Соціалізм і сучасна соціал-демократія. Соціалізм (лат. socialis — суспільний) — вчення і теорії, які утверджують ідеал суспільного устрою, заснованого на суспільній власності в різноманітних

Соціалізм (лат. socialis — суспільний) — вчення і теорії, які утверджують ідеал суспільного устрою, заснованого на суспільній власності в різноманітних формах, відсутності експлуатації, справедливому розподілі матеріальних благ і духовних цінностей залежно від затраченої праці, на основі соціально забезпеченої свободи особі.

Соціалізм – багатозначне поняття, яке одержало в науці різноманітні тлумачення. Найголовнішими серед них вважаються два підходи: з точки зору марксизму і з погляду соціал-демократії. Марксистський підхід розглядає соціалізм як першу, нижчу, незрілу фазу, ступінь комунізму як суспільно-економічної формації, яка приходить безпосередньо на зміну капіталізму після революційного перехідного періоду і характеризується: ліквідацією приватної власності й експлуататорських класів; утвердженням суспільної власності на засоби виробництва, провідної ролі робітничого класу в рамках соціально-політичної та ідеологічної єдності суспільства; здійсненням принципу «від кожного – за здібностями, кожному – за працею»; забезпеченням на цій основі соціальної справедливості, умов для всебічного і гармонійного розвитку особи. З погляду соціал-демократії соціалізм – це суспільний лад, який досягається не в результаті революційної ліквідації капіталізму, а шляхом його реформування зі збереженням приватної власності, забезпеченням росту «середнього класу», соціального партнерства, досягненням вищого рівня соціальної рівності і справедливості.

У практично-політичному сенсі реалізація ідей соціалізму через масове соціальне насильство, повну заборону приватної власності, ринкових відносин, політичної і духовної опозиції і т.ін. протиставила цей суспільний лад свободі і демократії, привела або до його повної ліквідації (СРСР, країни Східної Європи), або ж до глибокої кризи (Куба) чи ринкового реформування (Китай). У свою чергу, це призвело не лише до краху конкретно-історичної форми перетворення в дійсність соціалістичних ідей, а й до кризи уявлень про соціалізм. Разом з тим соціалізм у його різноманітних проявах відобразив, а багато в чому і здійснив цілий ряд гуманних ідей і цінностей, основними серед яких є: соціальна емансипація особи, забезпечення соціальних прав, рівності життєвих шансів кожної людини; систематизація уявлень про справедливе суспільство з цінностями свободи і рівності, створення умов для всебічного і гармонійного розвитку особи, подолання всіх проявів насильства і соціального відчуження; обґрунтування ідей гармонізації суспільного життя, досягнення соціальної солідарності; привнесення у практику загально цивілізаційного розвитку ідей контролю над стихією ринку, соціального захисту, перерозподілу матеріальних і духовних благ, утвердження загальнолюдських гуманістичних цінностей; створення соціальних гарантій для демократії.

Соціал-демократія – політичний рух та ідеологія, яка виступає за здійснення ідей соціалізму в усіх сферах суспільного життя. Базові цінності соціал-демократії – свобода, справедливість, солідарність. Сучасна соціал-демократія сягає своїм корінням масового робітничого руху кін.19 ст., який знайшов своє оформлення у ІІ Інтернаціоналі (1889-1914). У самостійну течію в робітничому русі соціал-демократія виділилася на початку 20 ст., коли відбулося розмежування революційних і реформістських сил. Ідеологія соціал-демократії ґрунтується на доктрині демократичного соціалізму. Джерелами соціал-демократії є філософія І.Канта, елементи марксизму, християнство, соціальна філософія «франкфуртської школи», ідеї Е.Бернштейна та К.Каутського.

