Політичний аналіз як професія і наукова дисципліна

Політичний аналіз в самому загальному значення – це діяльність виробництва знання про процес вироблення, прийняття і реалізацію політичних рішень; прикладна політико-управлінська дисципліна, яка використовує багато чисельні методи дослідження і аргументації з метою розробки принципів і методів підготовки, прийняття і здійснення публічно-політичних рішень в проблемних ситуаціях, що володіють суспільною значущістю. Інструментальний зміст політичного аналізу – це сукупність методів збирання і оброблення інформації, яка характеризує об’єкт управлінського впливу (соціальні, економічні, політичні та інші процеси), специфічні прийоми їх діагностики, аналізу і синтезу, а також оцінки наслідків прийняття різних варіантів політичних рішень. Політичний аналіз – це форма прикладного дослідження, метою якого є поглиблення нашого розуміння соціотехнічних проблем і виявлення найкращих рішень; направлений на пошук адекватних способів колективної дії, а також генерування інформації, яка може сприяти прийняттю ефективного рішення; способи синтезування інформації, яка включає результати дослідження, з метою вироблення формата політичних рішень (виявлення політичних альтернатив), а також визначення майбутніх потреб в політично значущій інформації.

 

Політична глобалізація

Політична глобалізація охопила всі країни і народи, являючи собою мережу найрізноманітніших політичних взаємозв’язків, що швидко зростають; поглиблення взаємозв’язків між найважливішими політичними центрами; інтенсифікація трансграничних політичних зв’язків; широкий спектр міжполітичних взаємовідносин, що призводять як до взаємозбагачення, так і до виникнення нових політичних традицій; визначення нової ролі держави та інших суб’єктів міжнародного життя у глобалізованому світі; перспективи становлення глобального цивільного суспільства; формування нових політико-економічних систем, нових „політичних атракторів” на міжнародній арені; - що являє собою нову якість інтернаціоналізації світового господарства. Політична глобалізація означає фундаментальну зміну світового порядку, демонструє собою виникнення політичної культури, політичної свідомості, нового типу міждержавних відносин. Параметри політичної глобалізації визначаються кризою потенціалу окремих держав, зростанням проблем планетарного масштабу, посиленням ролі міжнародних організацій, виникненням нової політичної культури. Найбільшого впливу політичної глобалізації зазнали такі сфери, як міжнародні відносини і політична культура. Важливою рисою політичної глобалізації є те, що в жодній сфері вона не досягла такого високого рівня, як у глобалізації фінансових ринків.

 

Питання для самоконтролю знань:

1. Дати аналіз роботи М.Вебера: „Політика як признання і професія”.

2. Проаналізувати роботу Д.Істона: „Категорії системного аналізу політики”.

3. Проаналізувати роботу Г.Алмонда: „Політична наука: історія дисципліни”.

4. Проаналізувати роботу Д.Істона: „Політична наука у Сполучених Штатах: минуле і сучасне”.

5. Проаналізувати роботу І.Ліндблома: „Політика і ринки: політико-економічні системи світу”.

6. Проаналізувати працю Аристотеля „Політика”.

7. Проаналізувати роботу А. де Токвіля „Про демократію в Америці”.

8. Як пояснити багатоманітність визначень терміну „політика” і „політологія”?

9. Реалії світу, що склалися нині, привели до зламу у свідомості людини. Яка в цьому роль політики?

10. Чи є політичний аналіз науковою дисципліною?

11. Види політичного аналізу.

12. В чому заключається менеджмент політичних програм?

13. Яке значення для людини має політична культура?

14. Назвіть функції політології.

15. В чому заключаються проблеми соціоекономічної, соціополітичної, соціокультурної динаміки.

16. Роль політики в контексті глобалізації і „зіткнення” цивілізацій.

17. Дайте аналіз основних напрямків і характеристик політичної глобалізації.

 

ТЕМИ РЕФЕРАТІВ, доповідей І контрольних робіт:

1. Державна політика

2. Політичне рішення як об’єкт аналізу.

3. Ринок і демократія.

4. М.Вебер “про політику як професію”.

5. Політичний аналіз: методи і аргументація.

6. Політика і боротьба за владу.

7. Методологічні засади політології.

8. Політична наука в США: минуле і сучасне.

9. Приватне підприємництво і демократія.

10. Етика політичного аналізу.

11. Менеджмент політичних програм.

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Алмонд Г., Пауля Дж., Стром К., Дантон Р. Сравнительная политология сегодня: Мировой обзор: Учебное пособие / Сокр. пер. с англ. А.С. Богдановского, Л.А.Галкиной; Под ред. М.П. Ильина, А.Ю.Мельвиля. – М.: Аспект Пресс, 2002. – 537 с.

