Політична думка платона та аристотеля

Слід зазначити, що античний період (від 5ст. до н.е. до 2ст. н.е.), що охоплює політико-філософську думку стародавніх Греції та Риму, характеризується тим, що має місце поступове звільнення політичних поглядів – міфологічної форми, відокремленість їх як відносно самостійної частини філософії; аналіз устрою держави, класифікація форм державної влади, визначення найкращої ідеальної форми управління.

Платон пояснював генезис держави як природне призначення людей до громадського життя з метою забезпечення потреб для існування й удосконалення. Держава за Платоном, має служити високому ідеалові – наближенню людей до ідеї добра, спокою і щастя.

Він розробив дві концепції держави: ідеальну; реальну.

Основними ознаками ідеальної держави є загальність і постійність. Загальність передбачає, що держава керується загальним добром, а не окремими інтересами громадян, а постійність полягає в тому, щоб громадяни одностайно прямували до досягнення мети держави. В ідеальній державі громадяни мають бути поділені на три суспільні стани, кожен з них повинен жити і виховуватись у своєрідних умовах і володіти власними чеснотами. До першого, найвищого стану належать правителі, які повинні бути філософами. Чеснотою цих правителів є мудрість. Другий стан становлять воїни, що дбають про цілісність держави бережуть її кордони та внутрішній лад. У них чеснотою є хоробрість. До третього стану мають належати ремісники, купці, хлібороби, всі ті, хто здобуває матеріальні засоби для існування. Їхня чеснота – поміркованість. Два перші стани повинні жити за комуністичними принципами – без приватної власності, подружжя, родини, а також мають пройти школу державного виховання.

Платон виділяє форми держави за ступенем їхньої досконалості і регресивної лінії розвитку. Аристократія – влада кращих, тимократія – влада військових, олігархія – влада багатих, демократія – влада, яка допускає рівність і нівелює ієрархічні вартості людей; тиранія – влада несправедливих, нерозумних людей, котрі захопили її силою. Отже, ідеальна форма державного правління, за Платоном, існувала в минулому. Якщо в державі немає філософів, здатних управляти, Платон пропонує у праці “Закони” проект законодавчої держави, в якій мудрі закони заступають мудрість філософів. У цій праці Платон висунув геніальну здогадку про загибель держави, де закони не мають сили і перебувають під чиєюсь владою, натомість лише та держава забезпечує благо громадян, в якій закон – володар над правителями, а вони – його раби.

Згідно з концепцією Платона, ідеальна держава базується на наступному: 1) спокій у державі забезпечується стабільністю її державних органів; 2) згідно з розпорядком праці кожний займається своєю працею; 3) суспільним життям керують найосвіченіші люди, а саме, філософи; 4) чітко визначена ієрархія станів: трьом основним станам відповідають три складники душі: філософам – мудрість; воїнам – мужність; ремісникам – планування над самим собою.

До першого стану належали філософи, чеснотою яких була мудрість до другого стану – воїни, які дбають про цілісність держави, чеснотою яких є хоробрість; до третього стану належали ремісники, купці, хлібороби,

АРИСТОТЕЛЬ

На відміну від Платона, Аристотель зосередив свою увагу на такій державній моделі, яка була б доцільнішою для певних історичних умов. Він трактував державу як об’єднання вільних громадян для здійснення управління справами суспільства. Аристотель відкидав ідею Платона про усуспільнене майно, родинного життя з огляду на те, що це призведе до недбальства, лінощів та егоїзму.

Форми держави він класифікував за двома критеріями:

1). Пильністю правителів;

2). Метою правління (служіння загальному благу чи особистим інтересам).

Відповідно до цих критеріїв Аристотель виділив правильні і неправильні форми держави. До правильних форм він відносив: монархію (царську владу); аристократію; політію.

До неправильних форм: тиранію; олігархію; демократію.

Найкращою формою держави мислитель вважав політію – помірковану демократію, яка поєднує кращі риси олігархічного і демократичного правління і ґрунтується на законах. Політія мусить спиратися на середній клас, який підтримував би рівновагу між багатими і бідними.

Ідеальна держава – це політія тобто поєднання демократії і олігархія, де панує закон. Основний шлях перетворення неправильних форм держави у правильні Аристотель вбачає у збалансуванні та регулюванні партикулярних інтересів заможної і незаможної більшості. Аристотель першим висловився за розподіл влади на законодавчу, адміністративно-управлінську і судову. Політична справедливість можлива між вільними і рівними людьми; політика повинна виконувати морально-виховну функцію, а її метою може бути досягнення всезагального блага. Керувати людьми можуть ті, хто має чіткі уявлення про совість, добро, чесність, гідність людини. Фундаментальною основою “правильної” держави може стати “середній клас”, який може забезпечити рівновагу і нейтралізувати тиск негативних тенденцій. Всесвітньо-історичне значення Аристотеля у започаткуванні політичної етики, розумінні політики як високоморальної і справедливої діяльності, обґрунтуванні конституціоналізму, політичної сутності людини, визначенні концептуальної основи майбутньої правової держави.