На відміну від лібералізму, соціал-демократія основу свободи вбачає не у приватній власності, а в рівності прав і можливостей, тобто в політичній і соціальній захищеності людей, що, в свою чергу, проявляється у вимогах націоналізації провідних галузей економіки, забезпеченні робочими місцями, скорочення робочого дня, покращення умов праці, підвищення заробітної плати, широкомасштабних соціальних програм (охорона здоров’я, освіта, соціальне забезпечення, дешеві побутові послуги тощо). Все це покликано забезпечити високий рівень життя. Засобом реалізації такої програми є солідарність, політична й громадська активність трудящих, яка створює демократичну державу. Остання справедливо розподіляє національний прибуток, створює, зрештою, «державу добробуту» як результат спільних дій консолідованого суспільства, і як гаранта соціальної злагоди і рівноваги. Згодом соціал-демократи запропонували замінити «державу добробуту» на «суспільство добробуту», оскільки функції соціального захисту пропонувалось передати органам місцевого самоврядування та громадським організаціям. Починаючи з 70-х рр. соціал-демократи зробили крок в бік ліберальних і неоконсервативних цінностей, щоб максимально дистанціюватись від тоталітарної практики реального соціалізму,

Ідеологія демократичного соціалізму викладена у Декларації «Цілі і завдання демократичного соціалізму», прийнятій у 1951р. (м.Франкфурт). Демократичний соціалізм – це довготривалий процес суспільних перетворень, новий ступінь розвитку людської цивілізації. Основними етапами становлення суспільства демократичного соціалізму є: здійснення політичної та економічної демократії; створення «держави загального добробуту», встановлення соціальної демократії – демократії у всіх сферах життя суспільства. Політична демократія передбачає багатопартійність, свободу діяльності для опозиції, забезпечення прав і свобод людини, заперечення диктатури. Економічна демократія розвивається на мікрорівні як безпосередня участь трудящих в управлінні підприємством, а на макрорівні (у масштабах економіки держави) передбачає наявність органів соціального партнерства (Німеччина), органів економічного самоврядування (Франція) або залучення профспілок до співволодіння підприємствами через підвищення частки їх участі у доходах цих підприємств (Швеція). Економічна демократія протистоїть як одержавленню засобів виробництва, яке не може гарантувати залучення трудящих до управління економікою, так і ринковому господарству, яке включає індивіда зі сфери прийняття рішень.

Найвпливовішими концепціями сучасної соціал-демократії є «функціональний соціалізм», «ліберальний соціалізм», «раціональний соціалізм». Концепція «функціонального соціалізму» (Н.Карлебю, Е.Унден, Г.Адлер-Карлсон та ін.) більш відома як «шведська модель», заснована на визнанні необхідності збереження основних засобів виробництва у приватній власності при одночасному вилученні та соціалізації низки функцій права власності. Вирішальне значення надається політичному управлінню окремими функціями власності – контролю над виробництвом і розподілом його продуктів шляхом проведення відповідної податкової політики. Виробничі комітети як важливий важіль громадянського контролю за власністю забезпечують співучасть найманих працівників в управлінні підприємствами, створюючи модель «виробничої демократії». Концепція «ліберального соціалізму» (Н.Боббіо, Л.Пеллікані, фабіанці) обґрунтовує необхідність обмеження функцій держави у розв’язанні соціальних проблем. Соціалістичний проект, на їх думку, має базуватись не на вирішенні питань про характер способу виробництва, а на вирішенні питань про спосіб справедливого розподілу продуктів виробництва. Концепція «раціонального соціалізму» (О.Лафонтен, Е.Епплер, «нові лейбористи»), ґрунтується на врахуванні реальних можливостей існуючої економічної системи, всебічному розгортанні демократії, здійсненні завдань щодо вдосконалення особистості.

Світова соціал-демократія – організована політична сила. Координатором діяльності соціал-демократів виступає Соціалістичний Інтернаціонал – об’єднання політичних організацій і партій, мета діяльності яких – демократичний соціалізм, новий світовий економічний порядок на основі рівноправності й партнерства між усіма країнами, що охоплює охорону навколишнього середовища, уникнення ядерної війни тощо. Ідеї соціал-демократії стають популярними в Україні з кін. 19 ст., а в 1890р. у Львові було утворено Русько-українську радикальну партію – першу українську партію, що орієнтувалася на ідеї соціалізму. Провідну роль відігравала Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП) у діяльності Центральної Ради та Директорії. Соціал-демократами були І.Франко, М.Павлик, Ю.Бачинський, В.Винниченко та ін. Новий етап у розвитку соціал-демократії в Україні почався у 1990-х рр., значна роль у якому належить Соціал-демократичній партії України (об’єднаній).

