· урядовий лібералізм;
· опозиційний лібералізм;
· охоронний лібералізм;
· соціальний лібералізм.
Різновид
Непослідовність реформ, яка проводилася „зверху” підсилювала лібералізм опозиційний, представниками якого були М.Новиков, Я.Козельський, Д.Фонвізін, О.Радищев. До середини Х1Х ст. склалися такі напрямки російської ліберальної думки, як славянофільство і західництво.
Cлав’янофіли - О.Хомяков, І. Киреєвський, К.Аксаков – обґрунтовували самобутній шлях розвитку Росії, заснований на „народному самодержавстві”. „духовному православ’ї, „общинному колективізму”. Західники - - М.Станкевич, Т.Грановський, К.Кавелін пов’язували майбутнє Росії з засвоєнням досягнень західної цивілізації: перенесенням на російський грунт апробованих в Європі ідей правової держави з конституційними гарантіями особистих свобод, ідей парламентаризму і розподілу влади.
Різновид
Представником „охоронного лібералізму” в Росії був Б.Чичерін, який вбачав суть лібералізму в примиренні свободи з владою і законом: ліберальні заходи, що забезпечують права і свободи громадян, і сильна влада, яка стримує суспільство.
Різновид
Найважливішими представниками теорії соціального лібералізму були П.Новгородцев, Л.Петражицький, Б. Кістяковський. Розвиваючи класичні принципи правової держави, теоретики соціального лібералізмуобгрунтовували необхідність його перетворення в „соціальну”.
Різновид
Революційне вільнодумство було характерним для багатьох представників російської суспільної думки кінця ХУ111 ст. М.Новикова, М.Радіщева революційно-демократична течія в політичній ідеології початку Х1Х ст. представлена радикальним криком ідеології декабризму. В „Російській правді” П. Пестель висував вимоги ліквідації кріпосного права права і самодержавства, проголошуючи Росію республікою, свободи друку і віросповідування. Рівність перед законом підкріплюється рівністю соціального, яка забезпечується рівними економічними можливостями і заходами, проти надмірного збагачення. Пестелівські ідеї були основою російського соціалізму, вони заклали основу концепції „общинного соціалізму”, сформульованої революціонерами –демократами і народниками. Ідея „російського соціалізму” була підхоплена народниками (П.Лавров, П.Ткачов, М.Бакунін). Самою радикальною політичною концепцією в Росії був анархізм (М. Бакунін, П.Кропоткін) який наголошували на швидкій ліквідації всіх інститутів держави і повільний перехід до соціалістичного суспільства, заснованого до самоуправлінні робочих асоціацій.
ТЕМИ РЕФЕРАТІВ, доповідей І контрольних робіт:
1. Дати аналіз твору „Слово про Закон і Благодать” Іларіона.
2. Аналіз твору „Повесть временних літ” (1113 р.).
3. „Повчання дітям” В.Мономаха.
4. „Граматика слов’янська” М.Смотрицького.
5. Дати аналіз праці „Закон Божий” М.Костомарова.
6. Дати аналіз праці „История воссоединения Руси” П.Куліша.
7. Аналіз політичної проблематики у творах Т.Шевченка.
8. Аналіз політичної доктрини М.Драгоманова.
9. Аналіз праці „Історія України – Русі” М.Грушевського.
10. Аналіз праць „Історія розвитку української державної ідеї” Д.Донцова.
11. Аналіз ноосферного мислення В.Винниченка.
12. Аналіз праці „Листи до братів-хліборобів” В.Липинського.
13. Аналіз праці „Теорія нації” В.Старосольського.
14. Аналіз праці „Нова держава” С.Дністрянського.
15. Аналіз праці „Призначення України” Ю.Липи.
16. Аналіз політичної проблематики славянофільства і західництва.
17. Аналіз політичної проблематики анархізму.
18. Аналіз сучасної політичної думки України і Росії.
ЛІТЕРАТУРА
1. Семененко И. Интеграция инокультурных обществ в развитых странах. Мировая экономика и межд. отн. 2006. - №11. – С. 57-71.
2. Архангельский Ю., Ермолаев П. Государство и бизнес: формы и стратегии взаимодействия. – 2006. - №11. – С. 104-116.
3. Беннис У., Томас Р. Дж. Как становятся лидерами. Менеджмент нового поколения. Роль эпохи, ценностей и событий в становлении лидеров. Пер. с англ.. – М.: «Вильямс», 2006. – 208 с.
