VII. Психологія особистішого розвитку в юнацькому віці. Якщо людина спочатку описує себе, то вона схильна характеризувати іншу людину в категоріях того ж типу

Якщо людина спочатку описує себе, то вона схильна характеризувати іншу людину в категоріях того ж типу, що й себе. В основі цього явища лежить феномен, відкритий Жаном-Полем Кодолом (Сосіоіа) і названий ним „его­центричною асиметрією". Відлік від„Я" як прототипу, наперекір видимос­ті, не лише не закриває нас у своєму світі, але й відкриває нас на світ інших людей. І, навпаки, якщо людина починає роздуми не з себе, а з інших лю­дей, то вона підкреслює-відмінність між собою та іншим.

На жаль, часто, а може навіть в переважній більшості випадків, „Я" обмежується тим чим є, виконуючи певну соціальну роль. Воно ототож­нюється з роллю, а не з собою, тому спілкується зі світом тільки за допо­могою умовних сигналів і лише через них себе виражає. Таке „Я" замкне­не в стереотипах пізнання, замкнене не стільки в нас як особистостях, а скоріше як батьках, спеціалістах певного профілю, чоловіках чи жінках.

Зрозуміло, це важливо у повсякденних, звичних ситуаціях. Однак, зрі­лий сенс життя виражає вклад особистості в те, чим вона існує, в чому діє і в чому буде здійснюватися в майбутньому. Зрілий смисл життя є тим, що переростає індивіда, і стан речей, які існують „тут і тепер". Тому, це не просто трансгресія особистості, а трансгресія її в щось, що залежить і буде від неї залежати, і, що буде впливати на неї як на особистість, яка створює чергові ряди ситуацій.

Далі К. Обуховський запитує: „ Що відбудеться з людьми, які зали­шилися на рівні „ідентифікації"? І сам собі відповідає: вони назавжди залишаться залежними, незрілими, нездатними керувати власним май­бутнім. Часто така молодь починає здійснювати „ульотний", бездумний чи агресивний стиль життя". Він вважає, що певну роль тут відіграють труднощі самовизначення і відсутність віри у себе (а ми додамо і відсут­ність будь-якої віри та надії).

В книзі „Творча адаптація" К. Обухівський обґрунтовує думку, що особистість, орієнтована на „тут і тепер", на вимоги конкретної ситуа­ції, повинна з часом „упроститись", оскільки вона не використовує влас­ні можливості росту й розвитку, адаптуючись до занижених стандартів і вимог діяльності. „Тут і тепер" лише фантазія, лише точка переходу часу із минулого в майбутнє. Тому орієнтація на існуючу ситуацію — це орі­єнтація на вчорашній день, на минуле, в якому сформувалися причини і обставини того, що маємо зараз. Відповідно, навіть успішне розв'язання ситуації (адаптація до обставин) має тимчасовий характер і не забезпечує розвитку. Такий процес адаптації - це процес формування „пасивно вимо­гливої" особистості, з пасивною формою пізнання і неактуальними зна­ннями. Така особистість з досягненням фізичної зрілості, з кожним роком все менш здатна оволодівати новою професією, розуміти нові вимоги і ставити нові цілі. Вона здатна лише пред'являти вимоги для задоволення власних потреб іншими: батьками, колегами, членами сім'ї, суспільством

у цілому. Зміни особистості повинні обов'язково відбуватися, оскільки іс­нування особистості є процесом і її стабільний стан неможливий. Навіть індивід на рівні організму постійно змінюється, прагнучи гомеостазу, то що вже говорити про динамічну структуру особистості. Тому особистість може або „упроститися", або „ускладнитися" за рахунок розвитку. Існує, на жаль, і третя можливість — патологізація особистості.

Зовсім по-іншому відбуваються зміни особистості індивіда, що само-реалізується, створює власний життєвий смисл, власну концепцію життя. Це дає йому можливість сформулювати особисті життєві цілі, задачі не лише стосовно тієї ситуації, в якій він перебуває в конкретний момент, а й стосовно свого подальшого майбутнього, намітити шляхи досягнення обраних цілей та поставлених задач. Така творча адаптація стосується переважно інформаційних структур особистості, з чого слідує, що роз­виток особистості може продовжуватися відносно незалежно від віку і міри фізіологічних змін організму людини. Існує навіть думка, що саме розвиток особистості пом'якшує наслідки таких змін і, можливо, навіть уповільнює їх.

Еволюція зорієнтована скоріше на зміну поколінь, ніж на удоскона­лення індивідів нашого виду. Тому лише від нас самих залежить наша орієнтація на звичайне пристосування до життя чи орієнтація на макси­мальну самореалізацію, саморозвиток в ході цього пристосування.

На основі спостережень останніх 10—15 років можна зробити висно­вок про формування нових потреб людини, чи в будь-якому випадку, нових умов та форм їх реалізації. На підтвердження цієї думки, зно­ву ж, пошлемося на К. Обуховського: „Я вже писав, що продовжується процес, який викликає необхідність сформулювати особисту концепцію життя. Особливої уваги заслуговує той факт, що формулюючи цю кон­цепцію, ми не лише створюємо систему цінностей, на яку орієнтуємо власне життя. Це стає однією з форм створення та реконструкції в собі культури, необхідної для підтримання індивідом статусу людської осо­бистості. Саме з неї (культури) виникають і обов'язки особистості та її критерії добра і зла. Існування культури як й існування особистості — є процесом. Смисли культури, як і витвори мистецтва, живуть лише тоді, коли можуть знайти і виразити себе в нових формах, коли можуть визна­чати новий досвід і визначатися ним. Вже з середини XX століття іден­тифікація молоді зі зразками традиційної культури старшого покоління, в умовах вимог „нових людей", людей - предметів, зорієнтованих пере­важно на споживання матеріальних благ, втратила шанс обґрунтувати життя, надати йому сенс.

У зв'язку з цим можна послатися на слова польського журналіста, публіциста Рішарда Капучінського, який у своїй книзі „ЬарМагішп" на­писав: „Розум людини масової культури - це інший розум. Відмінності

24О