Особисті немайнові та майнові відносини подружжя

1. Особисті немайнові права та обов'язки подружжя є похід­ними від прав і свобод людини взагалі, зокрема вони випливають зі ст. 16 Загальної декларації прав людини, а потім були відтворені та розвинені у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966 р. Внаслідок цього такі права здебільшого мають відношення до міжнародного публічного права. Проте, іс­нує два особливих питання, що стосуються саме сфери МПрП, а тому саме вони стануть предметом подальшого розгляду.

Першим з них є питання щодо вибору громадянства у шлюбі, яке стає особливо актуальним у випадках змішаних шлюбів. Оскі­льки, крім всього іншого, воно має суттєве значення для можливо­го у подальшому вибору громадянства дітей, це питання знайшло своє вирішення на універсальному рівні у такий спосіб.

Згідно з Нью-Йоркською конвенцією про громадянство одру­женої жінки від 20.02.1957 р. держави-учасники домовились, що ні укладення шлюбу, ні його розірвання, ні зміна громадянства чо­ловіком протягом шлюбу не будуть автоматично впливати на гро­мадянство жінки. Проте, у випадку подання прохання щодо зміни жінкою у таких шлюбах громадянства, у національних законодав­ствах буде передбачено спрощений порядок натуралізації. До речі, дана Конвенція набула загальної чинності 11.08.1958 р.

Л. А. Попов слушно зауважує, що ця Конвенція є чинною і для України. Але він помиляється, вважаючи, що ця чинність випли­ває з факту правонаступництва. Справа в тому, що від імені Украї­ни цю Конвенцію було підписано 15.10.1957р., а потім, згідно з Указом Президії Верховної Ради колишньої УРСР від 25.09.1958 р. ратифіковано, внаслідок чого вона набула чинності для України ще 03.03.1959р.

Другим є питання, пов'язане зі становищем осіб у шлюбі. Згід­но зі згадуваною вище ст. 16 Загальної декларації прав людини чоловіки і жінки користуються однаковими правами як під час укладення шлюбу, так і під час знаходження в шлюбі або при його розірванні. Між тим, дане положення не є. беззаперечним з точки зору різних правових систем. Навіть не торкаючись питання про правовий статус одруженої жінки в країнах мусульманського пра­ва, зазначу, що у досить великій кількості держав главою сім'ї вважається чоловік, який, наприклад у Франції, має право контро­лювати листування своєї дружини.

2. У новому українському законодавстві підкреслено принцип рівності прав і обов'язків подружжя шляхом встановлення рівності прав на материнство і батьківство, на повагу до своєї індивідуаль­ності, на фізичний і духовний розвиток, на зміну прізвища, на роз­поділ обов'язків та спільне вирішення питань життя сім'ї, рівний обов'язок турбуватися про сім'ю. У ст. 56 Сімейного кодексу України виокремлено право дружини та чоловіка на особисту сво­боду. Згідно з нею дружина та чоловік мають право на вибір місця свого проживання, на припинення шлюбних відносин, а примушу­вання до припинення шлюбних відносин або до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фі­зичного або психічного насильства вважається порушенням цього права і може мати наслідки, встановлені законом.

Колізійним регулюванням зазначених відносин можна вважати ст. 22 Закону від 23.06.2005 р., за якою до особистих немайнових прав застосовується право держави, у якій мала місце дія чи інша обставина, що стала підставою для вимоги про захист таких прав, якщо інше не передбачено законом. Конкретних вказівок ні щодо особистих немайнових відносин подружжя, ні стосовно питань, пов'язаних із громадянством, цей Закон не містить.

3. Що стосується майнових прав, то міжнародному приват­ному праву відомі різні системи шлюбного режиму майна по­дружжя.

• Система роздільного майна чоловіка та жінки. Хоча вона має назву «англійська система», запроваджено її не тільки у державах англо-американського права, а й у таких країнах, як, наприклад, Австрія або Італія.

• Управління всім майном чоловіком (Німеччина, Швейцарія, Японія тощо).

• Система спільного майна подружжя (Нідерланди, ПАР, Пор­тугалія, Бразилія та ін.).

• Система спільного нажитого у шлюбі майна (Іспанія, латиноамериканські країни).

• Система спільного рухомого та спільно нажитого у шлюбі майна (Франція, Бельгія, Люксембург).

З огляду на велику кількість цих систем, була зроблена спроба їх уніфікації в Гаазькій конвенції про право, застосовне до режи­мів власності подружжя від 14.10.1978 р., в якій Україна участі не бере. Згідно з Конвенцією режим власності подружжя регулюється внутрішнім правом, яке визначене подружжям до шлюбу. По­дружжя може визначити лише одне з таких прав:

• право будь-якої держави, громадянином якої с один з по­дружжя під час такого визначення;

• право тієї держави, у якій один з подружжя має своє звичай­не місце проживання під час такого визначення;

• право першої з держав, в якій один з подружжя придбає нове звичайне місце проживання після шлюбу.