 

Питання для самоконтролю знань:

1. Сформулюйте причини появи ідеології.

2. Розкрийте методологію аналізу політико-ідеологічних доктрин.

3. Які чинники впливають на формування певної ідеології в межах конкретної країни.

4. У чому полягає специфіка ідеологічної ситуації в посткомуністичних країнах?

5. Назвіть основні положення класичного лібералізму.

6. Розкрийте еволюцію місця держави у доктрині класичного лібералізму та неолібералізмі.

7. В чому полягає концепція ліберальної «ліберальної держави добробуту»?

8. Що являє собою неолібералізм?

9. Чим пояснюється виникнення консерватизму та які ідеї покладені в його основу?

10. Обґрунтуйте підвищення інтересу до сучасного консерватизму в сучасних умовах.

11. В чому проявляється зближення між неоконсерватизмом і неолібералізмом?

12. Поясніть, чим зумовлене переважно негативне ставлення до націоналізму в країнах колишнього СРСР.

13. Назвіть складові націоналізму як способу життєдіяльності народу.

14. Які існують підходи до трактування націоналізму?

15. Сформулюйте негативні форми прояву націоналізму та поясніть їх значення.

16. Дайте визначення соціалізму, враховуючи різні підходи щодо його тлумачення.

17. Поясніть причини виникнення соціал-демократії як ідеології та політичного руху.

18. Що відрізняє соціал-демократію від ідеології лібералізму?

19. Назвіть основні етапи становлення суспільства демократичного соціалізму.

20. Які ви знаєте найбільш впливові концепції сучасної соціал-демократії?

21. Які основні принципи соціал-демократичної концепції «демократичного соціалізму»?

22. Поясніть трансформації ідеологічних доктрин у разі їх перетворення на партійні або державні.

23. Як соціал-демократична ідеологія представлена в Україні?

24. Які тенденції розвитку ідеологій спостерігаються в світі і в Україні?

 

ТЕМИ РЕФЕРАТІВ, доповідей І контрольних робіт:

1. Політична ідеологія: сутність, структура, властивості та закони функціонування.

2. Суть та принципи анархістського вчення про «бездержавний соціалізм».

3. Еволюція концепцій суспільного розвитку.

4. Ліберальна ідейно-політична течія та її різновиди.

5. Класичний лібералізм.

6. Сучасний лібералізм: традиції і новації.

7. Консерватизм як теорія, ідеологія і практика.

8. Класичний консерватизм.

9. Неоконсерватизм та інші види консерватизму.

10. Традиціоналізм як різновид консерватизму.

11. Особливості розвитку неоконсерватизму в сучасному світі.

12. Право радикальні ідеології.

13. Фашизм і неофашизм.

14. Ідеологія націоналізму.

15. Ісламський фундаменталізм.

16. Правий екстремізм.

17. Перспективи неофашизму у постсоціалістичних країнах.

18. Утопічний та марксистський соціалізм і комунізм.

19. «Ревізія» вчення К.Маркса в працях Д.Лукача, Е.Фромма, Г.Маркузе, Т.Адарно і М.Хоркхаймера.

20. Марксизм-ленінізм як найвпливовіша ідейно-політична течія ХХст.

21. Анархізм як ідейно-політична течія та основні його напрямки.

22. Троцькізм і неотроцкізм.

23. Ідеологія «нових лівих» та лівий екстремізм.

24. Ідейні та політико-практичні засади сучасної європейської соціал-демократії.

25. Основні цінності соціал-демократичної ідеології.

26. Місце та роль соціал-демократії у розвитку країн Західної Європи та України.

27. Технократизм: сутність та основні етапи розвитку.

28. Неомонархізм: аналіз філософських традицій.

29. Радикалізм:соціально-політична спрямованість.

30. Екосоціалізм:соціально-політологічний аналіз.

31. Клерикальний соціалізм.

32. Екстремізм: політичний зміст і форми.

33. Тероризм: політична спрямованість в сучасну епоху.

34. Політична доктрина соціалізму.

35. Постмодернізм.

36. Комунізм: базові цінності, ідейні джерела.

37. Альтернативні ідеї суспільного ладу.

38. Особливості політичної свідомості сучасного українського суспільства.

39. Основні тенденції розвитку ідеологій в сучасній Україні.

