Моделювання еко­номічної карти майбутнього

За оцінками фахівців, принаймні до середини XXI ст. свої позиції збережуть три основні центри світо­вого господарства: США (НАФТА), ЄС та Східна Азія. Однак у ре­зультаті глобалізації Захід втратить своє лідерство, поступившись новим гігантам Сходу — Японії, Китаю та Індії. За сприятливого збігу обставин зможе відновити вагу Росія, але лише завдяки блоку­ванню з Німеччиною, Китаєм або Індією. Причому, як зазначав С. Коен, «стратегічний альянс Росії з Китаєм або Індією — воісти­ну кошмарний сценарій: регіон, який є по суті центром світу — а це понад 2 млрд. населення — набуває страхітливої потуги Росії. Це буде катастрофа для США».

Справжнім «кошмаром» для України є її орієнтація на Росію, що неодноразо­во доводила історія, але цього не розуміють частина українського політикуму та зрусифіковане населення Сходу і Півдня держави.

Слід погодити­ся із З. Бжезінським, що однополярний світ не може існувати довго і таким[и] конкурентом[ами] обов'язково буде[уть] євразійська[і] держава[и].

Лідерами майбутнього світу можуть стати, як уже зазначало­ся, Китай, Німеччина, Франція (або в цілому ЄС), Росія, Індія. Серед держав, які прагнуть змінити наявне становище у світі й уже сьогодні є вагомими регіональними лідерами, найчастіше згадуються Туреччина, Іран, Індонезія, Південна Африка, Ніге­рія, Єгипет, Бразилія, Республіка Корея. За певних обставин свої претензії на політичне лідерство можуть висунути економічно потужні нині Велика Британія, Японія, Канада, Австралія, які на даному етапі йдуть у фарватері американської політики.

Саме перелічені держави визначатимуть політичне життя світу в майбутньому, й Україні, щоб не перетворитися політич­но на частину «третього світу», необхідно якнайшвидше напов­нити реаліями свій європейський вектор зовнішньополітичної діяльності.

В майбутньому значення «третього сві­ту» та всієї Південної півкулі у світовій політиці зменшиться; частина державного суверенітету відійде на регіональний (районний), макрорегіональний (міждержавний) і глобальний рівні. Вся глобальна система стане більш гнучкою: країни од­ночасно входитимуть у різні організації, створені за різними ознаками; підвищиться роль співпраці між окремими частина­ми сусідніх держав. Уже нині, на відміну від ЄС, більшість інтеграційних угруповань дотримується моделі «відкритого регіоналізму».

Абсолютна більшість моделей геополітичної структури світу побудовані на принципах взаємодії держав. Однак державний суверенітет підточується і зверху (МВФ, СБ, ГАТТ, СОТ та ін.), і знизу (регіоналізація). Навіть такі важливі функції держави, як валютна та економічна політи­ка, оборона, соціальна сфера, підпадають під прес стандартизації. У світі, де править економіка, новими і цілком самостійними суб'єктами геополітичної структури світу стали ТНК, а їх протистояння та економічна експансія вже визначають співвідношення сил на регіональному і глобальному рівнях. Якщо взяти до уваги основні макроекономічні показники держав і ТНК, то до зведеної півсотні лідерів входило б 13 ТНК.

Звичайно, в правовому аспекті держава поки що є вищою, а ТНК — підпорядкованою одиницею, тому що діяльність остан­ньої регулюється законами першої. Через домінування приватного інтересу над суспільним ТНК отримали можливість активно лобіювати свої інтереси не лише на внутрішньому, а й на зовнішньому ринках. Не маючи законодав­чої ініціативи, вони все ж суттєво впливають на політичні рішен­ня. Процеси глобалізації та лібералізації є нічим іншим, як про­дуктами їхньої діяльності.

Отже, нині актуальними залишаються інституційна перебудо­ва світу і пошук оптимальних форм контролю над розвитком; відбувається більш жорстка стратифікація держав у економічній та політичній сферах; зміна системи світоустрою з ієрархічної на багатополюсну та біполярну загострює проблему політичного лідерства та правомірності застосування сили. Після геополітичного зламу кінця XX ст. світова система пе­ребуває в пошуку нової рівноваги, оскільки замість певної ста­більності світ на порозі XXI ст. отримав повну невизначеність політичного життя і знову прямує до зміни лідерів.

Література:

1. Андрианова Т. В. Геополитические теории ХХ в. (Социально-философское исследование). — М., 1996. — 178 с.

2. Базив Д. П. Геополитическая стратегия Украины. — К., 2000. — 192 с.

3. Бжезінський З. Велика шахівниця. Американська першість та її стратегічні імперативи. — Львів: Лілея-НВ, 2000. — 236 с.

4. Бобилєва С. Й. Історія Німеччини з давніх часів до 1945 року. — Дніпропетровськ: РВВ ДНУ, 2003. — 528 с.

5. Врублевський В. К., Хорошковський В. І. Український шлях. Начерки: Геополітичне становище України та її національні інтереси. — К., 1997. — 426 с.

6. Дергачев В. А. Глобальная геоэкономика: Трансформация мирового экономического пространства. — Одесса: ИПРЭЭИ НАНУ, 2003. — 238 с.

7. Діалог цивілізацій: протиріччя глобалізації. — К.: МАУП, 2003. — 376 с.

8. Дністрянський М. С. Україна в політико-географічному вимірі. — Львів: ЛНУ, 2000. — 310 с.

9. Зюганов Г. На рубеже тысячелетий. Судьба России в современном мире. — М.: Мысль, 2001. — 574 с.

ЛЕКЦІЯ 9. ЄВРОПА В ГЕОПОЛІТИЧНОМУ ВИМІРІ

План:

1. Геополітична ситуація в Європі після Другої Світової війни.

2. Місце об'єднаної Європи на сучасній політичній карті світу.

3. Інституціональна система ЄС.

4. Європа в геоекономічному та геополітичному вимірі.