Якщо подружжя до укладення шлюбу не визначило застосовне право, режим їх власності регулюється внутрішнім правом держа­ви, в якій обоє з подружжя придбали своє перше звичайне місце проживання після укладення шлюбу. Якщо подружжя не має свого звичайного місця проживання в одній і тій же державі та спільного громадянства, режим їх власності регулюється внутрішнім правом тієї держави, з якою, беручи до уваги всі обставини, вона найбільш тісно пов'язана. Під час шлюбу подружжя може підкорити режим їх власності внутрішньому праву іншому, ніж те, що застосовува­лось раніше.

Може, саме як реакцію на зазначену кількість різних систем слід розглядати інститут шлюбного контракту, який знаходить все більш широке розповсюдження у національних законодавствах.

4. Що стосується Мінської конвенції, то в ній цим питанням присвячено ст. 27, за якою особисті та майнові правовідносини подружжя визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої вони мають спільне місце проживання. Якщо ж один з подружжя проживає на території однієї Договірної Сторо­ни, а другий – на території іншої Договірної Сторони, проте обид­ва вони мають одне й те ж громадянство, їх особисті та майнові правовідносини визначаються за законодавством тієї Договірної Сторони, громадянами якої вони є.

Якщо один з подружжя є громадянином однієї Договірної Сто­рони, а другий – іншої Договірної Сторони, але один з них проживає на території однієї з цих Сторін, а другий – на території іншої Сто­рони, то їх особисті та майнові правовідносини визначаються за за­конодавством Договірної Сторони, на території якої вони мали свое останнє спільне місце проживання, а за його відсутності – за зако­нодавством Договірної Сторони, установа якої розглядає справу.

Правовідносини подружжя щодо нерухомого майна регулю­ються законодавством Договірної Сторони, на території якої це майно знаходиться.

5. У нашому сімейному законодавстві викладено загальну нор­му, за якою майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалеж­но від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба то­що) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ. набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом прав спільної сумісної власності подружжя. При чому, об'єктами цього права можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені із цивільного обороту.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користу­вання і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджаються вони цим майном теж за взаємною зго­дою, як можуть за такою ж згодою розділити це майно.

Окремо (гл. 10 Сімейного кодексу України) викладені поло­ження щодо шлюбного договору, яким регулюються майнові від­носини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки. Шлюбний договір не може регулювати особисті відно­сини подружжя і за ним не може передаватись у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. Якщо його укладено до реєстрації шлюбу, такий договір набирає чинності у день реєстрації шлюбу, а якщо він укладається подружжям – у день його нотаріального посвідчення. Його може бути змінено подружжям за спеціальною угодою, яка теж підлягає нотаріальному посвідченню. Розірвання або визнання шлюбного договору недійсним може бути здійснено за рішенням суду за наявністю встановлених законом підстав.

У шлюбному договорі може бути визначене майно, яке дружи­на, чоловік передає для використання на спільні потреби сім'ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв'язку з реєстрацією шлюбу; міститись домовленість про можливий поря­док поділу майна, зокрема і в разі розірвання шлюбу; встановлено порядок користування житлом, що належить другому з подружжя, та звільнення житлового приміщення тим, хто вселився в нього, в разі розірвання шлюбу тощо.

6. Колізійне регулювання зазначених питань, що встановлено Законом від 23.06.2005 p., зводиться до наступного. Згідно зі ст. 59 цього Закону сторони шлюбного договору можуть обрати право, що застосовується до шлюбного договору, відповідно до частини першої ст. 61 цього Закону. Зазначена частина ст. 61 Закону пе­редбачає, що подружжя може обрати для регулювання майнових наслідків шлюбу право особистого закону одного з подружжя або право держави, у якій один з них має: звичайне місцеперебування, або, стосовно до нерухомого майна, право держави, у якій це май­но знаходиться.

У другій частині цієї ж статті уточнено, що право, вибране згід­но з частиною першою цієї статті, припиняє застосовуватися або змінюється за згодою сторін у разі зміни особистого закону або звичайного місця перебування того з подружжя, до особистого закону або звичайного місця перебування якого було прив'язане обране право. Нове право застосовується до правових відносин з моменту укладення шлюбу, якщо інше письмово не встановлено подружжям. Причому, відповідно до ст. 62 даного Закону, вибір права має бути здійснений у письмовій формі або явно випливати з умов шлюбного договору. Угода сторін про вибір права, що укладена в Україні, має бути нотаріально посвідчена.

У разі відсутності вибору права подружжям (ч. 3 ст. 61 Закону) майнові наслідки шлюбу визначаються правом, яке застосовується до правових наслідків шлюбу.