Риторика Давньої Греції і Стародавнього Риму. 1. Наука переконання будь-якими способами

 

1. Наука переконання будь-якими способами. Хитромудре використання у доведеннях усяких логічних і словесних вивертів, неправильних доказів, що подаються як правильні.

 

2. Учитель мудрості, майстер.

 

3. Навчити переконувати інших, вміти навмисне робити думку, ідею слабкою або сильною, досягти перемоги, незалежно від того, чи правильна їхня думка.Думки співрозмовників для софістів не мали особливого значення,важливо було ствердити власну думку через володління мистецтвом переконувати.

 

4. Їхня діяльність софістів сприяла розвитку мовленнєвої культури, розкрила невичерпні можливості усного і особливо публічного слова; софісти внесли позитивна роль у розвитку полеміки.

5. Використовували неправильних докази у полеміці, підміняли одне поняття іншим, закономірності одної категорії застосовували до зовсім інших предметів і явищ.

6. У підготовці людей до практичної діяльності.

 

7. До лікаря.

 

8. Письмовий і усний стилі ораторської промови.

9.Стиль усноїпромови відрізнявся від стилю письмового…..

10. На думку Цицерона, характер публічногомовлення визначають….

 

11. Змагальність, існування усної традиції поезії, культ живого слова, демократичний устрій держави.

 

12. Принцип змагальності.

 

13. Деяка думка людини має стільки ж прав на існування, як і будь-яка інша; об’єктивної істини немає, тому можна говорити, що одна думка є більш переконлива за іншу. Обєктивної істини немає, тому можна говорити тільки про те, що одна думка єбільш переконливою за іншу.

 

14. Жанр стройових пісень воїнів Давньої Греції.

15. Драконт (Давня Греція) уклав закони, за якими однаково судили і багатих і бідних. Ці закони були дуже суворі.

 

16. Суд присяжних у Давній Греції.

 

17. Висилка на 10 років за межі батьківщини без позбавлення громадянства і конфіскації майна.

18. Суд присяжних, віче, рада п’ятисот.

 

19. Політичні, судові та урочисті.

 

20. Промови відзначалися логікою, простотою та зрозумілістю та впевненістю у правоті..

 

21. Перікл, Корак, Лісій, Горгій.

 

22. Відкрив в Афінах школу красномовства. Саме тут було визначено, що риторика – це майстер переконання. Горгій проаналізував звуковий склад мови, виділялив ряд засобів, за допомогою яких оратор «веде за собою» душу аудиторіїі, приносить їй задоволення. Здобув славу майстра похвальної промови

23. Завдання оратора полягає не тільки в переконанні, тобто в однобічному впливу на аудиторію, але й у пошуку істини.

 

24.Створив школу красномовства.Розглядав риторику як синонім знання, яким можна оволодіти в процесі навчання. Зосереджував увагу на мистецтві слова.Адже для переконання аудиторії слід бути принаймні зрозумілим для більшості. Саме в школі Ісократа з’являється таке поняття, як «думка більшості».. Розробив техніку красномовства, дбав про образне оформлення промов, увів ритмічні періоди..

25. Завоювати «думку більшості», тобто вловити настрій аудиторії, встановити з нею контакт і тим самим знайти схвалення своєї промови.

 

26. Вступ, метою якого є привертання уваги аудиторії, виклад предмета з усією переконливістю, спростування положень противника з аргументацією на користь власних, завершення, як підсумок сказаного.

 

27. Хворобливість, дефекти мовлення, наполегливі тренування.

 

28. Послання Демосфена проти царя Філіппа.

 

29. Не виступав без попереднього обдумування промови,бо це знак поваги до народу, віра в силу слова. Уважав, що не не слоо і не тембр голосу цінні в ораторові, а те, «щоб він прагнув до того, до чого прагне народ, і щоб любив чи ненанвидівтих самих, кого ненавидить чи любить батьківщина» Увів інвективну лексику, започаткував окремий жанр - філіппіки, використовував прийом претериції, поєднував у промовах елементи урочистої політичноїмови і мови майдану. Доповнив риторичну техніку власними засобами.

30. Лайлива лексика.

 

31. Промовець заявляє, що не буде сваритися, а потім лається, обіцяє не згадувати, а потім згадує.

 

32. Членування періодів, довгі склади й ритми, евфонія кінцівок промов. Слово вирізнялося логічним наголосом, ключові слова ставилися на початку або в кінці періоду, вони повторювалися, створюючи риторичну фігуру анафори.

 

33. Першим кинув виклик софістичному ідеалу єдності філософії та риторики. Уважав, що риторика непотрібна, оскільки істинна думка збереже свою силу і без риторичного переконання, а хибна думка навіть за допомогою риторики не встоїть проти істини.. На думку Сократа, справжнім ритором може вважатися та людина, яка чітко знає предмет промови і прагне до витщого блага. Головним жанром були усні бесіди. Для таких бесід головним було дотримання логічного принципу, щоб наступне випливало з попереднього. Збагатив риторику розробками політичної полеміки та еристики.

 

34. У промові наступне повинно випливати з попереднього.

