Виробничі потужності, місцерозташування і проектні рішення

 

При проектуванні виробничих потужностей та виборі місцерозташування виникає питання про те, скільки об’єктів і якої потужності необхідно створити, а також, чи створювати декілька великих чи велику кількість малих підприємств. На користь великих підприємств говорить велика капіталомісткість переробної підсистеми, коли необхідно організовано зібрати в одне місце багато людей чи різноманітних виробів. На користь малих виступають аргументи, коли клієнтура сильно розсіяна і необхідно забезпечити зручний доступ до підприємств. Розглядається два рівня рішень про місцерозташування підприємств - макрорівень (континент, країна, область, місто) та мікрорівень (вибір конкретної ділянки).

Фактори макрорівня [2]:

1. демографічні та економічні фактори, які впливають на розмір і розвиток основних ринків збуту продукції операційної системи:

- джерела і транспортні витрати на доставку матеріалів, які необхідні для операційної системи;

- кількість і якість трудових ресурсів;

- наявність достатньої кількості енергії та води;

- податкова політика і стимулювання економічного розвитку;

- вартість земельної ділянки і будівництва;

2. політична стабільність;

3. питання захисту навколишнього середовища;

4. умови проживання (клімат, система освіти, медичне обслуговування, культура, відпочинок, злочинність).

Фактори мікрорівня [2]:

1. обмежуючі норми на розвиток промислових зон, сумісність із сусідніми об’єктами;

2. розмір, конфігурація та інші технічні аспекти площадки; загальний вид ділянки, який може відповідати чи не відповідати характеру підприємства;

3. наявність відповідних видів транспорту; обсяг транспортних перевезень у сусідів, під’їзди;

4. наближеність до житлових масивів та інших об’єктів, необхідних для службовців;

5. наявність і вартість енергопостачання та інших послуг, а також пожежної охорони і вартість усунення/ переробки відходів;

6. місцерозташування конкурентів, особливо підприємств роздрібної торгівлі чи з надання послуг.

Часто домінуючим є якийсь один чи декілька факторів. Наступним кроком після визначення місцерозташування при створенні операційної системи буде проектування самого підприємства, тобто визначення планіровки виробництва і розробки самого проекту.

Типи планіровок [2]:

1. Поопераційна функціональна схема: виробничі ресурси групуються за характером виконуваної роботи (процесу) (наприклад, всі токарні верстати на одній дільниці і т.д.). Використовується, як правило, при дрібносерійному виробництві. Найскладніша при цьому проблема – мінімізація транспортних операцій чи пересувань клієнта, необхідних для обробки партії виробів чи надання послуг клієнтам, які проходять через систему.

2. Лінійна (поточна) планіровка – конвеєр. Застосовується при масовому виробництві.

3. Фіксована позиційна паніровка: виріб чи споживач нерухомі; до місця роботи в міру необхідності подаються різні виробничі ресурси. Наприклад, будівельний проект.

 

Процес проектування підприємства охоплює етапи [2]:

1. Збір вихідних даних:

а) про схему планіровки виробничого процесу;

б) по заданій продуктивності праці та асортименту продукції;

в) про будівельні дані ділянки (розмір, конфігурація і т.д.)

г) будівельні та інші норми.

2. Визначення кількості та типу виробничих ресурсів, які необхідні для забезпечення запланованого обсягу обороту та продуктивності праці (касові апарати в банку).

3. Визначення площі підлоги кожної виробничої дільниці.

4. Аналіз різних зв’язків між різними дільницями.

5. Декілька варіантів генеральної компонування.

6. Чітке визначення точного місця кожної одиниці обладнання, меблів, інших видів виробничих ресурсів на кожній дільниці.

 

Після проектування підприємства здійснюється проектування робіт, тобто визначення змісту кожного виду роботи і порядок розподілу в ній праці (спеціалізація). Соціально-економічний підхід до проектування робіт включає такі принципи [2]:

1. Робота повинна бути до певної міри напруженою і містити в собі елементи різноманітності.

2. Необхідно, щоб на роботі можна було вчитись і продовжувати свою освіту.

3. Робота повинна давати можливість реалізувати в певних межах функцію прийняття рішень

4. Доцільно планувати визнання добре виконаної роботи.

5. Потрібно впроваджувати певний ступень соціальної підтримки.

6. Необхідно реалізовувати повну залежність між результатами праці і соціальним станом особистості, взаємозв’язок між характером роботи і бажаним майбутнім.

Розглянутий соціально-економічний підхід діє в рамках соціотехнічної системи. Соціотехнічна система - це взаємовідносини між технічною системою, необхідною для виконання виробничих завдань, і тою соціальною системою, в рамках якої ці завдання виконуються. Тому при проектуванні робіт повинні досліджуватись методи організації праці і впроваджуватись нормування праці, тобто визначення часу для виконання тої чи іншої роботи.