Дослідження реальних проблем законодавчої влади України обумовили можливість аналізу українського парламентаризму як політичного інституту в умовах політичної реформи і модернізації суспільства. Необхідно констатувати, характер політичної системи, яка на сьогодні утвердилася в Україні, відповідає умовам і вимогам перехідного періоду.
За ознаками відмінностей у взаємостосунках законодавчої і виконавчої влади, можна виділити наступні види парламентаризму:
- незавершений парламентаризм – принцип парламентаризму не утвердився повною мірою;
- дуалістичний парламентаризм – стосується держав, де парламент продовжує зберігати суттєвий вплив, але в той же час має місце і підсилення виконавчої влади (уряду).
- парламентське правління та моністичний парламентаризм – характерне для держав, де парламент володіє верховенством по відношенню до інших гілок влади. Останній (моністичний) різновид існує за умов, коли держава позбавлена вирішальних прерогатив щодо парламенту і не може скористатися правом вето на парламентські проекти законів чи впливати на формування і діяльність уряду.
- раціоналізований парламентаризм – режим, за якого парламент позбавлений таких повноважень, як інвеститура.
- парламентський міністеріалізм – різновид, за якого парламент, проголошується дорадчим органом, основною функцією якого є не законотворчість, а коментар і критика урядової діяльності.
Тому торкаючись статусу нинішнього українського парламенту в системі влади, можна дійти висновку, що конституційними нормами він здійснюється у межах парламентсько-президентської республіки, згідно з якою і парламент, і президент достатньо автономні і самостійні у своїх діях. Однак, виходячи з аналізу політичної ситуації в державі, не можна не помітити, що нинішня структура Верховної Ради – однопалатний парламент, встановлена система формування представництва тощо – знижує ефективність парламентської діяльності. Отже, продовження політичної реформи в Україні, її вдосконалення та структуризація є необхідною умовою подальшого інституційного розвитку системи влади України.
В Україні, яка переживає етап трансформації і модернізації свого становлення та розвитку, відчувається гостра необхідність в уточненні функцій і повноважень всіх гілок влади. Без чіткого окреслення повноважень гілок влади подальший розвиток неможливий, оскільки виникає нездорова конкуренція, дублювання функцій, що веде до розмивання відповідальності і конфліктів.
У контексті аналізу представницької функції Верховної Ради України необхідно зазначити, що вона реалізується ще далеко не повною мірою. Саме цим можна пояснити і досить низький, порівняно з іншими інститутами влади, рівень довіри населення. Парламент як представницький інститут суттєво програє виконавчий владі за критерієм швидкості прийняття і впровадження рішень, оперативності реагування на виконавчі проблеми, здатності контролю за виконанням власних рішень. Самі по собі ці недоліки вже надають перевагу рішенням виконавчої влади. Водночас помножені на умови, в яких перебуває Україна, ці недоліки в очах людей зростає у геометричній прогресії.
Верховна Рада України як інститут законодавчої і представницької влади за п'ятнадцять років незалежності України пройшла еволюційний шліх: від фактичного домінування в системі влади до її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Проте ряд причин, і, насамперед: економічних – складність, повільність і суперечливість реформ; соціальних – масове зубожіння населення; політичних – відсутність впливових партій, здатних взяти на себе відповідальність за стан справ у країні; інституційно-правових – незавершеність судово-правової та адміністративної реформ тощо, парламент нерідко змущений виступати не стільки як орган законодавчої влади, скільки як політичний інститут, що концентрує в собі різноспрямовані, а часом й антагоністичні суспільні інтереси, що назовні виступають у вигляді протиріччя самого парламенту. Одним із напрямів оптимізації форми парламенту як складового елемента політичного реформування суспільства в цілому.
Як випливає з наведеного, в Україні на сьогодні недостатньо повно втілюється конституційний принцип народовладдя шляхом парламентського представництва, що вимагає вжиття таких заходів:
- удосконалення правового механізму координуючої взаємодії головних центрів та інститутів влади – парламенту і президента, парламенту і уряду, парламенту і органів судової влади, включно з Конституційним Судом;
- негайне прийняття Закону про Регламент Верховної Ради України, який би певною мірою зміцнив конституційні засади парламентського права та посилив виконання парламентом головної його функції – законодавчої;
- подальше вдосконалення структури парламенту, діяльності комітетів та інших парламентських і допоміжних органів, порядку їх роботи та відповідальності.
На наш погляд, особливе становище парламенту в системі державних влад. У перехідний період розвитку Української держави, формування громадянського суспільства Верховна Рада країни віддзеркалює соціальний склад суспільства, а тим самим і його головні суперечності, знімає соціальну напругу, регулює соціальні протиріччя. Отже ключовим є вдосконалення статусу Верховної Ради України при подальшому затвердженні конституційних демократичних засад.
Питання для самоконтролю знань:
1. Обґрунтуйте взаємозв’язок демократії та громадянського суспільства
2. Порівняйте умови функціонування політичних інститутів за різних типів політичних режимів.
