Визнання та виконання іноземних судових рішень у практиці держав

Брюссельською конвенцією запрова­джено систему автоматичного визнання іноземних судових рі­шень. Ця система, до речі, відома була й раніше деяким європей­ським країнам. Наприклад, за німецьким правом таке визнання передбачено як загальне правило. В Англії іноземне судове рішення не піддається ніякій загальній перевірці та й забезпечення взаєм­ності не відіграє важливої ролі.

Проте ця система не є переважаючою. Більш розповсюдженими є такі дві системи визнання і виконання іноземних судових рішень:

• система екзекватури та

• система так званого сумарного розгляду справи.

2. У першій із зазначених систем йдеться власне, про визнан­ня та/або виконання рішення іноземного суду як такого. Зауважу, що надання екзекватури передбачено правом більшості держав континентальної Європи, рядом латиноамериканських держав, Японії тощо. Проте система екзекватури сама знає різні варіанти процесу надання згоди на визнання та виконання іноземного судо­вого рішення.

В одних правових системах суд, який вирішує питання про на­дання зазначеної згоди, піддає іноземне рішення повній ревізії з точки зору правильності здійсненого розгляду справи за суттю, переглядаючи якїї правову, так і фактичну сторони. Так, поводить себе за ЦПК Бельгії суд цієї держави. Однак зазначена ревізія - це не апеляційне або касаційне провадження, її головна мета - «порів­няльне дослідження», тобто з'ясування правильності здійсненого розгляду справи на кожному з її станів з точки зору вимог саме того правопорядку, суд якого цю ревізію здійснює.

При цьому, в одних правопорядку екзекватура надається лише за умови взаємності, тим часом в інших подібна вимога відсутня. Майже всі ці правопорядки застосовують до видачі екзекватури за­стереження про публічний порядок. Досить часто в національних законодавствах присутня також вимога, за якою відповідача повин­но бути належним чином сповіщено про той судовий розгляд, який позивач має намір ініціювати в суді держави можливого визнання та/або виконання відповідного рішення. Нарешті, за одними правопорядками екзекватура надається лише для виконання іноземного судового рішення (німецький, швейцарський, японський ЦПК), в той час як в інших спеціальна постанова вимагається також і для визнання такого рішення (італійський ЦПК).

3. Для прикладу візьмемо німецьке законодавство, яке у майно­вих справах, щоб визнати на території Німеччини іноземне судове рішення, вимагає звернути особливу увагу на такі вимоги, відсут­ність чи наявність яких, відповідно, дозволяє чи перешкоджає ви­несенню рішення про екзекватуру:

а) суди держави, до якої належить сул, що виніс рішення, за ні­мецькими законами не є компетентними на вирішення цієї катего­рії справ;

б) відповідач-німець не брав участі у справі з тієї причини, що повістка про виклик до суду або відповідне розпорядження суду не були йому вручені ні особисто в державі провадження у справі, ні шляхом надання правової допомоги німецькими установами;

в) іноземний суд застосував колізійну норму, яка не відповідає правилам колізійного регулювання відповідних питань, однак ли­ше у випадках, коли зазначене застосування шкодить інтересам німецької сторони у процесі;

г) визнання рішення суперечило б «добрим звичаям» в державі або цілям, які переслідуються німецьким законом;

д) щодо зазначеного визнання між Німеччиною та державою відповідного суду не забезпечена взаємність.

Коментуючи наведені положення, німецькі дослідники підкрес­люють, по-перше, що ЦПК Німеччини вимагає, щоб іноземне судове рішення мало законну силу. При цьому застосовується так званий принцип визнання юрисдикції іноземного суду, згідно з яким пере­віряється, чи має іноземний суд, що виніс рішення, міжнародну під­судність з точки зору німецьких законів. По-друге, коли суди виму­шені будуть звертатися до застереження про публічний порядок, за­стосування цього інституту у міжнародному цивільному процесі по­рівняно з МПрП повинно бути більш стриманим, зокрема воно не дозволяє перевірки законності іноземного судового рішення, тобто його відповідності належним процесуальним або матеріальним законам. Нарешті, по-третє, відповідач за позовом про екзекватуру у німецькому суді не може повторювати заперечення, які він, вірогідно, мав можливість висунути (або він їх висунув, проте вони були відхи­лені) під час первісного слухання справи в іноземному суді.

4. Що стосується екзекватури на примусове виконання, то для її надання необхідним є спеціальне рішення посадових осіб округу, в якому відповідач живе або має майно. Вона надається без фор­мальної перевірки законності винесеного іноземним судом рішен­ня. Проте необхідно, щоб:

а) відповідне рішення могло бути визнаним (тобто, щоб можли­вість його визнання принципово не виключалась хоча б за однією з тих обставин, які раніше наводились);

б) рішення, згідно з правом держави суду, набуло чинності.

5. За системою сумарного розгляду (або системою англо-американського права) іноземне судове рішення слугує підставою для нового (на національному рівні) судового розгляду. Слід наго­лосити, що, незважаючи на наявність у назві вислову «англо...», ця система вже не є власне англійською, оскільки у Великій Бри­танії Актом 1933 р. встановлена спеціальна система реєстрації іно­земних судових рішень, яка являє собою особливий різновид сис­теми екзекватури.

Сумарний розгляд будується на припущенні, за яким сторона, на чию користь винесено рішення, має внаслідок цього певну пе­ревагу перед іншою стороною. Ця перевага знаходить свій вираз у наступному.

По-перше, при сумарному розгляді має місце перерозподіл тя­гаря доведення на користь особи, що справу виграла. По-друге, у національних законодавствах встановлюються специфічні вимоги стосовно припустимості доказів, які можуть бути використаними проти зазначеної вище презумпції. Тобто, не у будь-який спосіб можна доводити неприпустимість виконання у даній державі рішення іноземного суду, законність якого (як такого) навіть не завжди оспорюється або переглядається.

Система сумарного розгляду є досить складною, особливо у ви­значенні компетенції суду, яка залежить від тієї класифікації позо­вів, яка у відповідній правовій системі застосовується. А вона (компетенція) змінюється залежно від того, чи був позов особис­тим, чи майновим; якщо позов є особистим, то випливає він зі шлюбних відносин, чи ні і т. ін.

6. Щоб стало зрозумілішс про що йдеться, проілюструємо ситу­ацію на прикладі сумарного розгляду рішення іноземного суду щодо сплати грошової суми за торговою справою у американсько­му цивільному процесі. За позовом проти можливості виконання такого іноземного рішення на території США зацікавлена особа може посилатись (і доводити наявність) щонайменше на одну з таких обставин:

а) іноземний суд ухвалив своє рішення без виклику відповідача у судове засідання або з Інших причин йому не було надано мож­ливості належним чином захищати свої інтереси;

б) іноземний суд не має компетенції на розгляд відповідної справи;

в) судове рішення отримано внаслідок введення в оману;

г) визнання або виконання іноземного судового рішення буде суперечити публічному порядку штату, суд якого здійснює сумар­ний розгляд;

д) рішення іноземного суду має карний характер або спрямова­но на забезпечення сплати податків;

є) воно не єостаточним;

ж) рішення не спрямоване на сплату певної суми грошей.

Нарешті, зауважимо, що за обома системами невірне встанов­лення змісту іноземного права, так само як і його неправильне тлумачення, не завжди є підставами для ревізії винесеного рішен­ня. Наприклад, як зазначається, в Австрії це буде визнано зазначе­ною підставою, тим часом як в Німеччині.