Сутність та основні параметри міжнародних відносин і міжнародної політики

Міжнародні відносини – сукупність економічних, політичних, ідеологічних, правових, дипломатичних та інших зв’язків між державами й системами держав, між головними соціальними, економічними, політичними силами, організаціями й громадськими рухами, які діють на світовій арені.

Основними суб’єктами міжнародних відносин є народи, держави, міждержавні об’єднання, регіональні та всесвітні політичні, економічні та інші урядові і неурядові організації та заклади. Вступаючи у стосунки з різними країнами та народами, кожен суб’єкт міжнародного права переслідує головну мету – створити сприятливі умови для свого розвитку. Досягнення її залежить від наявності у неї економічних факторів, збройних сил, потенціалу союзників та суперників, міжнародної ситуації та інших факторів.

Міжнародні відносини проявляють себе в різних типах, видах, станах. У радянській і східноєвропейській літературі їх класифікували, виходячи із класового критерію, розділяючи на такі типи: відносини панування й підкорення (у рабовласницькому, феодальному й капіталістичному суспільстві); співробітництва й взаємодопомоги (між “соціалістичними” країнами); перехідні відносини (між країнами, які розвиваються). Реальне міжнародне життя не вписувалося в таку схему, адже між капіталістичними країнами існували й існують відносини справжнього співробітництва, а між деякими “соціалістичними” країнами виникали серйозні протиріччя, навіть збройні конфлікти.

Нині більшість фахівців розділяє міжнародні відносини на два типи: 1) відносини, які ґрунтуються на балансі сил; 2) відносини, які спираються на баланс інтересів. Види міжнародних відносин розрізняють за суб’єктами, що приймають у них участь – міждержавні, міжнаціональні, міжблокові, міжпартійні, приватні та ін. За масштабом охоплювання учасників – двосторонні, що виявляються у зовнішній політиці двох держав. За сферами суспільного життя – стратегічні, політичні, економічні, соціальні, культурні, дипломатичні, правові, ідеологічні, військові та ін. За характером протікання – співпраця, стабільні (нестабільні) зв’язки, ворожнеча, конфлікт, війна або мирне співіснування.

Міжнародні відносини розрізняють також за ступенем їхнього розвитку – високий, середній, низький. Рівні розвитку міжнародних відносин іноді визначають через такі поняття, як “регіональні”, “локальні”, “глобальні”. Регіональні – ті, що проявляються в особливостях розвитку держав окремих континентів та інших територіальних об’єднань. Локальні – такі, що охоплюють частину країн певного регіону. Глобальні (загальнопланетарні) – відбивають тенденції розвитку світового співтовариства. Крім того, з погляду принципу побудови міжнародних відносин деякі науковці виділяють– роз’єднаності народів та панування фізичної сили (стародавній світ та середні віки), політичної рівноваги у міжнародних відносинах, панування національності і права у міжнародних відносинах.

Стрижневим елементом міжнародних відносин є політичні відносини, які, взаємодіючи з іншими відносинами, своєрідно направляють їх. Головним суб'єктом міжнародних відносин є держава. У сучасних умовах на міжнародній арені все активніше виступають і недержавні, неурядові організації, суспільно-політичні рухи, але їхня роль не може порівнюватись з роллю держав у міжнародних відносинах, особливо в політичних. Міжнародна політика – це дії суб’єктів політики щодо реалізації своїх інтересів на міжнародній арені.

Держави репрезентують на міжнародній арені суспільства в цілому, а не окремі соціальні групи або політичні організації. Такі важливі питання, як суверенітет, безпека, територіальна цілісність вирішує через свої структури тільки держава. Вона – єдиний загальнонаціональний інститут, що має легітимні повноваження здійснювати політику на міжнародній арені: укладати двосторонні й багатосторонні договори про співробітництво в певних сферах, оголошувати війну і т.п. Сукупна зовнішньополітична діяльність суверенних держав визначає всю світову політику.

