Системний підхід до управління операціями

Операційна діяльність включає в себе дії, в результаті яких виробляються товари і послуги, які поставляються/ надаються організацією учасникам зовнішнього середовища. Операційна діяльність – це виробництво. Найсуттєвіше операції відрізняються одна від одної за характером конкретних видів діяльності, які входять в операційну систему. Операційна система – повна система виробничої діяльності, яка складається із трьох підсистем.

 

Інформація із Інформація із

зовнішнього внутрішнього

середовища середовища

 

Інформація про Плани, рішення,

стан системи коректуючі взаємодії

 

На вході: На виході

Праця, матеріали, Продукція, капітал, інформація, послуги

енергія

 

Рис. 14.1 Схема взаємодії елементів операційної системи [2]

 

 

Доцільно наголосити на трьох групах обов’язків операційних менеджерів:

1. Розробка і реалізація загальної стратегії і напряму операційної діяльності організації;

2. Розробка і впровадження операційної системи, включаючи розробку виробничого процесу, рішення про місцерозташування виробничих потужностей, проектування підприємства, продукту, введення стандартів і норм виконання робіт.

3. Планування і контроль поточного функціонування системи.

Ефективність операцій – це ринкова вартість вироблених виходів, розділена на загальну величину витрат організації на витрачені входи.

Класифікацію операційних систем можна здійснювати різними способами. Ми розглянемо класифікацію, засновану на характері виходу і типові використовуваного процесу переробки ресурсів. За допомогою цієї структури можна описати фактично будь-яку операційну систему.

 

Табл. 14.1 Характеристики переробної системи [2]

 

Тип переробної системи	Характер вироблюваної продукції:
Продукція	Послуги
Проектна	Будівельний відрядник Письменник	Лікар – терапевт Маляр
Дрібносерійна	Типографія Столярний цех	Клінічна лікарня Автосервіс
Масове виробництво	Автозавод Швейне підприємство	Аеропорт Мийка автомобілів
З безперервним процесом	Нафтопереробка Вугільна шахта	Радіостанція Патруль

 

Проектна виробнича система характеризується тим, що кожна одиниця кінцевої продукції унікальна за конструкцією, виконуваними задачами, місцерозташуванням чи за якимись іншими важливими ознаками. Всі ресурси в даний момент спрямовані на реалізацію одного чи декількох проектів.

Основні риси дрібносерійної системи: спеціалізація на різноманітних операціях по цехах чи дільницях; випуск невеликих груп продукції з необов’язковим проходженням через всі дільниці виробництва, оскільки вимоги до обробки кожного виробу можуть бути різні.

При масовому виробництві виробляються великі обсяги відносно стандартизованих виходів. Час проходження через систему відносно малий. Виробничі системи утворюють технологічні лінії.

Виробничі системи з безперервним пр оцесом продукують значні обсяги однорідного виходу, які можна виміряти в одиницях обсягу, довжини, ваги, площі, часу.

Між операційною функцією та іншими функціями існують досить важливі і складні робочі відносини.

 

Відбір та навчання Проектування

кадрів продукції, процесів,

потужності

 

Потреби системи в Проблеми робочій силі конструкції виробів

вдосконалення

 

 

План розвитку Наявність продукції

підприємства: та можливості

детальні поточні дані своєчасного її виготовлення

Представлення капіталів Реальні замовлення

в у потрібних обсягах Претензії споживачів,

щодо якості і

строків поставок

 

Рис.14.2 Взаємодія операційної функції з іншими функціями на підприємстві [2]

Основна мета операційної системи полягає в переробці вхідних ресурсів в кінцеву продукцію, тобто товари чи послуги для задоволення потреб споживачів. Виконуючи цю функцію операційна система повинна допомагати в досягненні вираженої компетентності і конкурентноздатності.

Виражена компетентність полягає в тому, що підприємство робить щось краще, ніж конкуренти, тобто має можливість зберігати конкурентноздатність – здатність приваблювати і зберігати споживачів, наприклад, автопарк нових і великих вантажних авто. Але це ще не буде конкурентноздатністю, якщо велика частина клієнтури має потребу в доставці невеликих пакетів в термінові строки. Тоді конкурентноздатною буде фірма з невеликими велосипедами і мотоциклами.

Через підвищення ефективності операцій можна досягати конкурентноздатності різними методами [12], [2]:

1. лідерство за мінімальних витрат;
2. технічні характеристики продукції;
3. надійність вибору;
4. міцність вибору;
5. швидкість доставки;
6. гарантований час доставки;
7. індивідуалізація виробів за вимогою замовників;
8. впровадження нової продукції на ринку;
9. гнучке регулювання обсягу.

 

Характеристика технологій

 

Технологія – це засіб перетворення сировини – людей, інформації, фізичних матеріалів – в необхідні товари і послуги. З технологією тісно пов’язані поняття стандартизації і механізації – використання стандартних взаємозамінних компонентів у виробництві та рухомих конвеєрних збірних ліній.

Класифікація технологій за Джоан Вудворд (використовується більше для виробничих сфер) [2]:

1. Одиничне, дрібносерійне та індивідуальне виробництво.

2. Масове великосерійне виробництво – виробництво великої кількості виробів, ідентичних одне одному чи дуже подібних. Такий тип характеризується механізацією, використанням стандартних деталей і конвеєрів.

3. Безперервне виробництво, при якому використовується автоматизоване обладнання, яке працює цілодобово для безперервного виготовлення однакової за характеристиками продукції у великих обсягах.

Класифікація технологій за Томпсоном (не суперечить попередній і використовується для всіх різних сфер) [2]:

1. Багатоланкові технології - серія взаємопов’язаних завдань, які повинні виконуватися послідовно (збірні лінії).

2. Посередницькі технології характеризуються зустрічами груп людей, які є або хочуть бути взаємозалежними (банківська справа).

3. Інтенсивні технології – застосування спеціальних прийомів, навиків, послуг для того, щоб здійснити певні зміни в конкретному матеріалі (або в декількох матеріалах), що поступає на виробництво.

Ніякий тип технологій не може вважатись кращим, кожний має свої переваги для конкретних ситуацій. Люди визначають кінцеву придатність даної технології, коли вони роблять свій споживчий вибір. Всередині організації людські ресурси є важливим вирішальним фактором при визначенні відносної відповідності конкретної задачі і змісту операцій вибраним технологіям. Ніяка технологія не може бути використана без співробітництва людей.

Стратегічні рішення у сфері виробництва можуть бути класифіковані за наступними категоріями:

1. вибір процесу виробництва;

2. рішення щодо виробничих потужностей;

3. вертикальна інтеграція (купляти чи випускати самим вихідні матеріали);

4. організація робочої сили;

5. технологія (лідерство чи використання досвіду інших);

6. матеріально-технічні запаси (виробництво на склад чи за конкретними замовленнями);

7. місцерозташування.

У сфері міжнародної конкуренції вималювались наступні важливі принципи стратегії виробництва [12], [2]:

1. поставка „точно в термін”;

2. комплексний контроль якості (концепція „робити правильно з першого разу”. Якість забезпечується шляхом підвищення відповідальності за якість на кожному робочому місці з включенням такої відповідальності до посадової інструкції);

3. комплексне профілактичне обслуговування обладнання.