Політичні погляди Н.Макіавеллі

Слід зазначити, що Ніколо Макіавеллі (1469-1527) у праці “Володар” заклав основи світського розуміння держави і політики. Він намагався звільнити політику від релігійних і моральних основ. Сутність будь-якого віровчення, на думку Н.Макіавеллі, важливе не з точки зору його істинності, а з точки зору суспільної вигоди; використання з метою виконання рабської повинності чи для формування високих якостей вільної людини. Філософ відстоює гасло “мета виправдовує засоби”, а це означає, що правитель задля слави і могутності держави може порушувати моральні норми. Н.Макіавеллі допускав аморальність правителя лише у випадку смертельної небезпеки для вітчизни, в усіх інших випадках правитель повинен прагнути бути чесним і справедливим.

Ідеалом державного правління для Макіавеллі була змішана республіканська форма стародавнього Риму. Проте їй повинна передувати одна особа диктатора для приборкання свавілля аристократів і наведення твердого порядку. Основні принципи політики, обґрунтовані Н.Макіавеллі, можна узагальнити таким чином: для того щоб управляти, треба знати істинні причини вчинків людей, їх бажання і інтереси; в політиці треба завжди сподіватися гіршого, а не ідеально кращого; влада не повинна зазіхати на майно підданих, оскільки це породжує ненависть; правитель повинен поєднувати в собі якості лева, щоб силою зламати ворогів і лисиці, щоб уникнути хитро розставлених противником пасток; правитель повинен вміти тримати народ у страху, щоб забезпечити лад у державі; народ, обираючи посадових осіб, здатний зробити кращий, ніж правитель вибір; тиранія правителя значно страшніша, ніж тиранія народу; відкинув схоластику, замінивши її раціоналізмом та реалізмом; заклав основи політичної науки; виступив проти феодальної роздробленості, за створення централізованої Італії; увів у політичний лексикон поняття “держава” та “республіка” у сучасному їх розумінні; сформулював суперечливий, але вічний принцип “мета виправдовує засоби”.

На думку Г.Гегеля й багатьох інших правителів, “Володар” – це велике творення політичного розуму. Довкола принципів Н.Макіавеллі завжди ведеться гостра полеміка, бо немає жодного політика, якому не доводиться вибирати між етичними принципами та практичною доцільністю. Г.Гегель запропонував розглядати “Володаря” як відображення принципів політики, придатних для не для всіх часів і народів, а як реакцію на тогочасну ситуацію в Італії.

 

 

Питання для самоконтролю знань:

1. Дайте аналіз політичної думки Китаю.

2. Прокоментуйте доробок Лао-Цзи „Етичні та соціально-політичні роздуми”.

3. Визначте проблематику твору Конфуцію ”Про небо і долю”.

4. Дайте аналіз твору Мо-Цзи „Критика родової знаті та конфуціанство”.

5. Обґрунтуйте сутність основ політичної філософії Платона.

6. Проаналізуйте проблематику творів Платона „Держава”, „Політика”, „Закони”.

7. Дайте характеристику форм державного правління Платона.

8. Ваше відношення до думки Платона „ідеальна держава як справедливе правління обраних філософів-мудреців”.

9. Визначте сутність Концепції Аристотеля як одного з „отців політології”.

10. Прокоментуйте проблематику творів Аристотеля „Політика”, ”Афінська політика”, „Риторика”, „ Етика”.

11. Дайте теоретичне обґрунтування поняття „політика” Аристотеля.

12. Прокоментуйте поняття „політія” як найкращу форму державного правління.

13. Дайте аналіз твору Ніколо Макіавеллі „ Державець”.

 

ТЕМИ РЕФЕРАТІВ, доповідей І контрольних робіт:

1. Соціально-політичні уявлення давніх східних суспільств

2. Практична ефективність конфуціанського управління.

3. Ідеальний поліс Платона, його характеристика.

