Типи, структура та функції політичної системи

Структура політичної системи будь-якого суспільства включає в себе державу та її органи, політичні партії, суспільні організації та рухи, інші об'єднання громадян у поєднанні з нормативно-правовою основою й політичною ідеологією. Кожний з названих компонентів реалізує свої цілі, завдання й функції, використовуючи власні специфічні методи, форми і засоби.

Отже, політична система є субсистемою (елементом) сус­пільної системи. Остання створює основу для існування полі­тичної системи, визначає спосіб її формування та функціонуван­ня. Саме вона визначає основні характеристики політичної сис­теми, сфери її функціонування, можливості розв'язання на рівні політики основних проблем суспільного життя.

Розвиток суспільної системи, еволюція (перетворення) сус­пільних відносин та інститутів сприяють перетворенням у по­літичній системі, виникненню нових інститутів, механізмів, "правил гри". Проте й елементи політичної системи впливають на еконо­міку, культуру, ідеологію суспільства, а отже, і на функціонуван­ня суспільної системи.

Виділяють наступні елементи (компоненти) політичної системи суспільства:

- суб'єкти політики (політичні інститути) — держава, полі­тичні партії, політичні рухи, громадські організації і рухи та ін.;

- політичні норми, принципи і традиції;

- політичні відносини, які складаються між структурни­ми елементами системи;

- політична ідеологія, свідомість, погляди, культура;

- зв'язки між названими елементами.

Отже, головним елементом політичної системи суспільства є політична влада -здатність, право і можливість політичних суб'єктів приймати рішення, здійснюючи вирішальний вплив на діяльність і майбутнє окремих людей та їх об'єднань.

Найбільш динамічним елементом політичної системи є притаманні їй політичні відносини - взаємостосунки політичних суб'єктів з приводу набуття, використання і перерозподілу політичної влади. Зміст політичних відносин визначається значною кількістю об'єктивних і суб'єктивних чинників, структуру складають їх "горизонтальні" і "вертикальні" складові, а також політичні принципи, норми і процедури.

Розрізняють політичні відносини: співробітництва, компромісу, консенсусу, солідарності, суперництва, ворожнечі й конфлікту.

Центральним елементом політичної організації є держава, яка організує політичне, економічне, соціальне і духовне життя країни, встановлює статус інститутів і юридичні рамки їх діяльності, забезпечує баланс інтересів класових, етнічних, професійних, демографічних та соціальних спільностей.

Вагомими елементами політичної організації є політичні партії, суспільні організації, засоби масової інформації. Політику, а в деяких країнах вирішальну роль відіграють релігійні організації, церква в політичному житті країни.

Загальновизнаним структурним елементом політичної системи суспільства є політична культура - сукупний показник рівня, характеру і змісту політичних знань, оцінок, навичок та дій громадян.

Політичну культуру конкретного суспільства доповнюють політичні субкультури, детерміновані соціально-етнічними, конфесійними, регіональними та суб'єктивними відмінностями політичного процесу.

Щодо функцій політичної системи, то з цього питання існує чимало точок зору. Проте можна пропонувати систематизацію функцій за Бурлацьким Ф.М., з якою погоджується більшість політологів. Для з'ясування цього питання рекомендовано звернутись до праці Лузана А.А. "Политическая жизнь общества: вопросы теории". Функції політичної системи визначають їх структуру і процес дії, їх реалізація підпорядкована головному - забезпеченню стійкості суспільства, виробленню програм його життєдіяльності, мобілізації ресурсів суспільства на їх досягнення.

Тут передусім визначаються політичні цілі: зміцнення влади, забезпечення режиму законності і правопорядку, стабілізація політичних інститутів, здійснення самостійного курсу у зовнішній політиці. Визначаються також цілі в розвитку економіки (економічна політика), соціальних відносин (соціальна політика), демографічних процесів (демографічна політика), екології (екологічна політика), науки і техніки (науково-технічна політика) та інші.

Важливою функцією політичної системи є також інтеграція всіх елементів суспільства навколо загальних соціально-політичних цілей і цінностей.

