По четвертому питанню слід відмітити, що Карл Маркс (1818-1883) – німецький мислитель, економіст, ідеолог марксизму – однієї з найвпливовіших течій політичної думки. Ідеї марксизму відіграли визначну роль у європейській і світовій історії ХІХ-ХХ ст., вплив яких на соціально-економічне життя світу неможливо відкидати і сьогодні.
Марксизм як соціально-політична доктрина являє собою сукупність соціально-політичних, економічних і філософських ідей, одним із впливових напрямків світового соціалістичного руху, його ідеології і практики.
Разом з Ф. Енгельсом написав кілька спільних праць: “Святе сімейство, або Критика “критичної критики”, “Німецька ідеологія” та “Маніфест Комуністичної партії”. У 1849 р. К.Маркс переїхав до Лондона, де наполегливо працював над “Капіталом” і написав ряд творів, зокрема, “Класова боротьба у Франції з 1848 р. до 1850 р.р.”, “Вісімнадцяте брюмера Луї Бонапарта”. Брав участь у створенні і Інтернаціоналу /1864/. У першій половині 70-х років написав твори “Громадянська війна у Франції” та “Критика Готської програми”, продовжив роботу над “Капіталом”, який так і не встиг закінчити.
У працях “Маніфест Комуністичної партії”, “Вісімнадцяте брюмера Луї Бонапарта”, “Капітал” заклав основи нового напрямку – “наукового комунізму” /марксизму/. За К.Марксом, в основі суспільного розвитку лежить конфлікт між продуктивними силами і виробничими відносинами, який призводить до класової боротьби. В суспільстві існують прогресивні класи, що відображають передові тенденції, і класи реакційні, які захищають старі виробничі відносини.
Маркс ще в університетські роки належав до т.зв. лівого крила молодогегельянства, був послідовником Гегеля, що мали на меті активізацію критичного потенціалу гегелівської філософії зведення до властивого їй духу історичної діалектики проти “закам’янілих” порядків, догм, заборонів тодішнього німецького суспільства.
Антагоністичні суперечності між класами можна розв’язати тільки революційним шляхом, тобто шляхом насильницького повалення влади пануючого класу (К. Маркс в окремих випадках допускав і мирний розвиток революції). Він піддавав нищівній критиці існуючий капіталістичний лад, намагався довести його безперспективність з огляду на неможливість розв’язати суперечливість між усуспільненням виробництва і приватною формою власності. Новий комуністичний лад передбачає соціальну однорідність і народне самоврядування (такі інститути і соціальні групи класового суспільства, як сім’я, держава, класи і нації) зникнуть, здійснення принципу: “від кожного за працею, кожному за потребами”.
В розвитку філософсько-політичних поглядів К.Маркс значну роль відіграла філософія Людвига Фейербаха, його праці “Сутність християнства” (1841), “Попередні тези до реформи філософії” (1843). В розвитку після гегелівської філософії була визначена нова ситуація, яка вимагала інших установок свідомості і перевизначення його цілей.
Перед К.Марксом постали ряд взаємопов’язаних і різнонаправлених по своїй сутності задач і напрямків: критичне зображення “скритої” сутності перевернутого світу людського життя, відповідального за появу ілюзорної свідомості і ідеології; позитивна концепція людини і її діяльності (в тому числі і діяльність її свідомості) в просторі історичного існування; поновлення способів теоретичного осягнення реальності.
Політична ідеологія, яка виражає інтереси, цінності групових суб’єктів політики, є формою спотворення свідомості, яка маскує істинні наміри суб’єктів політики. Обмеженість ідеології полягає в тому, що вона залежить від інтересів тих чи інших суспільних груп, формує цінності й форми, властиві цим групам. Ідеологія часто формує міфи, оживляє архетипи і стереотипи для утворення своїх цінностей, або бере на озброєння наукові концепції і теорії.
Маркс виступає з радикальною критикою того суспільства, основою якого була ілюзорна свідомість. Він пише, що “Критика неба перетворюється, таким чином, на критику землі, критика релігії – на критику політики”. На відміну від молодогегельянців, для Маркса головний предмет критики на стільки хибна свідомість, скільки ті соціальні порядки, які надають дієвість і стійкість цій свідомості. Ця критика була сприйнята натхненням широко розуміючої людської емансипації, яка вже затверджена в ряді європейських країн.
Політична емансипація – логічне завершення впливу над людиною різноманітних форм відчуження. Це роздвоєння особистості на публічну і приватну, сутність переміщення із сфери держави в громадянське суспільство є завершенням політичної емансипації. Релігійний дух тепер здійснює себе в мирській формі, що досягається саме в демократичному суспільстві. Релігія залишається ідеальною, немирською свідомістю її членів, так як вона – ідеальна форма того ступеня людського розвитку, який здійснюється в цій державі. Суверенітет людини – фантастичний образ, мрія, постулат християнства, - здійснений мирський принцип. Релігія є опіум народу. Духовне знаряддя людської емансипації – філософія, а її серце – пролетаріат. Місія філософії заключається в тому, щоб підготувати цю емансипацію, для чого необхідно пізнати і організувати власні сили людини як суспільні, що не дозволяють більше “відділяти від себе суспільну силу у вигляді політичної сили, і лише завершиться людська емансипація”.
Марксистська концепція політики містила такі положення:
1. Виникнення держави пояснюється поступовим розподілом праці та привласненням засобів виробництва, що призвело до появи антагоністичних класів.
2. Капіталістична держава є інструментом забезпечення панування буржуазії над пролетаріатом
3. Для утримання влади над пригнобленими класами держава використовує три основні заходи, вдаючись до них одночасно по черзі, залежно від ситуації, - армію, поліцію, бюрократію, ідеологію.
