Поняття міжнародного комерційного арбітражу

Головною рисою арбітражу є та, за якою він являє собою недержавний орган вирішення спорів, що ви­никають у сфері комерційної діяльності. Проте у питанні, що саме являє собою арбітраж - орган для вирішення спору чи процедуру такого вирішення, у доктрині МПрП точаться тривалі дискусії.

У російській доктрині МПрП переважною є думка, за якою що­до правової природи міжнародного комерційного арбітражу існує три концепції договірна, процесуальна та змішана. У нашій віт­чизняній літературі Ю. Д. Притика відстоює точку зору про чотири таких концепції' - договірну (консснсуальну), процесуальну, змішану і автономну.

2. Корені перших двох теорій слід шукати ще у XIX сторіччі. За консенсуальною теорією арбітраж трактується як звичайні цивіль­но-правові відносини, коли арбітражна угода й арбітражне рішення розглядається як дві частини договору про арбітраж, поєднані во­лею сторін. Згідно з процесуальною теорією арбітражна угода має тільки процесуальний зміст, сутність якого полягає в тому, щоб, з одного боку, усунути підвідомчість спору державному суду, а з ін­шого - задіяти інститут третейського розгляду, який являє собою різновид цивільного процесу. У квітні Е952 р. швейцарський профе­сор Дж. Стоіссе-Хоял сформулював теорію змішаної природи арбіт­ражу, за якою арбітраж визнається «змішаним інститутом», що містить елементи договірного порядку за своїм походженням та елементи процесуально-правового порядку - за юрисдикційним ха­рактером. За останньою наймолодшою з теорій - автономною - справжня юридична природа арбітражу полягає у тому, що він є оригінальною системою, вільною від договірних та процесуальних елементів, котра дає змогу забезпечити необхідну швидкість роз­гляду справ і гарантії, на які претендують сторони.

Найбільш поширеною з цих теорій вважається змішана і саме вона знайшла відтворення у спеціальній резолюції 44-ї сесії Інсти­туту міжнародного права».

З'ясувавши зміст терміна «арбітраж», який використано у по­значенні «міжнародний комерційний арбітраж», необхідно витлу­мачити два інших терміни цього позначення.

Термін «міжнародний» у доктрині МПрП майже одностайно розуміється як позначення про те. що у спорі, який виник між сто­ронами, присутній іноземний елемент.

Що стосується терміну «комерційний», то зазвичай вказується на те, що арбітраж - це механізм для розгляду саме комерційних (гос­подарських) спорів між приватними особами (фізичними та юридич­ними), тобто приватноправових спорів. Хоча Г. Ю. Федосєєва запропонувала дещо інше бачення цього питання: цей термін, на її думку, підкреслює недержавну приналежність органів, які розгля­дають спір, обов'язковою умовою діяльності яких є наявність арбіт­ражної угоди сторін.

3. Перш, ніж спробувати сформулювати визначення міжнарод­ного комерційного арбітражу, слід наголосити й на тому, що арбіт­раж -- це не єдиний засіб позасудового врегулювання цивільно-правових спорів. К. Шміттгофф зазначає, що сторони можуть обрати для вирішення спору і узгоджувальну процедуру. Головна відмін­ність між нею та арбітражем полягає в їх спрямованості на досяг­нення різних цілей. Коли сторони звертаються до узгоджувальної процедури, це означає, що вони бажають врегулювати спір дружнім шляхом за активним сприянням третьої особи, посередника, або, щонайменше, сподіваються, що досягнення такого врегулювання ймовірне. Проте, якщо вони погоджуються на арбітраж, то це, ско­ріш за все, означає, що вони мають намір зайняти протилежну по­зицію та будуть вимагати вирішення їх спору шляхом прийняття рішення, хоча б і рішення обраних ними приватних суддів, а не су­дей, призначених державою. У цьому сенсі арбітраж ближче до су­дового розгляду, ніж до узгоджувальної процедури. Цю відмінність чітко підкреслив Ю. Д. Притика, коли зазначив, що арбітраж - це громадський орган цивільної юрисдикції».

Тобто, узгоджувальна процедура і арбітражний розгляд справи - це різні, самостійні засоби розв'язання комерційних спорів. Підтвер­дженням цього висновку є те, що Комісією ООН з права міжнарод­ної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) було розроблено дві окремі рекомендації: У згоджу вальний регламент щодо першої з зазначених процедур, який 4.12.1980 р. було схвалено Генеральною Асамблеєю ООН для практичного застосування, та Арбітражний регламент стосовно другої, який теж 15.12.1976 р. схвалила Генеральна Асамблея ООН з рекомендацією державам використовувати його як взірець при розробці свого національного законодавства.

Підводячи підсумок, можна спробувати визначити міжнародний комерційний арбітраж як спосіб вирішен­ня цивільно-правових спорів, що виникають у сфері здійснення комерційної діяльності між особами приватного права у випадках, коли ці спори ускладнені наявністю іноземного елемента, завдяки якому зазначені спори вирішуються спеціально створеними не­державними органами згідно зі встановленою сторонами спору або в інший спосіб визначеною особливою процедурою.

