Способи формування політичних еліт і їхні типи

Із багатьох різних систем рекрутування еліти у політичній науці виділяють два способи формування політичних еліт: антрепренерську (підприємницьку) та гільдійну (від гільдія – союз, об'єднання), закриту для проникнення чужих. Для першого способу будь-які групи, за наявності певних якостей, можуть претендувати на входження в еліту. Поповнення або зміна членів політичної еліти відбувається на засадах суперництва.

Для політичної еліти, сформованої таким чином, характерні, з одного боку, приплив свіжих сил, оригінальних ідей, демократичності, а з іншого – високий ризик помилок, некомпетентності, популізму тощо. Політичні еліти, сформовані на засадах гільдій, як правило, відзначаються злагодженою діяльністю, низьким рівнем помилок і ризику у своїй діяльності, але водночас для них характерні замкнутість, відрив від населення, прагнення розв'язувати суспільні проблеми, орієнтуючись лише на власні переконання та уявлення.

Найбільш продуктивна та ефективна діяльність політичної еліти можлива лише за умов постійного оновлення її кіл. Цей процес називається циркуляція еліт. Класична циркуляція – це та модель, яку Г. Моска і В. Парето пов’язували зі стійкістю і ефективним правлінням еліти. Цей тип характеризується еволюційним характером оновлення еліти. Він призводить до появи та існування консенсусної еліти. Функціонування цього типу циркуляції достатньо для заміщення негнучких політичних лідерів на особистості, які менш прихильні до конфліктів, вилучаючи або підпорядковуючи політикам, які більш орієнтовані на співробітництво. Основою поступового та мирного характеру оновлення еліти стають переговори та кооперація між висхідними та низхідними групами.

Заміщаюча циркуляція – як і класична циркуляція характеризується широтою та глибиною, але ж більш динамічна і здійснюється примусовим засобом. Типовим прикладом є скинення попередньої еліти і формування нової в результаті революції. У цьому випадку циркуляція визначається боротьбою між елітою старого режиму та контрелітою, яка захопила владу і відсторонює від неї усіх, хто раніше домінував. Цей метод циркуляції породжує ідеологічну еліту і тоталітарний режим.

Репродуктивна циркуляція – обмежена і поверхнева, а також поступова і еволюційна. Еліта відмовляється від старих доктрин або значно змінює їх для того, щоб залишитися при владі. Завдяки цьому більшості представникам еліти вдається зберегти владу.

Хоча великих змін немає, соціальний профіль еліти змінюється. Можлива деяка фрагментація еліти. Найчастіше ця модель формується тоді, коли йде дезінтеграція ідеологічної еліти, її члени створюють «партію влади», обіймають ключові посади в економіці та інших окремих від держави сферах суспільного життя. Прикладом такої моделі циркуляції еліт є деякі країни колишніх республік СРСР – Азербайджан, Білорусь, Україна тощо.

Квазірепродуктивна циркуляція – характеризується найменшою обмеженістю змін в еліті, а також їх раптовим та примусовим характером. Відбувається розмежування еліт, наслідком якого можуть бути дворові перевороти, у яких політичні кліки змінюються місцями. Їхні дії, незважаючи на різноманіття лідерських стилів, не приводять до кардинальних змін в характері політики. Таким чином, розмежовування еліти не приводить до серйозних змін.

Єдиної класифікації еліт у політології немає. Залежно від критеріїв їх поділяють: за ставленням до влади – на правлячу та опозиційну. Та частина політичної еліти, яка має державну владу й приймає важливіші політичні рішення, називається правлячою. Частина, яка не має можливості здійснювати владні функції, називається контрелітою.

За способом формування – на відкриту та закриту. Закритий тип поповнення йде за рахунок вихідців з певних станів, класів, прошарків, але ж вони не допускають у свої лави представників інших станів. Їй протистоїть відкрита еліта, доступ в яку відкрито для представників усіх соціальних груп.

За способом здобуття влади – на легітимну та нелегітимну. Легітимна еліта приходить до влади шляхом виборів, нелегітимна – шляхом захвату влади.

За способом проведення своєї політики та ідеологічними цінностями еліти поділяються на демократичну, ліберальну, консервативну, тоталітарну тощо.

За сферою життєдіяльності – на релігійну, культурну, економічну.

За видами політичної діяльності – на державну, муніципальну, партійну та громадську тощо.

За ресурсами володарювання, П. Шаран виокремив традиційну і сучасну еліту.

Влада традиційної еліти побудована на звичаях, традиціях, релігії, ритуалах. До цієї групи входять релігійні еліти, аристократія. Сучасна еліта раціональна, вона спирається на закон, формальні правила і, в свою чергу, поділяється на вищу еліту – вона приймає усі найважливіші рішення (складає приблизно по 50 представників від кожного міліонна мешканців держави). Середню еліту – до складу входять особи, які мають певний статус та освіту (складає приблизно 5 % дорослого населення). Маргінальна еліта – усі ті, у кого відсутні попередні три показники. Адміністративна еліти – вища верства державних службовців (міністри, відомств, комітетів). Вона здійснює виконавчі функції, хоча значно впливає на владу, оскільки має досвід керування.

За результатом діяльності – еліта, псевдоеліта, антиеліта.

За функціями, які виконують у політиці, – правляча політична еліта, «групи вето» – у складі правлячої еліти, ті хто приймає остаточні рішення, «еліти в політиці» – авторитетні представники науково-технічної та гуманітарної інтелігенції, «зв'язана група» – неформальне об’єднання політиків, які впливають на прийняття рішень, «селекторат» – політичні активісти, «потенційні еліти» – елітарні групи, які прагнуть влади, «самодіяльні еліти» – групи, які програли вибори.