 

35. Люди, які писали промови

 

36. Вимагав від риторики знання об’єкта, який вона обслуговує і це знання не мало бути не легким поверховим знайомством з предметом розмови, а вмінням осягнути глибинну суть предмета (визначити його рід і вид з погляду цілого і частини, проаналізувати склад і взаємозв’язки), звертав увагу на психологію слухачів, розробив теорію сприймання, пов’язав логіку в образі діалектики зі знанням душі. Увів діалогічну прозу в грецьку літературу. У своїй творчості осмислив риторичний трикутник: оратор – промова - аудиторія

 

37. Заснував власну школу, яка отримала назву ліцей, вивів загальні закони красномовства, створив теоретичне вчення про принципи досягнення прекрасного у сфері мовотворчості, запропонував систему вимог до поетичного твору, до ораторської прози. Аристотель уважав, що коріння насолоди,яку одержуємо від оратора, не в чуттєвому задоволенні від словесної гри оратора, а в пізнавальних та інтелектуальних потребах. Те, що ми говоримо, має бути розраховане на слухача і сказано правильно і несподівано. Головним у риториці є спосіб пошуку доказів, способів переконань. Аристотель збагатив техніку риторики новими прийомами: ампліфікація, доповнення означень антитезами, перебільшення в епідектичних промовах, топоси як особливі посилання до кожного питання. Цінував у мистецтві інтелектуальне задоволення, насолоду ясності, що йде від знання. Майстерність риторики вбачав у трьох видах засобів переконання: логічні докази,моральні докази, емоційні впливи.

38. Логічні докази, моральні докази, емоційні впливи.

 

39. Ясність як основну ознаку гарного стилю в єдності з граматичною правильністю та холодність як надуману, пере обтяжливу велеречивість.

 

40. Перший залежить від характеру промовця, другий – від настрою слухачів, третій – від самої промови.

 

41. Ораторові потрібно продемонструвати: свій етос, тобто викликати довіру до себе; скористатися пафосом, тобто вплинути на почуття аудиторії; спертися на логос, тобто належним чином аргументувати положення)

 

42. «…здатність знаходити можливі способи переконання відносно кожного даного предмета».

 

43. Промови на вигадані теми.

 

44. Суазорії та контроверсії.

 

45. Вигадані політичні промови; переконувальні послідовні монологічні промови.

46. Вигадані судові промови, суперечливі, парадоксальні, які можуть мати і монологічну і діалогічну форму

 

47. Уважали, що риторика складає необхідну частину знань справжнього мудреця. Риторика є наукою витончено говорити за допомогою складних міркувань. Вони дотримувалися Аристотелевого поділу промов на політичні, судові й урочисті. Ораторська промова, на їхню думку, складається з вступу, оповідання, заперечення й завершення. Щодо самої структури риторики, то стоїки виділяли лише чотири частини: винахід, виклад, побудови, виконання.

 

48. Демосфен, Сократ, Платон, Аристотель.

 

49. Природне обдарування, навички, знання.

50. Цицерон віддавав перевагу знанням, бо першість належить освіченому ораторові, без знань нема справжнього красномовства.

 

51. Сильні – на початку і в кінці, слабкі – посередині.

 

52. «Що сказати», «як сказати», «де сказати»: що сказати – винахід матеріалу (тут слід ораторові керуватися розумом); де сказати – розташування матеріалу; як сказати – стосується і виголошення і викладу. Щодо виголошення – оратор повинен володіти голосом, мімікою, жестами;однак основним є словесне вираження.

 

53. Той, який вміє говорити про низьке просто, про високе яскромовно й про середнє помірно.

 

54. Гай Гракх, Цицерон, Гай Юлій Цезар.

 

55. Гая Гракха

 

56. Давньогрецька служила богам, тому шукали краси й пишності. а вже потім - гармонії, добра; давньоримська мала пряме практичне життєве призначення і йшла від простоти і практичності до краси й пишності.

 

57. Інвективність, грубуватий гумор.

 

58. Наполягав на зв’язку риторики та філософії. Удосконалив розробку риторичної техніки. Створив власний ораторський стиль. Улюбленим художнім прийомом була ампліфікація, широко використовував прийоми історичної аналогії, персоніфікації, любив етичні антитези. Багато вимог Цицерон висував до особи оратора: бути уважним, мати досконалу пам'ять, гартувати волю.

 

59. Аттичний та азіанський.

 

60. Прихильники аттичного стилю говорили стисло, без поетичних прикрас; прихильники азіанського стилю надавали перевагу образним засобам, говорили пишною велично.

 

61. Створився у ІІІ ст.. до н.е. у Пергамській бібліотеці. Представники – Лісій, Демосфен, Есхін, Динарх, Гиперід, Антифонд, Ісей тощо – увійшло десять ораторів, які були зразком для риторів епохи еллінізму

 

62. Бути уважним, мати досконалу пам'ять, гартувати волю.

 

63. Розглядав риторику не як мистецтво, не як самодостатню науку, а як засіб для досягнення політичної мети – влади. Цицерона вважають засновником преси та журналістики

 

64. Політики Римської імперії вимагали більшої й достовірнішої інформації, тому на чутки не покладалися, а використовували епістоли (листи). Вони наймали людей(репортерів) з числа грамотних, але безробітних. щоб вони бігали містом і шукали інформацію і передавали її господареві.

 

65. Створив державну риторичну школу в Римі. Був прихильником педагогічної риторики. На думку Квінті ліана, вирішальне значення для розквіту красномовства має особистість кожного оратора, його освіта й моральність, вироблення смаку, достойність у поведінці,вишуканість у мовленні.Уважав,що для оратора є обов’язковим навчання у риторичній школі, засвоєння всіх премудростей риторичної науки

66. Розвивати його моральність та розвивати його смак.