 

Контрольні запитання:

1. Що слід розуміти під міжнародним цивільним процесом?

2. Яким чином встановлюється міжнародна підсудність у су­часному МПрП?

3. Які види міжнародної підсудності Вам відомі і яким чином здійснюється ЇЇ зміна?

4. Які специфічні питання виникають у зв'язку з міжнародною підсудністю?

5. Яким чином питання міжнародної підсудності вирішено у Законі від 23.06.2005 p.?

6. Яким чином можна визначити, що саме є «міжнародний ко­мерційний арбітраж»?

7. Які вимоги, за сучасними уявленнями, висуваються до роз­гляду справ міжнародним комерційним арбітражем та до законо­давства держав у зв'язку з таким розглядом?

8. Що Вам відомо про переваги арбітражного розгляду справ порівняно з їх судовим розглядом?

9. Які види міжнародних комерційних арбітражїв Вам відомі?

10. Що є арбітражною угодою і які вимоги до неї висуваються у сучасному арбітражному процесі?

 

Укладач:

к.ю.н., доцент, професор кафедри

цивільно-правових дисциплін

навчально-наукового інституту права

та психології НАВС Н.В.Плахотнюк

 

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Ануфриева Л. П. Международное частное право: В 3-х т. Том I. Общая часть: Учебник. М.: БЕК, 2000. – 288 с.

2. Ануфриева Л. П. Международное частное право: В 3-х т. Том 2. Особенная часть. Учебник. – М.: БЕК, 2000.- 656 с.

3. Богуславский М. М. Международное частное право: Учебник.- 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристь. 1999. – 408 с.

4. Гаврилов В. В. Международное частное право. – М.: Норма-Инфра М, 2000. – 304 с.

5. Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности: Пер. с фр. – М.: Междунар. отношения, 1999,- 400 с.

6. Дмитриева Г. К.. Довгерт А. С. Международное частное право: Учеб. пособие, - М.: Юристь, 1993. 167с.

7. Ерпылев Н. Ю. Международное частное право: Учеб. для вузов.-- М.: Nota Вепе, 1999, - 368 с.

8. Зевков В.П. Международное частное право: Курс лекций.- М.: Норма - Инфра-М, 1999. – 686 с.

9. Кибенко Е. Р. Международное частное право: Учебно-практическое пособие. – X. Эспада, 2003. – 512 с.

10. Кисіль В. І. Міжнародне приватне право: питання кодифікації. – К.: Україна, 2000. – 430 с.

11. Кодифікація приватного (цивільного) права України / За ред. проф. Довгерmа А. С. – К.: Укр. центр правничих студій, 2000. – 336 с.

12. Корецкий В. М. Избранные труды. Книга 1. – К: Наук. думка, 1989. – 343 с.

13. Корецкий В. М. Очерки международного хозяйственного права. – X.: Харк. ин-т нар. хоз., 1928. – 134 с.

14. Кох X.. Магнус У., Винклер фон МоренфельсП. Международное частное право и сравнительное правоведение / Пер. с нем. д-ра юр. наук Ю. М. Юмашева – М.: Междунар. отношения, 2001. – 480 с.

15. Лунц Л. А. К вопросу о «квалификации» в международном частном праве / Советский ежегодник международного права, 1979. – М.. Наука, 1980. – С. 212-219.

16. Лунц Л. А. Курс международного частого права: В 3-х т. – М.: Спарк, 2002. – 1007 с.

17. Международное частное право: Учебник / Под ред Г. К. Дмитриевой. М.: Проспект, 2000. – 656 с.

18. Международное частное право: Учебник / Под ред. Г. К. Дмитриевой.- 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Проспект, 2004. – 582 с.

19. Розенберг М. Г. Контракт международной купли-продажи. Современная практика заключения. Разрешение споров. – М.: Книжный мир, 2000. – 832 с.

20. Садиков О.Н. Коллизионные нормы и современном международном частном праве // Советский ежегодник международного права, 1982. – М.: Наука, 1983. – С. 205-220.

21. Скиридов А. С. Международное частное право: Учеб. пособие. – СПб. Изд-во Михайлова В. А., изд-во «Нолиус». 1998. – 768 с.

22. Тихомиров IO. А. Коллизионное право: учебное и научно-практическое пособие. – М.: Ин-т законод-ва и сравнительного правоведения при Правительстве РФ, 2003. – 393 с.

23. Толстых В. Л. Коллизионное регулирование в международном частном праве: проблемы толкования и применения раздела VII части третьей ГК РФ. – М.: Спарк, 2002. – 244 с.

24. Филиппов Л. Г. Некоторые аспекти автономии воли в российском международном частном праве // Актуальные проблемы гражданского права. – М., 1999. – С. 422-461.

25. Чубарев В. Л. Міжнародного приватне права: Навч.посібник. – К.: Атіка, 2008. – 608 с.

26. Шак X. Международное гражданское процессуальное право: Учебник / Пер. с нем. –М.:БЕК. 2001. – 560 с.

ПЛАНИ ПРОВЕДЕННЯ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ З ДИСЦИПЛІНИ «МІЖНАРОДНЕ ПРИВАТНЕ ПРАВО»