Хоча європейська інтеграція є складним історичним процесом формування культурних, етнічних, економічних та політичних зв'язків між європейськими народами, який розпочався ще за доби Середньовіччя, сучасна геополітична роль Європи була зумовлена ситуацією на політичній карті світу в повоєнний період.
За цих умов європейська інтелектуальна еліта концентрувала свої зусилля на пошукові шляхів подолання наслідків війни, економічного відновлення регіону, виходу із соціальної кризи. У цей час починають активно обговорюватися ідеї федеративного устрою Європи, за якого діяльність наднаціональних органів унеможливила б виникнення міждержавних конфліктів.
Водночас ідеальні моделі федеративного устрою були приречені на невдачу через об'єктивну непідготовленість європейців до об'єднання.
Неможливість втілення федералістських ідей змусила ідеологів об'єднання Європи шукати компромісні шляхи. З ініціативи Жана Моне та Робера Шумана Франція висунула проект створення спільної франко-німецької організації для контролю над стратегічними на той час галузями промисловості — вугільною та сталеливарною.
Рис. 4. Етапи розширення європейських співтовариств
У 1951 р. шість країн (Франція, Німеччина, Італія, Бельгія, Нідерланди та Люксембург) підписали Паризьку угоду про утворення Європейського співтовариства з вугілля і сталі (ЄСВС), що було першим кроком на шляху формування Європейського Союзу (ЄС) у його сучасному вигляді. Інституціональна структура ЄСВС стала прообразом сучасної структури ЄС.
Пізніше, у 1957 р., було підписано Римські угоди щодо утворення аналогічної організації з атомної енергії (Євроатом), а також Європейського економічного співтовариства (ЄЕС).
Слід зазначити, що успішно здійснювалися лише проекти економічної інтеграції. Плани політичного та військово-політичного співробітництва не діставали необхідної підтримки. Створення в 1949 р. Ради Європи не дало очікуваного ефекту у сфері політичного зближення європейських країн. Проект Європейського оборонного співтовариства був заблокований Францією. Таким чином, у військово-політичному відношенні Європа опинилася під протекцією США.
Після завершення формування ЄЕС європейська інтеграція перебувала у стані своєрідного застою, що тривав до середини 1980-х років. У 1973, 1981 та 1986 рр. відбулися поетапні розширення співтовариств.
У 1993 р. набрав сили Маастріхтський договір, згідно з яким європейські співтовариства об'єднувалися в Європейський Союз.
Формат організації та її функції були далі розвинуті Амстердамським договором від 1997 р. У цей період не лише поглиблюється економічна інтеграція (формування єдиного ринку доповнюється створенням єдиної валюти — євро), розвивається і набуває офіційного рівня співпраця у політичній сфері. Формується спільна зовнішня політика та політика безпеки. З розвитком інституціональної системи ЄС дедалі більше набирає ознак федеративного утворення.
Структурні перетворення супроводжуються подальшим розширенням. У 1995 р. до ЄС приєднуються Австрія, Фінляндія та Швеція, набирають чинності Шенгенські угоди, що передбачають зняття обмежень на пересування громадян і ліквідацію прикордонного та митного контролю між країнами-учасницями. У 2001 р. у Ніцці укладено угоду, що визначає новий формат інституціональної системи ЄС після чергової хвилі розширення.
У 2004 р. відбувається новий етап розширення, що перетворює ЄС із об'єднання 15 країн. У 2008 р. до ЄС приєднались Болгарія і Румунія.