Ще одна функція політичної системи - легітимація. Вона означає проведення реального політичного життя у відповідність з офіційними, політичними і правовими нормами.

Традиційно виділяють наступні функції політичної системи:

Регулююча здатність полягає в управлінні, координації пове­дінки індивідів і груп. Ця здатність може бути реалізована вве­денням юридичних та інших норм, адміністративного впливу і т. ін. У тоталітарних суспільствах регламентація є більшою, у ліберальних — меншою, однак загалом без неї неможливо обій­тися.

Видобувна здатність полягає у спроможності здобувати не­обхідні для функціонування економічні, фінансові, політичні (у вигляді підтримки) ресурси, які можуть братися з внутріш­нього або зовнішнього середовища.

Розподільна здатність пов'язана з розподіленням через по­літичну систему благ, послуг між окремими особами (дотації, фінансування, пільги, нагороди тощо) або соціальними групами. Ці блага й послуги перерозподіляються після їх отримання із зовнішнього середовища.

Реагуюча здатність покликана "відповідати" на імпульси (вимоги, побажання, очікування), які надходять на вхід політич­ної системи.

Розрізняють також символізуючу здатність політичної сис­теми, що пов'язана з потребами легітимності та суспільної під­тримки, зі здатністю системи формулювати популярні символи й гасла, переконання, погляди, соціальні міфи, маніпулюванням суспільною свідомістю з метою підтримки та підсилення легі­тимності влади задля ефективного здійснення своїх функцій.

Функція нормотворчості полягає в підготовці правових до­кументів, що визначають поведінку людей та груп у суспільстві.

Функція застосування правил передбачає приведення роз­роблених правил або законів у дію. Ця функція є надзвичайно важливою, оскільки часто прекрасні з погляду права закони й постанови просто не виконуються.

Функція контролю за виконанням правил охоплює тлума­чення законів і постанов, а також дії щодо запобігання їх не­виконанню. Хоча контроль переважно перебуває в компетенції судових органів, ця функція має посісти відповідне місце в ді­яльності законодавчої та виконавчої гілок влади.

Функція політичної комунікації забезпечує розповсюдження й передавання політичної інформації між різними елементами політичної системи, між правителями й тими, ким керують. У принципі функція політичної комунікації діє у двох на­прямках і забезпечує двобічний зв'язок, взаємообмін інформа­цією, хоча й класифікується здебільшого як функція виходу політичної системи.

Особливе значення мають функції збереження та адаптації системи, тобто політичне рекрутування та політична соціаліза­ція. Перша полягає в реалізації процесів підготовки та селекції персоналу, який візьме на себе функції управління політичною системою, друга сприяє засвоєнню індивідами соціальних, право­вих і психологічних норм, прийнятих у суспільстві.

При вивченні другого питання, також, необхідно зазначити, що існує наступна класифікація політичних систем:

1. Залежно від політичного режиму виділяють такі види по­літичних систем: - демократичні; - тоталітарні.

2. Залежно від суспільно-економічної формації — політичні сис­теми:

- рабовласницького суспільства; - феодального суспільства;

- буржуазного суспільства; - соціалістичного суспільства.

3. Залежно від географічного положення: Європейська політична система. Північноамериканська політична система. Азіатська політична система і т. д.

4. За характером взаємодії політичних систем із навколишнім середовищем: закриті (колишній СРСР), відкриті (Великобританія, Франція і т.д.)

Алмонд і Паууел залежно від ступеня культурної диференці­ації і секуляризованості політичних систем запропонували таку класифікацію:

1. Примітивні політичні системи — мінімум структурної ди­ференціації, люди відсторонені від участі в політичній системі.

2. Традиційні політичні системи— диференційована політич­на структура, люди знаходяться "поруч" з політичною системою.

3. Сучасні політичні системи — люди беруть активну участь у функціонуванні політичної системи.

Типи політичних систем:

1. Консенсусні - інтегративні - общинні;

2. Відкриті - закриті;

3. Інструментальні - ідеологічні;

4. Традиційні - змішані - сучасні;

5. Демократичні - авторитарні - тоталітарні;

6. Формаційні (рабовласницькі - феодальні - капіталістичні - перехідні).