3. Визначте спільні риси й відмінності у функціонування тоталітарного та авторитарного політичних режимів.
4. Охарактеризуйте сучасних політичний режим в Україні.
5. Назвіть та охарактеризуйте основні типи демократії, яка її роль у політичному процесі.
6. Які основні критерії, принципи та ознаки демократичної організації суспільства.
7. Проаналізуйте основні концепції та моделі демократії, що існують в історії політичної думки.
8. Охарактеризуйте основні етапи становлення парламентаризму в Україні.
9. Які особливості та шляхи розвитку парламенту в Україні в період трансформації.
ТЕМИ РЕФЕРАТІВ, доповідей І контрольних робіт:
1. Сутність політичного режиму.
2. Характерні ознаки тоталітарного режиму.
3. Характерні ознаки демократичного режиму.
4. Характерні ознаки авторитарного режиму.
5. Політичний режим сучасної України.
6. Політико-правові засади демократичного режиму.
7. Демократія: від зародження ідеї до сучасності.
8. Клептократія і охлократія: визначення понять.
9. Концепція тоталітаризму (Х. Арендт).
10. Теорії і моделі демократії.
11. Діагностика авторитарної особистості.
12. Однопалатна та двопалатна структура парламенту: доктрина та сучасна практика.
ЛІТЕРАТУРА
1. Лактіонова В.В. Концептуальні підходи до проблеми трансформації політичних режимів на засадах демократії // Трибуна – 2005 - №5-6 – С.30-31
2. Оніщук М. Категорія «безпосередня демократія» в конституційному праві України (теоретико-методологічні аспекти) // Право України – 2006_ №9 – С.3-9
3. Куценко О. Зигзаги демократизації політичного режима в Україні // Соціологія: теорія, методи, маркетинг – 2005 №3 – с.65-79
4. Плющ І.С. Демократія в Україні: тернистий шлях до її утвердження // Молодь України – 2004 – 10 июнь – с.3
5. Катигоренко О.І. Політичний вибір суспільства: від авторитаризму до демократії // Трибуна – 2003- №9-10 – С.26-28
6. Сухонос В.В. Динаміка сучасного державного політичного режиму в Україні: антиномія демократизму і авторитаризму – Суми, 2003 – С.190-264
7. Грищенко О.М. Шлях до демократії – через політичну культуру (проблеми формування її в процесах трансформації українського суспільства) // Трибуна – 2003 - №3-4 С.38-40
8. Холод В. Дозована параполітика авторитаризму: (Влада і суспільство) // Персонал – 2006 - №12 – С.10-14
9. Полеков В. Політичні режими та їх класифікація // Економіка. Фінанси. Право. – 2001- - №2 – С.35-39
10. Мигранян А.М. Плебисцитарная демократия М. Вебера и современный политический процесс //Вопросы философии. – 1989. - №6
11. Горбатенко В. Стратегія моделізації суспільства. Україна і світ на зламі тисячоліть. – К.: Академія, 1999. – 240с.
12. Політологія. Підручник // За загальною редакцією проф. Кремень В.Г., проф. Горлача М.І. – Харків: Друкарський центр „Єдінорог”, 2002. – 640 с.
13. Політологія: Підручн. для вищ. навч. закладів / За заг. ред. канд. філос. наук Ю.І.Кулагіна, д-ра іст. наук, проф. В.І. Полуріза. – К.: Альтерпрес, 2002. – 612 с.
14. Політологія: Хрестоматія. Навчальний посібник. – К.: Альтерпрес, 2004. – 832 с.
15. Политология: Учеб. пособие для вузов / Сост. и ред. Н. Сазонова. – Харьков: Фолио, 2001. – 831 с.
16. Політологічний енциклопедичний словник / Упорядник В.П. Горбатенко: За ред. Ю.С. Шемшученко, В.Д.Бабкіна, В.П.Горбатенка. – 2-е вид., доп. і перероб. – К.: Ґенеза, 2004. – 736 с.
17. Бебик В.М.Політологія для політика і громадянина: Монографія. – К.:МАУП, 2003. – 424 с.
18. Гаджиев К.С. Введение в политическую науку. - М: Логос, 1999.- 386 с.
19. Рудич Ф.М. Політологія. Підручник. – Київ.:”Либідь”, 2006. - 478 с.
20. Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політичної науки): Підручник. – К.: Либідь, 2002. – 576 с.
21. Георгіца А.З Двопалатна структура парламенту: доктрина і сучасна конституційна практика // Чернівецький інститут. Наук.вісн.: Зб.наук.пр. – Чернівці, 1999. – Вип..70: Правознавство. – С.64-68
22. Могунова М.А. Скандинавский парламентаризм: Теория и практика. – М., 2001. – 347с.
23. Чиркин В.Е. Конституционное право зарубежных стран. – М.: Юристь, 1997. – 566с.
24. Джеферсон Томас [Народное представительство.] Письмо С.керчевалю // Американские просветители. Избранные произведения: В 2 т. – М., 1968-1969 – Т.2 – 15с.
ЗАНЯТТЯ №3