4. Класифікація державних форм Аристотеля.

5. Ліберальна лінія розвитку античної політичної думки.

6. Змішана форма держави Полібія.

7. Концепція правової держави Цицерона.

8. Вчення про державу, політику і владу в концепціях Середньовіччя.

9. Характеристика макіавеллізму.

10. Характерні риси політичної думки епохи Відродження.

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Антология мировой политической мысли, в 5-ти т./ Ред. Семигин Г.Ю.- М.: 1997.

2. Аристотель. Политика. Кн.. 3,4 // Соч.: В 4-т.- Т.4.-М., 1984.-с.455-471, 488-497, 501-513.

3. История политических и правових учений: Древний мир. Р., 11, гл. 3. Р.111, гл.1,2.- М., 1985.

4. Платон. Государство // Собр. соч.: В 4 т.- т.3.- М., 1994.- с. 188 – 220, 232 -244, 328 – 359.

5. Потульницький В.А. Нариси з української політології (1819 – 1991 р.р.): Навчальний посібник.- К., 1997.- 320 с.

 

Тема 3

ПОЛІТИЧНА ДУМКА ПЕРІОДУ РАЦІОНАЛІЗАЦІЇ: ВІД ХVII-ХVIII СТ. ДО СУЧАСНОСТІ

 

зміст:

3.1. Політичні вчення Т.Гоббса і Дж.Локка.

3.2. Політичні вчення епохи Просвітництва (Ш.Л.Монтеск’є, Ж.Ж.Руссо).

3.3. Політичні вчення І.Канта і Г.Ф. Гегеля.

3.4. Марксистські погляди на політику.

 

3.1. Політичні вчення Т.Гоббса і Дж.Локка

По першому питанню слід зазначити, що політичні вчення Нового часу були направленні на:

1) формування ліберальної політичної ідеології;

2) обґрунтування необхідності розподілу влад;

3) характеристику правової держави і громадянського суспільства;

4) аналіз цінностей і механізму функціонування буржуазної демократії;

5) формування концепції прав людини та громадянина.

Томас Гоббс (1588 – 1677) являється засновником теорії “суспільного договору”, в якій розкрив співвідношення влади правителя і “природних законів”. В його праці “Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної та громадянської (1651) він затверджував, що головним мотивом існування суспільства в врешті-решт треба вважати не насильство, а зацікавленість людей у збереженні їхнього життя та майна. Безладність і нестабільність умов життя в додержавний період змушують людей шукати вихід з такої ситуації, вони доходять згоди про створення влади, яка б займалася захистом їхніх прав. На думку Т.Гоббса, люди повністю відмовляються від своїх прав і беззастережно підкоряються абсолютній владі (Левіафанові), щоб позбутися постійного страху за своє життя.

Т.Гоббсом була розроблена концепція природних прав та суспільної угоди. Сутність концепції природних прав людини полягала у визнанні того, що люди від природи наділені правом на життя, свободу, власність та безпеку і ніхто не повинен зазіхати на природні права як невід’ємні від самої сутності людини. Цими правами люди були наділені в природному (тобто додержавному) стані. Цей стан Т.Гоббс розумів як “війну всіх проти всіх”. Єдність держави, суспільства, уряду, народу – центральна концепція “Левіафану”. Надбанням теорії політичної культури стали сформульовані Гоббсом 19 “природних законів” – правил людського співжиття, суспільних регуляторів – нормативів, основними серед яких він вважав загальнолюдську максиму: “не робити іншого того, чого не бачив би, щоб було зроблено стосовно тебе”. Перетворюючи моральні (природні) закони на громадянські, Гоббс фактично позбавляє мораль її специфічної регулятивної функції, ототожнює її з політикою. підпорядковуючи її завданню державної доцільності. Не випадково образ “Левіафана” став називним для характеристики тоталітарних, антигуманих політичних режимів. Влада монарха не підлягає будь-якому контролю, він стоїть над законом. Гоббс впевнений, що держава – це і є суспільство, а суспільство – це є держава, які стоять над людиною. На думку Гоббса, все, що потрібно для спасіння, міститься в двох чеснотах: вірі в Христа й підкоренні законам. Смисл політичної концепції Гоббса полягав у розробці сценарію авторитарної модернізації, яка передбачає жорстоке обмеження політичної свободи при збереженні й гарантуванні свободи економічної. Політичні ідеї Гоббса спричинили вплив на подальший розвиток цивілізації.

