Структура політичної системи будь-якого суспільства включає в себе державу та її органи, політичні партії, суспільні організації та рухи, інші об'єднання громадян у поєднанні з нормативно-правовою основою й політичною ідеологією. Кожний з названих компонентів реалізує свої цілі, завдання й функції, використовуючи власні специфічні методи, форми і засоби.
Отже, політична система є субсистемою (елементом) суспільної системи. Остання створює основу для існування політичної системи, визначає спосіб її формування та функціонування. Саме вона визначає основні характеристики політичної системи, сфери її функціонування, можливості розв'язання на рівні політики основних проблем суспільного життя.
Розвиток суспільної системи, еволюція (перетворення) суспільних відносин та інститутів сприяють перетворенням у політичній системі, виникненню нових інститутів, механізмів, "правил гри". Проте й елементи політичної системи впливають на економіку, культуру, ідеологію суспільства, а отже, і на функціонування суспільної системи.
Виділяють наступні елементи (компоненти) політичної системи суспільства:
- суб'єкти політики (політичні інститути) — держава, політичні партії, політичні рухи, громадські організації і рухи та ін.;
- політичні норми, принципи і традиції;
- політичні відносини, які складаються між структурними елементами системи;
- політична ідеологія, свідомість, погляди, культура;
- зв'язки між названими елементами.
Отже, головним елементом політичної системи суспільства є політична влада -здатність, право і можливість політичних суб'єктів приймати рішення, здійснюючи вирішальний вплив на діяльність і майбутнє окремих людей та їх об'єднань.
Найбільш динамічним елементом політичної системи є притаманні їй політичні відносини - взаємостосунки політичних суб'єктів з приводу набуття, використання і перерозподілу політичної влади. Зміст політичних відносин визначається значною кількістю об'єктивних і суб'єктивних чинників, структуру складають їх "горизонтальні" і "вертикальні" складові, а також політичні принципи, норми і процедури.
Розрізняють політичні відносини: співробітництва, компромісу, консенсусу, солідарності, суперництва, ворожнечі й конфлікту.
Центральним елементом політичної організації є держава, яка організує політичне, економічне, соціальне і духовне життя країни, встановлює статус інститутів і юридичні рамки їх діяльності, забезпечує баланс інтересів класових, етнічних, професійних, демографічних та соціальних спільностей.
Вагомими елементами політичної організації є політичні партії, суспільні організації, засоби масової інформації. Політику, а в деяких країнах вирішальну роль відіграють релігійні організації, церква в політичному житті країни.
Загальновизнаним структурним елементом політичної системи суспільства є політична культура - сукупний показник рівня, характеру і змісту політичних знань, оцінок, навичок та дій громадян.
Політичну культуру конкретного суспільства доповнюють політичні субкультури, детерміновані соціально-етнічними, конфесійними, регіональними та суб'єктивними відмінностями політичного процесу.
Щодо функцій політичної системи, то з цього питання існує чимало точок зору. Проте можна пропонувати систематизацію функцій за Бурлацьким Ф.М., з якою погоджується більшість політологів. Для з'ясування цього питання рекомендовано звернутись до праці Лузана А.А. "Политическая жизнь общества: вопросы теории". Функції політичної системи визначають їх структуру і процес дії, їх реалізація підпорядкована головному - забезпеченню стійкості суспільства, виробленню програм його життєдіяльності, мобілізації ресурсів суспільства на їх досягнення.
Тут передусім визначаються політичні цілі: зміцнення влади, забезпечення режиму законності і правопорядку, стабілізація політичних інститутів, здійснення самостійного курсу у зовнішній політиці. Визначаються також цілі в розвитку економіки (економічна політика), соціальних відносин (соціальна політика), демографічних процесів (демографічна політика), екології (екологічна політика), науки і техніки (науково-технічна політика) та інші.
Важливою функцією політичної системи є також інтеграція всіх елементів суспільства навколо загальних соціально-політичних цілей і цінностей.
