Політична культура – це історично сформовані стійкі політичні уявлення, переконання, орієнтації, а також зумовлені ними моделі і норми політичної поведінки людей, стилі діяльності політичних інститутів, тобто – це сукупність позицій, цінностей і зразків поведінки суб’єктів політичного процесу.
Для з’ясування суті політичної культури того чи іншого суспільства важливими є такі аспекти суспільно-політичного життя:
а) міра знання і використання громадянами своїх прав;
б) глибина розуміння населенням політики держави;
в) ступінь включення громадян у політичне життя суспільства;
г) стан розвитку політичних інститутів і механізми участі у них мас;
д) наявність демократичних основ реалізації політики держави;
е) форми і методи функціонування політичних інститутів;
є) накопичений соціально-політичний досвід, існуючі політичні традиції і звичаї;
ж) стиль і методи комунікування суб’єктів політики у політичному процесі;
з) характер підготовки, прийняття і реалізації політичних рішень.
До структури політичної поведінки належать:
1) знання про політику;
2) оцінка політичних явищ;
3) політичні цінності;
4) політичні настрої;
5) усталені у даному суспільстві зразки політичної поведінки;
6) традиції і норми політичного життя, що регулюють політичні відносини.
Знання про політику – це та сукупність фактажу, інформації про особливості як сучасного політичного життя даного суспільства, так і про політику як сферу суспільної життєдіяльності загалом, яка дозволяє людині виробляти для себе певну систему поглядів на світ і своє ставлення до цього світу, а також визначає характер взаємостосунків особи і влади. Рівень і характер політичних знань набувається через політичну освіту як спеціальну так і самостійну, через самоусвідомлення особи і через практичну політичну діяльність.
Оцінка політичних явищ. Якщо виходити з того, що особистісна форма політичної культури проявляється у розвитку людини як суб’єкта політичної діяльності у процесі її політичної активності, то слід сказати, що політична культура мас може проявлятися неоднозначно. Існують різні рівні політичних знань, переконань і дій. Щоб правильно оцінити політичне явище, уміло вибирати партнерів у політичній боротьбі, розуміти події у їх єдності і протиріччях, політична особистість повинна: бути здатною розуміти зумовленість протиріч між соціальними групами; мати стабільні політичні мотиви; навчитися поважати погляди і позиції інших суб’єктів політики; розуміти зв’язок між потребами, інтересами і соціальними можливостями; вміти орієнтуватися в правилах і механізмах політичного життя.
Політичні цінності. Передовсім слід сказати, що таке цінність узагалі? Цінність – це значимість предметів і явищ для людини, його діяльності, задоволення його потреб. Відповідно до системи цінностей у суб’єкта формуютьсяціннісні орієнтації. Політичні цінності – це надання соціальними суб’єктами переваги щодо значимості тих чи інших явищ, процесів і норм політичного життя, підкріплене їх соціальним досвідом (наприклад, цінності і підходи до розуміння суті влади, держави, форм правління тощо). Політичні цінності спрямовують і мобілізують політичну активність людей, викликають прагнення до їх впровадження у життя.
Політичні настрої – це сукупність емоцій і почуттів, які викликають взаємостосунки громадян і влади. Сприйняття людьми тих чи інших політичних явищ і процесів завжди має емоційно забарвлений характер. Це забарвлення може бути як позитивним, так і негативним. Політичні настрої, незважаючи на їх мінливість, відіграють важливу роль як джерело політичної активності.
Традиції і норми політичного життя. Політичні традиції – це елементи політичної спадщини, виражені ідеями, нормами, установами, які переходять із покоління до покоління і включаються в реальні політичні процеси тими своїми сторонами, які відповідають новим умовам. Завдяки цьому у політичному житті існує тяглість і спадковість. Політичні норми – це система певних вимог до політичної діяльності особистості, покликана регулювати її соціальну поведінку. Вони встановлюють порядок і межі існування певних дій. Порушення норм тягне за собою застосування санкцій проти порушників. Норми і цінності політичного життя, як правило, закріплюються у Конституції держави.
Політичну культуру можна умовно поділити на три рівні: культура політичної свідомості, культура політичної поведінки та культура функціонування політичних інститутів.
Перший рівень політичної культури – культура політичної свідомості – включає:
а) політичні установки;
б) політичні уявлення і переконання;
в) політичні традиції і звичаї.
Другий рівень політичної культури – культура політичної поведінки – складається з:
а) культури політичної участі;
б) культури політичної діяльності;
І третій рівень політичної культури – культура функціонування політичних інститутів – становлять:
а) культура прийняття і реалізації політичних рішень;
б) культура електорального процесу;
в) культура сприйняття і регулювання соціально-політичних конфліктів.
Політична культура є вираженням суб’єктивної сторони політичного процесу. Американські політичні культурологи Г. Алмонд і Б. Пауел відзначають: «Політична культура слугує зразком індивідуальних позицій і орієнтацій стосовно політики, які проявляються серед членів політичної системи. Вона (культура) є суб’єктивною і становить основу політичних дій».
