побудову стабільного суспільства. Учений стверджував, що соціологічний метод повинен мати справу з соціальними фактами. В своїй першій великій праці ""Суспільний поділ праці" (1893 р.) и горія розвитку соціолога Д юркгейм, заперечуючи Спенсеру, стверджував, що не треба розуміти соціальний порядок в індустріальних суспільствах як результат договору між індивідами, що керуються дише власними інтересами. Досягнення власного інтересу веде лише до соціальної нестабільності, що проявляється в різних формах девіантності, передусім у самогубствах. Дюркгейм проводив різницю між формами соціального порядку в примітивних (традиційних) і сучасних суспільствах. Механічна солідарність у примітивних суспільствах ґрунтувалася на спільних переконаннях і консенсусі, які виявлялись у межах колективної совісті, 3 процесами індустріалізації, урбанізації і ускладнення суспільств поділ праці руйнує механічну солідарність і моральну інтеграцію, руйнуючи соціальний порядок. Дюркгейм усвідомлював те, що індустріальні суспільства пов'язані з багатьма конфліктами. Він вважав, що в розвинутих суспільствах повинна з'явитись нова форма соціального порядку, яка б грунтувалася на органічній солідарності. Дюркгейм вважав галуззю соціології дослідження соціальних фактів, а не індивідів. Говорив, що суспільства мають свої релігії, які не можна звести лише до дій і мотивів індивідів, і що індивіди формуються і обмежуються соціальним середовищем ("Правила соціологічного методу", 1895 р.). У праці "Самогубство'" (1897 р.) Дюркгейм пояснив, як на рішення здійснити самогубство впливають різні форми соціагіьної солідарності в різних соціальних ситуаціях. Аналізуючи статистику самогубств у різних суспільствах і різних групах в межах ідах суспільств, Дюркгейм виявив чотири види самогубств: егоїстичні, аномічні, фаталістичні, альтруїстичні.
Е. Дюркгейм обґрунтував необхідність і можливість соціології як самостійної науки. Він показав, «що є предметом соціології» і «як він повинен досліджуватися». Предметсоціології, згідно з Е. Дюркгеймом, — це соціальні факти, які характеризуються двома основними ознаками — вони існують поза індивідом і вони активно впливають на людину. На думку вченого, соціологія повинна спиратися на емпіричний збір і систематизацію даних. Завдання соціолога зводиться до того, щоб досліджувати й знаходити причинно-наслідкові зв'язки між соціальними фактами в контексті взаємовідносин між суспільством, його структурою і індивідами, що дозволяє обґрунтовувати суспільні закони й на цій основі формувати загальні уявлення («норму») про соціальні й політичні реалії, а також аналізувати відхилення від норми, виявляти соціальну патологію як у розвитку суспільства, його соціальних структурах, так і поведінці індивідів. На відміну від О. Конта та Г. Спенсера, Дюркгейм не просто декларував емпіризм, але провів конкретне емпіричне дослідження, присвячене дослідженню самогубств, і на цій основі зробив певні теоретичні висновки.
Вчений вважав, що суспільство — це надіндивідуальне буття, існування й закономірності якого не залежать від дій окремих індивідів. Людина — це подвійна реальність, у якій співіснують, взаємодіють і протистоять один одному дві сутності — соціальна та індивідуальна. Особистість і суспільство, вважав учений, перебувають у відносинах взаємозв'язку, коли кожна сторона зацікавлена в розвитку та процвітанні іншої. Суспільство існує завдяки тому, що люди певним чином солідарні — вони мають спільні уявлення, розмовляють зрозумілою мовою, дотримуються певних норм. Солідарність — це основа гармонії, порядку, організованості. Відсутність солідарності — це конфлікти, революції, війни. Е. Дюркгейм розрізняв два види солідарності — механічну та органічну. У примітивних суспільствах, заснованих на механічній солідарності, особистість не належить собі й поглинається колективом: в усьому панує колективна свідомість як сукупність загальних вірувань і почуттів, які розділяють всі члени суспільства. Чим примітивніше суспільство, тим більше люди схожі один на одного, тим вище рівень примусу й насильства, нижче ступінь поділу праці. Розвинене суспільство засноване на органічній солідарності, в основі якої лежить поділ праці. Чим глибше поділ праці, тим більше люди залежать один від одного, тим більше в суспільстві розмаїтості, тим вище взаємна терпимість людей між собою, ширше базис демократії. Солідарність, заснована на подібності переконань, слабше солідарності, заснованої на розмаїтості поглядів і занять, оскільки однобічний зв'язок завжди слабкіше від багатобічного
Як вважав Е. Дюркгейм, будь-яке суспільство, залежно від стану функціонування своїх структур, може перебувати в нормальному або патологічному стані. Основна причина патології — анормальний поділ праці, що, у свою чергу, веде до аномії. Аномія — неузгодженість ціннісного світу,розхитування базових цінностей, моральних норм та ідеалів, змішання законного й незаконного. Аномія проявляє себе у функціональній неузгодженості елементів соціальної структури, у конфліктах між поколіннями та соціальними групами, у девіантній поведінці, втраті волі до життя, прагненні втекти від реальності.
Введений Е. Дюркгеймом у науковий обіг термін «аномія» дозволяє пояснити причини ненормативної поведінки, дефектів соціальних норм і докладно класифікувати типи такої поведінки.
Вчення про суспільство Е. Дюркгейма було покладене в основу багатьох сучасних соціологічних теорій і, насамперед, структурного функціоналізму. З його ініціативи Е. Дюркгейма в Сорбонні було створено кафедру соціології, яку він очолив, а соціологію як навчальну дисципліну стали викладати в університетах Франції. Завдяки зусиллям вченого соціологія перетворилася в науку, що має свій предмет, свою теорію й можливості для емпіричних доказів різних аспектів цієї теорії.
