад, у дещо відмінній формі в основних світових релігіях та Конституціях різних країн, проте лише тому, що різний шлях культурно-історичного розвитку пройшли різні народи, в результаті чого дещо по різному фор­мувалася їх духовна самосвідомість та ментальність.