ДЖОН ЛОКК (1632-1704)

Англійський філософ та політичний мислитель, розвинув державно-правові концепції Нового часу також, як і Т.Гоббс, розробив концепцію природних прав і суспільної угоди. Але він підкреслював мирний характер людей у природному стані, однак не виключав можливості виникнення загрози існуванню природних прав людей. Дж. Локк вважав, що люди лише частково делегують права, обмежуючи таким чином владу, даючи їй “мінімальні” повноваження, зберігаючи при цьому індивідуальні особливості.

Держава, на думку Дж. Локка, виникає там, де вільні люди відмовляються від природного права на самозахист, на покарання насильників і передають його суспільству. Причина, яка змушує перейти від природного стану до громадянського, полягає в ненадійності прав у природному стані, де акцент змішується на суб’єкт реалізації, а тому право тут завжди релятивне, підвладне окремому суб’єктивному духові. Мета держави – це збереження свободи і власності, держава ставить своїм завданням продукувати закони, карати порушників права і захищати громадян від зовнішніх нападів. Тому державна влада поділяється на законодавчу, виконавчу та союзну (федеративну). Дж.Локк вимагав чіткого відокремлення влади виконавчої від законодавчої. Отже, Локк ставить вимогу чіткого розподілу влади як основного принципу будівництва держави, діяльність якої таким чином, зберігає природне право. В поглядах Дж.Локка на політичний устрій суспільства спостерігається прагнення пристосувати теорію до тієї форми правління, яка встановилася в Англії в результаті буржуазної революції 1688 року.

Згідно з Дж.Локком, влада поділяється на законодавчу, виконавчу і федеративну. Перша встановлює норми поведінки громадян. Друга вживає заходів щодо застосування законів, а третя визначає відносини держави з іншими державами. Судову владу Дж.Локк не відмежує від виконавчої.

Суть локковської концепції полягає в тому, що він постулює нерозривну взаємозалежність основних політичних і економічних прав людини. Без приватної власності людина не в змозі задовольнити свої потреби як людини. Дж. Локк виступає фактично як теоретик конституційних прав, при яких закони і виконавча влада підкорені правовій формі держави та природному праву. Локк – захисник політичних прав і свобод людини і громадянин, як таких, що випливають з природних прав, стають обмежувачами повноважень держави. Дихотомія, “особа-держава” розв’язується Локком на користь першого елемента – особи. Права людини переважають над будь-якими.

Основні політичні погляди Дж. Локка: первинним виглядом людського єднання вважав “природний стан”, у якому люди є вільними і рівними, керуються природним законом, встановленим Богом; потреба в регламентації відносин власності стає головною причиною формування суспільства; відмовившись від частини своїх природних прав, люди укладають між собою суспільний договір, утворивши громадянське, а потім і політичне суспільство (державу); держава виступає гарантом природних прав, суверенітет замикається за народом; гарантія втілення свободи – рівний для всіх, обов’язковий і постійний закон; суспільство і держава – не одне і теж, суспільство може створити іншу, досконалішу владу; необхідний розділ повноважень між законодавчою і виконавчою владами.

По другому питанню слід зазначити, що політичні вчення епохи Просвітництва слід розпочати з того, що в них можна знайти: розвиток гуманістичних начал в політичній теорії звільнення її від теології; аналіз проблем прав та свобод людини, закону і держави, демократичного устрою суспільства.