Світовим політичним процесом називають сукупну діяльність народів, держав та їхніх інститутів, соціальних спільнот та організацій, які переслідують певні політичні цілі в сфері міжнародного життя.
Наймогутнішими та організованими суб’єктами світового політичного процесу є держави, які володіють основними засобами впливу на міжнародне життя. Держава виступає представником інтересів націй та народів на світовій арені. Вона має можливість визначати і контролювати діяльність інших учасників міжнародних відносин, таких як адміністративні одиниці (області, краї, регіони), громадські організації, фірми, компанії, індивіди. Серед нетипових державних суб’єктів міжнародних відносин варто виділити Ватикан, наприклад.
З метою підтримки балансу сил та інтересів у міжнародній системі, забезпечення необхідного порядку і стабільності національні держави створюють союзи і коаліції, налагоджують двосторонні та багатосторонні зв’язки. Процес глобалізації суттєво змінив статус та становище держав, які були змушені адаптуватись до взаємозалежного світу. На світовій арені з'явились нові типи держав – мікродержави та наддержави, в яких відсутній чіткий поділ зовнішньої та внутрішньої політики. Державній владі доводиться передавати частину своїх функцій наднаціональним структурам, тим самим створюючи нові моделі соціополітичного управління.
Причиною незбалансованості міжнародних відносин в останньому десятилітті експерти вважають вихід на політичну арену, окрім держав, і інших самостійних суб'єктів. До них належать соціальні (демографічні, конфесійні, національні та інші) групи, міжнародні організації, транснаціональні компанії, корпоративні структури (громадські організації, ЗМІ, терористичні угрупування, туристичні фірми), а також окремі особи (наприклад, колишні політики можуть виступати посередниками у врегулюванні конфліктів).
Статут ООН визначає рівність суб’єктів міжнародних відносин. Якщо у внутрішьонаціональних політичних системах присутній єдиний центр управління, то на міжнародній арені кількість регулюючих центрів визначається кількістю суб’єктів міжнародних відносин.
Сучасний світовий політичний процес характеризується одночасним розвитком двох протилежних тенденцій – тенденції розмежування и тенденції об'єднання. Проявом тенденції об'єднання є формування світових продуктивних сил, розвиток НТР, інтернаціоналізація господарської діяльності в регіональному та світовому масштабі, інтеграція факторів виробничого і невиробничого призначення, прогрес сфери управління макроекономічними та виробничо-технологічними інноваціями. Відцентрові тенденції пов'язані з існуванням держав, народів та спільнот, що знаходяться на різних етапах формаційного та цивілізаційного розвитку, відмінностями у побуті, освіті, культурі, медичному забезпеченні, зайнятості, проблемах релігійного та етнічного характеру. Ці чинники дезінтегрують світове співтовариство, є причиною відчуженості між людьми, недовіри між державами, конфліктів, суперечок, воєн.
У міжнародних політичних процесах відсутній єдиний легітимний центр примусу, який би користувався авторитетом і повагою у всіх суб'єктів міжнародних відносин. Проте в політичних міжнародних відносинах існують регулятори у вигляді політичних, правових, морально-етичних норм.
Серед характерних особливостей світового політичного процесу можна виділити такі:
- наявність центру, яким виступає Організація Об'єднаних Націй; взаємодія країн «G8», діяльність впливових міжнародних інституцій – МВФ, НАТО та ін.;
- актуалізація глобальних проблем розвитку людства;
- посилення тенденцій до співпраці, плюралізм політичного розвитку;
- суперечлива взаємодія суб'єктів світової політики, пріоритет людини, її прав, свобод та життєвих інтересів;
- складність базових і периферійних, транснаціональних, регіональних, національних і локальних, етнополітичних і цивілізаційних процесів; суперечливість взаємодії «багатополюсного» і «однополюсного» світу, провідних міжнародних центрів (США, Росія, Західна Європа, Японія, Китай, «нові індустріальні країни»), існуючих цивілізацій (західної, східної, ісламської, російської та ін.);
- плюралізм суспільно-політичних сил, засобів, метолів і форм реалізації політики;
- суперечливість спрямування новизни і спадкоємності, визначеності і непередбачуваності, революційності і еволюційності, усвідомленості і стихійності.