4. Суперечність антагоністичних класів неминуче призводить до класової боротьби, що є рушієм історії.
5. Основна сила революційного процесу – пролетаріат, якому нічого втрачати, крім власних кайданів.
6. Революційне насильство є необхідною умовою до нового суспільного ладу.
7. Для здійснення революційного насильства щодо буржуазії пролетаріат встановлює свою диктатуру.
8. Маркс допускає “буржуазну демократію” тільки в межах, сприятливих для розгортання класової боротьби, проте його головною метою залишається розвал ліберально-демократичної політичної системи та заміна її “тимчасовою” диктатурою пролетаріату.
9. Маркс виходив з домінування класової боротьби в буржуазному суспільстві, яке підпорядковує собі інші види соціальної боротьби, абсолютизував і спрощував увесь історичний процес.
10. Ідея держави як диктатури того чи іншого класу стала центральною ідеєю марксизму, вона спиралася на досвід Паризької комуни.
11. Ідея створення “особливої” партії, пролетаріату, яка має усвідомити себе виключно класовою і перетворити своїми програмними документами пролетаріат у самостійну політичну силу.
На сучасному етапі суспільно-політичного розвитку, особливо у посттоталітарних країнах, постать і вчення К. Маркса у переважній більшості оцінюється негативно. Не дивлячись на це, К.Маркс назавжди залишиться в історії видатним мислителем ХІХ ст., що сформував своєрідну “релігію революції”.
Питання для самоконтролю знань:
1. Прокоментуйте твір Дж. Локка „Два трактати про правління”.
2. Дайте аналіз твору Т.Гоббса „Левіафан”.
3. Визначте основні проблеми твору Ш.Монтеск’є «Про дух законів».
4. Прокоментуйте доробок Ж.Ж. Руссо «Про суспільний договір».
5. Визначте основні проблеми твору Ш.Л.Монтеск’є „Персидські листи”.
6. Обґрунтуйте сутність „категорічного імперативу” І.Канта.
7. Дайте аналіз концепції громадянського суспільства Г.В.Ф.Гегеля.
8. Прокоментуйте сутність соціально-політичної доктрини К.Маркса.
9. Визначте сутність раціоналізаторської доктрини ХУ11 – ХУ111 ст.
10. Дайте аналіз твору Е.Берка „Роздуми про революцію у Франції”.
11. Прокоментуйте твір Г.В.Ф.Гегеля „Філософія права”.
12. Дайте аналіз політичної думки Нового часу.
13. Політичні вчення Т.Гоббса і Дж.Локка.
14. Політичні вчення епохи Просвітництва (Ш.Л.Монтеск’є, Ж.Ж.Руссо).
15. Політичні вчення І.Канта і Г.Ф.В. Гегеля.
16. Марксистські погляди на політику.
ТЕМИ РЕФЕРАТІВ, доповідей І контрольних робіт:
1. Філософські основи вчення про громадянина Т.Гоббса.
2. Суспільний договір, його характеристика.
3. “Два трактати про правління Дж. Локка.
4. Концепція народного суверенітету Дж.Локка.
5. Концепція гуманістичного індивідуалізму В. фон Гумбальдта.
6. Принципи правління Ш.Л.Монтеск’є.
7. Розподіл влади як ознака правової держави.
8. Правова держава в концепції І.Канта.
9. Категоричний імператив І.Канта.
10. Концепція громадянського суспільства Г.В.Ф.Гегеля.
ЛІТЕРАТУРА
1. Політологія: Підручник для студентів вузів /За ред. О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенка. – К.: Академія, 1998. – 415.
2. БЕБИК В.М. Політологія: Теорія, методологія, практика. Підручник. – К.: МАУП, 1997 – 248с.
3. ОСНОВИ етнодержавознавства. Підручник /За ред. Ю.І. Римаренка. – Київ: Либідь, 1997. – 656с.
4. ПОЛІТОЛОГІЧНИЙ енциклопедичний словник: Навч. посібник для студентів. – К.: Генеза, 1997. – 400с.
5. Гоббс Т.Левиафан или материя, форма и власть государства церковного и гражданского / Пер. с анг.- Соч.: В 2 т.- Т.2. – М.,1991.- с.129-150, 163-173, 250-275.
6. История политических и правовых учений: Средние века и Возрождение.- Р.1,1У, У.- М.,1986.
7. Локк Дж. Два трактата о правлении //Соч.: В 3 т.- Т.3.- М., 1988.- с.310-319, 334- 350, 378-404.
8. Макиавелли Николо. Государь.- М., 1996.- 638.
9. Руссо Ж.-Ж., Об общественном договоре // Трактаты.- М., 1969.- с.151- 152, 160- 165, 167-174, 191 – 208, 217 – 232.
10. Рассел Б. Історія західної філософії.- К.: Основи, 1995.- 760 с.
11. Маркс К. К критике политической экономики// Маркс К., Энгельс Ф.- Соч.- 2-е изд.- Т.13.
Тема 4
УКРАЇНСЬКА ПОЛІТИЧНА ДУМКА В УКРАЇНІ І РОСІЇ
зміст:
4.1 Виникнення політичних ідей в Київській Русі.
4.2 Політичні ідеї представників Києво-Могилянської академії.
4.3 Політичні ідеї представників Кирило-Мефодіївського братства.
4.4 Соціально-політичні орієнтації громадівців.
4.5 Соціально-політичні погляди М. Грушевського.
4.6 Інтегральний націоналізм Д.Донцова.
4.7 Соціально-політичні погляди В.Вернадського.
4.8 Соціально-політичні погляди В.Винниченко.
4.9 Ідеї державотворення В. Липинського.
4.10 Ідеї про національну самосвідомість і національний менталітет в історії української політичної думки.
4.11 Політична думка Росії.