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Анархізм, етатизм і держава // Олійник А.Ю. та ін. Теорія держави і права України. – К., 2001. – С.55-57.

2. Багряний І. Національна ідея і “націоналізм” // Наша боротьба та наші позиції. – Арлінгтон Гайтс, 2005. – Т. 1. – С. 137-148.

3. Баллестрем К.Г. Homo oeconomicus? Образы человека в классическом либерализме. // Вопросы философии.- 1999.- №4.

4. Бевз Тетяна Анатоліївна. Українська державність: ідеологія, політика, практика: Система народоправства у теоретичних концепціях Н.Григорієва / Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. — К.: ІПіЕНД, 2004. — 247с.

5. Бегей Ігор Іванович. Українська соціал-демократія (лівиця): історія, теорія, особи / Національний банк України; Львівський банківський ін-т. — Л.: ЛБІ НБУ, 2005. — 350с.

6. Бернштейн Э. Социальные проблемы.- М., 1991.

7. Бродский А.И. Об одной ошибке русского либерализма.- Вопросы философии.-1995.- №10.

8. Брюбейкер Роджерз. Переобрамлений націоналізм: Статус нації та національне питання у новій Європі / Олександр Рябов (пер.з англ.). — Л.: Кальварія, 2006. — 280с.

9. Волинка М.Е. Ф.Хайек о рациональности либеральной системы // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії / Ред.Воронкова В.Г. – Запоріжжя, 2002. – Вип.10. – С.204-206.

10. Воронкова В.Г. Современный французский консерватизм. - Київ: 1990.

11. Воронкова В.Г. Консерватизм // Політологічні читання. - 1992.- №2.

12. Воронкова В.Г. Лібералізм // Політологічні читання. - 1992.- №21.

13. Гавриленко І. Чи потрібна державі ідеологія? // Віче. – 1996. - №4.

14. Галкин А. Фашизм — его сущность, корни, признаки и формы правления // Политические исследования. — 1995. — № 2.

15. Гарбузов В.Н. Консерватизм: понятия и типология. (Историографический обзор) // Политические исследования. — 1995. — № 4.

16. Голубицький О., Кулик Е. Консерватизм - ідеологія порядку, стабільності і добробуту.- К., УРП, 1995.- №42.

17. Демократія і багатоманітність національного: (Становлення української нації, нація та держава. Феномен націоналізму, проблема сумісності націоналізму і демократії) // Основи демократії / Ред. Колодій А. К., 2002. – С.568-601.

18. Желев Ж. Фашизм. Тоталитарное государство. — М., 1991.

19. Заблоцький Віталій П. Лібералізм: ідея, ідеал, ідеологія. — Донецьк: Янтра, 2001. — 366с.

20. Ідейні засади політичного екстремізму: (Фашизм, анархізм, троцькізм) // Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політичної науки). – К., 2002. – С.559-568.

21. Капустин Б.Г. Три рассуждения о либерализации и либерализмах // Полис.-1994.- №З.

22. Кафарський Володимир Іванович. Комунізм і український національно-визвольний рух. — Івано-Франківськ: Плай, 2002. — 831с.

23. Класичні буржуазні ідейно-політичні доктрини і сучасність: (лібералізм, консерватизм) // Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політичної науки). – К., 2002. – С.541-550.

24. Кононенко Петро П. Національна ідея, нація, націоналізм / НДІ українознавства. — К.: Міленіум, 2005. — 358с.

25. Консерватизм как течение общественной мысли и фактор общественного развития / Материалы "крутлого стола" // Полис.- І995.- №4.

26. Консерватизм как течение общественной мысли и фактор общественного развития // Политические исследования. — 1995. — № 4.

27. Лейпхарт А. Консервативные альтернативы для новых демократий // Политические исследования. — 1995. — № 2.

28. Лекторский В.А. Рациональность, критицизм и принципы либерализма /взаимосвязь социальной философии и методологии Поппера/.- Вопросы философии. - 1995. -№10.

29. Лібералізм: Антологія. – К.: Смолоскип. – 2002. – 1126с.

30. Матц У. Идеологии как детерминанта политики в зпоху модерна // Политические исследования. — 1992. — № 1-2.

31. Медведчук В. Новий вимір демократії. – К.: Основні цінності, 2001. – 144с.