Світова політика – це сукупна діяльність всіх суб’єктів міжнародного права стосовно владного забезпечення їх інтересів при вирішені проблем, що виникають у сфері міжнародних відносин. Головним пріоритетом світової політики є вирішення глобальних проблем людства та збереження людської цивілізації.

Структурними елементами міжнародної політики є наступні:

1) Суб’єкти міжнародної політичної діяльності – національні держави, що мають легальні повноваження на проведення зовнішньої політики; міжнародні об’єднання регіонального, міжрегіонального та міждержавного характеру (СНД, ЄС, НАТО); міжнародні урядові організації та їх органи – ООН; політичні партії і між партійні об’єднання (Соцінтерн); суспільно-політичні організації та рухи.

2) Інтереси суб’єктів міжнародної політичної діяльності, які можуть співпадати, бути протилежними або не перетинатись, формуючи при цьому різні моделі взаємодії – співпраці, конфронтації, нейтралітету.

3) Міжнародні політичні відносини, механізм формування і функціонування яких включає три елементи – взаємовідносини суб’єктів і учасників, процес прийняття ними зовнішньополітичних рішень, способи вирішення міжнародних спорів та конфліктів. За характером виявлення спори можуть бути юридичними або політичними. За ступенем загрози – такі, що загрожують міжнародній безпеці або такі, що не загрожують міжнародній безпеці та миру. Врегулювання їх здійснюється або мирними засобами (переговори, посередництво, узгодження, арбітраж, судове вирішення та ін.) або із застосуванням політичної, економічної та військової сили.

4) Інститути принципи та норми, прийняти міжнародним співтовариством як регулятор поведінки та діяльності суб’єктів політики. Основними інститутами міжнародної політики вважаються органи центральної влади незалежних держав, їх міністерства закордонних справ, органи міжнародних зв’язків регіональних міждержавних і суспільних структур (союзів, коаліцій, блоків), Генеральна асамблея ООН, Рада безпеки та інші структури ООН, керівні органи партійних альянсів, наукових та релігійних організацій.

5) Міжнародна влада – специфічний вид впливу одних суб’єктів міжнародної політики на інші для реалізації своїх інтересів та блокування інтересів і дій інших. Її мають ООН, військово-політичні союзи, блоки та коаліції держав, суспільно-політичні рухи. Вона проявляється у формі здійснення міжнародного контролю за діяльністю різних суб’єктів міжнародного права; припинення їх небажаних дій умовами договорів та угод; пріоритетного розподілу фінансових та інших ресурсів; примус і покарання агресорів.

Спроби виявлення сутності міжнародної політики призвели до формування низки концепцій та підходів: силова концепція (Н.Макіавеллі, Ф.Ніцше, Г.Моргентау), прибічники якої вважають, що вона, як і будь-яка інша, виявляється у боротьбі за владу та політичне панування; концепція біологічної природи міжнародної політики (Платон, Т.Гоббс, Г.Бутель) акцентує увагу на егоїстичній природі людини, на її прагненні багатства, слави, на невідворотній політичній агресивності держав через вроджену агресивність людини; геополітична концепція (Р.Челлен, Ф.Ратцель, К.Хаусхофер, Х.Макіндер, А.Мехєн, Л.Мечніков, М.Данилевський та ін.); концепція обумовленості міжнародної політики економічними та соціальними факторами передбачає визначальну роль у визначені міжнародної політики існуючого способу виробництва та інтересів пануючого класу суспільства (марксизм); багатофакторна концепція дозволяє більш достовірно судити про природу та зміст міжнародних політичних процесів.

Таким чином, міжнародні відносини являють собою те середовище, де реалізуються різнобічні інтереси народів, держав та інших суб’єктів світової політики. У свою чергу, світова політика визначається умовами конкретної історичної ситуації, в якій перебуває світове співтовариство і здійснює суттєвий вплив на зміст міжнародних відносин.