2. Турона С.Г. Политический анализ. Курс лекций: учебное пособие. – М.: Дело, 2005. – 360 с.

3. Кривогуз И.М. Политология: Учеб. для студ. высш. учеб. заведений. – М.: Гуманитарный изд. центр ВААДОС, 2001. – 288 с.

4. Линдблом Чарльз. Политика и рынок. Политико-экономические системы мира / Пер. с англ. – М.: Институт комплексных стратегических исследований, 2005. – 448 с.

5. Мангейм Дж.Б., Рич Р.К. Политология. Методы исследования. – М.: Весь мир, 1997.

6. Политология: Хрестоматия / Сост. Б.А. Исаев, А.С.Тургаев, А.Е.Хренов. – СПб.: Питер, 2006. – 464 с.

7. Жиро Т. Политология / Пер. с польского. – Х.: Изд-во Гуманитарный Центр, 2006. – 428 с.

8. Політика європейської інтеграції: Навчальний посібник / Під ред. д.ф.н., проф. В.Г. Воронкової. – К.: ВД „Професіонал”, 2007. – 512 с.

9. Анимюнис Г.П., Зотова Н.А. Глобальный мир: единый и разделенный. Эволюция теорий глобализации. – М.: Международ. отношения, 2005. – 676 с.

10. Скиба В.Й. та ін. Вступ до політології: Екскурс в історію правничо-політичної думки / Скиба В.Й., Горбатенко В.П., Туренко В.В. – К.: Основи, 1996. – 717 с.

11. Політологія. Підручник // За загальною редакцією проф. Кремень В.Г., проф. Горлача М.І. – Харків: Друкарський центр „Єдінорог”, 2002. – 640 с.

12. Політологія: Підручн. для вищ. навч. закладів / За заг. ред. канд. філос. наук Ю.І.Кулагіна, д-ра іст. наук, проф. В.І. Полуріза. – К.: Альтерпрес, 2002. – 612 с.

13. Політологія: Хрестоматія. Навчальний посібник. – К.: Альтерпрес, 2004. – 832 с.

Тема 2

ПОЛІТИЧНА ДУМКА ПЕРІОДУ АНТИЧНОСТІ,СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ І ВІДРОДЖЕННЯ

 

зміст:

2.1. Політична думка Давнього Китаю: конфуціанська та легістська концепція політики.

2.2. Політична думка Платона та Аристотеля..

2.3. Політична думка Давнього Риму.

2.4. Політична думка Середньовіччя.

2.5. Політичні погляди Н.Макіавеллі.

 

2.1. Політична думка давнього Китаю: конфуціанська та легістська концепція політики

Слід зазначить, що особливість політичних течій Стародавнього сходу полягала у тому, що вони: обґрунтували божественне походження влади; ототожнювали державну владу зі владою царя або імператора; визнавали божественне втручання в управління державного і визначення людської долі; проголошували верховенство етичних принципів над політичним; мали прикладний характер, тобто торкалися питань управління, а не структури і функцій політичних інститутів.

Серед політичних теорій Стародавнього сходу у 4 ст. до н.е. вирізнялися конфуціантська і легістська концепції політики.

Конфуцій розглядав державу як велику сім’ю, де влада імператора уподібнювалася владі батька, а відносини між володарем і підданими розглядалися як відносини між старшими і молодшими членами сім’ї. Благо народу було основною метою державної адміністрації.

Правитель повинен мати шляхетне походження, із зброєю в руках захищати достаток народу. У свою чергу, народ повинен проявляти шанобливість до правителя, беззастережно виконувати його накази. Квінтесенція політичної філософії Конфуція містилась в тезах: “керувати народом за допомогою доброчесності й вносити порядок у народ за допомогою правил поведінки”. Ефективне політичне адміністрування повинно базуватися на таких принципах, як етичні нормативи внутрікланового патерналізму, ненасильницькі принципи доброчесності, серед яких ключові позиції займає людяність. Головний акцент при вивченні давньокитайської конфуціанської теорії ставиться на характеристику етичних норм внутрішнього кланового патерналізму. Політична думка ще не виділилась в самостійну галузь знання, відображалась в міфологічній формі, панувало розуміння божественного походження влади.

Легісти (законники) відмовилися від етичного і релігійного розуміння політики своїх представників. Державне правління, за легістами, могло грунтуватися виключно на законах, виконання яких повинен забезпечити централізований державний апарат чиновників. Неухильно дотримуватися закону, згідно з легістами, повинен народ, а не правителі, які є законотворцями.