Ще одна функція політичної системи - легітимація. Вона означає проведення реального політичного життя у відповідність з офіційними, політичними і правовими нормами.
Традиційно виділяють наступні функції політичної системи:
Регулююча здатність полягає в управлінні, координації поведінки індивідів і груп. Ця здатність може бути реалізована введенням юридичних та інших норм, адміністративного впливу і т. ін. У тоталітарних суспільствах регламентація є більшою, у ліберальних — меншою, однак загалом без неї неможливо обійтися.
Видобувна здатність полягає у спроможності здобувати необхідні для функціонування економічні, фінансові, політичні (у вигляді підтримки) ресурси, які можуть братися з внутрішнього або зовнішнього середовища.
Розподільна здатність пов'язана з розподіленням через політичну систему благ, послуг між окремими особами (дотації, фінансування, пільги, нагороди тощо) або соціальними групами. Ці блага й послуги перерозподіляються після їх отримання із зовнішнього середовища.
Реагуюча здатність покликана "відповідати" на імпульси (вимоги, побажання, очікування), які надходять на вхід політичної системи.
Розрізняють також символізуючу здатність політичної системи, що пов'язана з потребами легітимності та суспільної підтримки, зі здатністю системи формулювати популярні символи й гасла, переконання, погляди, соціальні міфи, маніпулюванням суспільною свідомістю з метою підтримки та підсилення легітимності влади задля ефективного здійснення своїх функцій.
Функція нормотворчості полягає в підготовці правових документів, що визначають поведінку людей та груп у суспільстві.
Функція застосування правил передбачає приведення розроблених правил або законів у дію. Ця функція є надзвичайно важливою, оскільки часто прекрасні з погляду права закони й постанови просто не виконуються.
Функція контролю за виконанням правил охоплює тлумачення законів і постанов, а також дії щодо запобігання їх невиконанню. Хоча контроль переважно перебуває в компетенції судових органів, ця функція має посісти відповідне місце в діяльності законодавчої та виконавчої гілок влади.
Функція політичної комунікації забезпечує розповсюдження й передавання політичної інформації між різними елементами політичної системи, між правителями й тими, ким керують. У принципі функція політичної комунікації діє у двох напрямках і забезпечує двобічний зв'язок, взаємообмін інформацією, хоча й класифікується здебільшого як функція виходу політичної системи.
Особливе значення мають функції збереження та адаптації системи, тобто політичне рекрутування та політична соціалізація. Перша полягає в реалізації процесів підготовки та селекції персоналу, який візьме на себе функції управління політичною системою, друга сприяє засвоєнню індивідами соціальних, правових і психологічних норм, прийнятих у суспільстві.
При вивченні другого питання, також, необхідно зазначити, що існує наступна класифікація політичних систем:
1. Залежно від політичного режиму виділяють такі види політичних систем: - демократичні; - тоталітарні.
2. Залежно від суспільно-економічної формації — політичні системи:
- рабовласницького суспільства; - феодального суспільства;
- буржуазного суспільства; - соціалістичного суспільства.
3. Залежно від географічного положення: Європейська політична система. Північноамериканська політична система. Азіатська політична система і т. д.
4. За характером взаємодії політичних систем із навколишнім середовищем: закриті (колишній СРСР), відкриті (Великобританія, Франція і т.д.)
Алмонд і Паууел залежно від ступеня культурної диференціації і секуляризованості політичних систем запропонували таку класифікацію:
1. Примітивні політичні системи — мінімум структурної диференціації, люди відсторонені від участі в політичній системі.
2. Традиційні політичні системи— диференційована політична структура, люди знаходяться "поруч" з політичною системою.
3. Сучасні політичні системи — люди беруть активну участь у функціонуванні політичної системи.
Типи політичних систем:
1. Консенсусні - інтегративні - общинні;
2. Відкриті - закриті;
3. Інструментальні - ідеологічні;
4. Традиційні - змішані - сучасні;
5. Демократичні - авторитарні - тоталітарні;
6. Формаційні (рабовласницькі - феодальні - капіталістичні - перехідні).