4. Европа перемен – концепции и стратегии интеграционных процессов. Под ред. Л.И. Глухарева. – М.: «КРАФТ+», 2006. – 352 с.
5. Межуев В.М. Идея культуры. Очерки по философии культуры. – М.: Прогресс-ТРАДИЦИЯ, 2006. – 408 с.
6. Энтин М.Л. В поисках партнерских отношений: Россия и Европейский Союз в 2004-2005 годах. – Санкт-Петербург: СКФ «Россия-НЕВА», 2006. – 576 с.
7. Галкин А.А. Размышления о политике и политической науке. – М.: Оверлей, 2004. – 278 с.
8. Мировая социал-демократия: теория, история и современности. Материалы научной международной конференции. Ред. Совет: А.О. Чубарьян и др. – М.: «Собрание», 2006. – 584 с.
9. Райская Н., Сергиенко Я., Френкель А. Государство, инновации и развитие экономики // Мировая экономика и межд. отн. – 2006. - №10. – С.27-33.
10. Работяжев Н., Романов В. Российская социал-демократия: проблемы и перспективы. МЭ и МО, 2006. - №9. – С. 14-24.
11. Гаджиев К.С. О природе конфликтов и войн в современном мире // Вопросы философии, - 1997. - № 6. – с. 3-24.
12. Запрудский Ю.Г. Социальный конфликт (политологический анализ). Авторед. дис. … докт. филос. наук: 09.00.10 / Рост. гос. унив-т. – Ростов – Н – Д., 1992. – 39 с.
13. Капітоненко М.Г. Конфліктогенність постбіполярної системи міжнародних відносин: Авторед. дис. … канд. політ. наук: 23.00.04. – К., 2004. – 23 с.
14. Котанджян Г.С. Грани согласия – конфликты. Цивилизационные проблемы теоретической и прикладной политологии. – М.: Луч, 1992. – 183 с.
15. Котигоренко В. Причинність етноконфліктів: впливи глобалізації // Політична думка – 2002 - № 1. – с. 97-113.
16. Мушакодзи К. Политическая и культурная подоплека конфликтов и глобальное управление // Политические исследования. – 1991.-№ 3. – с.3-11.
Тема 5
СУЧАСНА ЗАРУБІЖНА ПОЛІТИЧНА ДУМКА
зміст:
5.1. Етапи еволюції зарубіжної політичної думки.
5.2. Сучасні зарубіжні політологічні школи.
5.3. Американська політична думка.
5.4. Англійська політична думка.
5.5 Французька політична думка.
5.6 Польська політична думка.
5.7 Порівняльний аналіз політологічних шкіл.
5.8 Політична думка в Україні
5.1. Етапи еволюції зарубіжної політичної думки.
По першому питанню слід виокремити етапи еволюції зарубіжної політичної думки.
І етап - становлення сучасної політичної думки (кінець XIX-кінець 40 р.р. XX ст.), в контексті яких головна увага приділяється дослідженню проблем політичної влади і її соціальних інституцій. Середних слід виокремити:
1) теорію зацікавлених груп - А.Бентлі;
2) теорію еліти(керівного класу)- Г.Моска,В.Парето;
3) Соціологічні теорії держави (М. Вебер);
4) теорія олігархізаціі влади (Р.Міхельс);
5) психологічна теорія влади (Г.Лассуел).
II етап - активне розширення сфер політологічних досліджень (кінець 40-х р.р.- друга половина 70 р.р. XX ст.)-поворот до проблем лібералізації політичного життя, демократії,соціальної політики держави:
1) нова теорія демократії (І.Шумпетер);
2) плюралістична теорія демократії (Р.Даль);
3) теорія партисипаторної демократії (К.Макферсон, Дж.ВольФ, Б.Барбер);
4) концепція держави добробуту (соціальної держави).
ІІІ етап - пошук нових парадигм розвитку політичної науки (середина 70-х р.р. XX ст,- до н.ч.) - обгрунтування адекватних сучасному етапу розвитку західного суспільства теоретичних моделей і концепцій влади:
1) футурологічна концепція єдиної світової держави (Кларк, Сон);
2) концепція постіндустріального суспільства (Д.Белл, Р.Арон, Дж.Гелбрейт, З.Бжезинський);
3) концепція інформаційного суспільства (О.Тоффлер, Дж.Нейсбіт, Е.Масуда);
4 ) концепція національного інтересу;
5) теорія елітарної демократії;
6) силова концепції влади.