32. Мойсієнко Василь. Вплив західноєвропейського та російського лібералізму на становлення ліберальної думки в Україні. Наукові записки / Збірник. – К.: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, 2004. – 347 с.

33. О свободе. Антология западноевропейской классической либеральной мысли. — М., 1995.

34. Политология: Учеб. пособие для вузов / Сост. и ред. Н. Сазонова. – Харьков: Фолио, 2001. – 831с.

35. Политология: Хрестоматия / Сост. Б.А.Исаев, А.С.Тургаев, А.Е.Хренов. – СПб.: 2006. – 464с.

36. Політична ідеологія ленінізму: (Політичні вчення Леніна В.І., Бухаріна М.І., політичні погляди Сталіна Й.В.) // Уткін О.І., Безродний Є.Ф. Історія політичних вчень. – К., 2006. – С.367-383.

37. Політичне вчення марксизму // Уткін О.І., Безродний Є.Ф. Історія політичних вчень. – К., 2006. – С.353-366.

38. Політичні ідеї неофашизму // Уткін О.І., Безродний Є.Ф. Історія політичних вчень. – К., 2006. – С.402-406.

39. Політичні основи неолібералізму // Уткін О.І., Безродний Є.Ф. Історія політичних вчень. – К., 2006. – С.393-397.

40. Політологічний енциклопедичний словник / Упорядник В.П. Горбатенко: За ред. Ю.С. Шемшученко, В.Д.Бабкіна, В.П.Горбатенка. – 2-е вид., доп. і перероб. – К.: Ґенеза, 2004. – 736с.

41. Політологія. Підручник // За загальною редакцією проф. Кремень В.Г., проф. Горлача М.І. – Харків: Друкарський центр „Єдінорог”, 2002. – 640 с.

42. Політологія: Підручн. для вищ. навч. закладів / За заг. ред. канд. філос. наук Ю.І.Кулагіна, д-ра іст. наук, проф. В.І. Полуріза. – К.: Альтерпрес, 2002. – 612 с.

43. Політологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. – К.: Видавничий центр «Академія», 2001. – 528 с.

44. Політологія: Хрестоматія. Навчальний посібник. – К.: Альтерпрес, 2004. – 832 с.

45. Поняття та явище нації: (Типологія нації, генеза нації, націоналізм, патріотизм, шовінізм, фашизм, нацизм) // Мороз О., Наєнко Ю. Час інтелекту: сукупний український розум. – Львів, 2002. – С.9-22.

46. Ролз, Джон. Політичний лібералізм. – К.: «Основи». – 2000. – 382с.

47. Росалес Х.М. Воспитание гражданской идентичности: об отношениях между национализмом и патриотизмом. // Полис.- 1999.- №6.

48. Рубцов В. Наказание свободой /Смысл и перспективы либеральных тенденций в современной России/.- Полис.- 1995.- №6.- с.10-31.

49. Самуэль Г. Либерализм: опыт изложения принципов и программы современного либерализма.- М.: 1996.

50. Сенченко М.І. Український консерватизм: світогляд, ідеологія, націоналізм / Міжрегіональна академія управління персоналом. – К.: МАУП, 2006. – 96с.

51. Ситник О.І. Консерватизм: генеза ідей / Волинський ін-т економіки та менеджменту. — Луцьк: Надстир'я, 2000. — 62с.

52. Скиба В.Й. та ін. Вступ до політології: Екскурс в історію правничо-політичної думки / Скиба В.Й., Горбатенко В.П., Туренко В.В. – К.: Основи, 1996. – 717 с.

53. Соболь О. Н., Ермоленко А. Н. Неоконсервативная революция: лозунги и реальность. — К., 1990.

54. Современные политические идеологии: К.Мангейм, Э.Берк, Дж.С.Милль, Б.Н.Чичерин, К.Маркс, Ф.Энгельс, П.Милза // Политология / Ред. Василик М.А. – М., 2000. – С.600-655.

55. Согрин В. В. Либерализм Запада XVII-XX веков. — М., 1995.

56. Степун Ф.П. Борьба либеральной и тоталитарной демократии вокруг понятия истины. // Вопросы философии.- 1999.- №3.

Тема 22