Предмет міжнародного приватного права

1. З попереднього викладу випливає, що МПрП має справу з фактичними відносинами, яким притаманні такі дві особливості:

• вони є приватними, тобто – невладними відносинами, які, одночасно

• мають міжнародний характер.

У радянській доктрині МПрП, у зв'язку з цим, для позначення даних особливостей предмета правового регулювання, як зазначив ще Р.А.Мюллерсон. застосовувався термін «цивільно-правові відносини з іноземним елементом». До речі, ця традиція значною мірою зберіглась і у пострадянській, зокрема вітчизняній, доктрині МПрП. Проте зазначений автор даний термін вважав не зовсім ко­ректним і запропонував позначити предмет МПрП як «міжнародні відносини невладного характеру».

Обґрунтовуючи свою пропозицію, Р. А. Мюллерсон слушно за­уважив, по-перше, що слід враховувати той факт, за яким філосо­фи, історики, економісти, теоретики міжнародних відносин вва­жають, що ця категорія суспільних відносин належить до міжна­родних. «Звичайно кожна наука вивчає особливі грані, прояви одного й того ж об'єкта, підходить до нього з різних точок зору, проте сам об'єкт від цього не змінюється. І для юриста, який ви­вчає предмет МПрП, мова має йти про міжнародні відносини». По-друге, сторони міжнародних відносин невладного характеру підкоряються юрисдикції різник держав, їх право- і дієздатність, правосуб'єктність визначаються нормами національного права не однієї й тієї самої держави. Взаємовідносини цих сторін, що отри­мали свою правосуб'єктність на підставі норм національного пра­ва різних держав, не можуть підпадати під виключну юрисдикцію якоїсь однієї держави.

Погоджуючись з даними аргументами, вважаю, що предмет МПрП у загальному вигляді можна визначити як приватні (невлад­ні) міжнародні відносини.

2. Доречно буде зауважити, що подібне окреслення предмета МПрП усуває одну специфічну складність, яка виникла в державах колишнього СРСР та деяких інших постсоціалістичних країнах.

Справа в тому, що за запропонованим раніше тлумаченням терміна «private law» у відповідну сферу регулю­вання включаються будь-які відносини, що не потрапили до сфе­ри ({public law», тобто не мають відношення до конституційного, кримінального, адміністративного права тощо. Проте, за радян­ських часів, як відомо, неухильно виконувалась вказівка В. І. Леніна, за якою комуністи нічого «приватного» не визнавали та розглядали у сфері господарювання всі відносини як публічно-правові, внаслідок чого було поставлено навіть завдання просу­нутись якомога далі у справі «посилення втручання держави у приватно-правові відносини, у цивільні справи». Саме звідси випливає притаманний праву колишнього СРСР (значною мірою відтворений і у сучасному вітчизняному праві) розподіл відносин на власне цивільні, а потім на похідні від них земельні, господар­ські, трудові, сімейні, спадкові та ін. Тому, аби узгодити сферу правового регулювання національного права з міжнародним при­ватним, деякі дослідники вимушені вводити у науковий обіг по­няття: цивільно-правові відносини, що розуміються у «широко­му» сенсі. Саме до останніх вони включають ті відносини, які не є власне цивільно-правовими у розумінні колишнього радянсько­го права, хоча й належать до цієї сфери регулювання за міжна­родним приватним правом.

3. Головною особливістю приватних міжнародних відносин, тобто відносин, що виникають у межах одного правопорядку, але так чи інакше пов'язані з іншим, є те, що вони не набувають стату­су правовідносин, оскільки залишається невідомим, яке саме пра­во треба застосовувати для їх остаточного врегулювання.

Щоб стало зрозумілим, про що йдеться, звернімося до наведе­ного Г.Ю.Федосєєвою прикладу. Громадянин Сполучених Шта­тів Америки не вийшов на роботу на російське підприємство ЗАТ «Мострансгаз» 4 липня 1997р., пославшись на те, що дата 4 липня є національним святом його держави – Днем незалежності Америки. Зважаючи на той факт, що російські громадяни відпочи­вають 12 червня – у День незалежності Російської Федерації – він наголосив, що має право бути звільненим від роботи 4 липня. З точки зору роботодавця, яка базувалася на праві РФ, у даному випадку мав місце прогул. Водночас, якщо застосувати до цього випадку право США, то для невиходу громадянина США на пра­цю була вкрай поважна причина.

Отже, зазначені відносини стануть правовідносинами тільки піс­ля того, коли буде визначено, яке саме право – Російської Федерації чи США треба застосовувати для регулювання тієї конкретної ситу­ації, що склалася між російським роботодавцем та його американ­ським робітником, та й то лише за умови, що ці відносини регулю­ються нормами відповідного права. На останній вимозі наголошу­ємо у зв'язку з тим, що у доктрині МПрІІ, зокрема вітчизняній, «загальним місцем» стало твердження, за яким об'єктом МПрП є правовідносини, ускладнені іноземним елементом. Подібне твер­дження не можна, на мій погляд, визнати коректним.

Справа в тому, що стосовно певних фактичних відносин, які у тому чи іншому вітчизняному правопорядку врегульовано норма­ми права, внаслідок чого вони і стають правовідносинами, залиша­ється невідомим, чи знайшли відповідні суспільні відносини своє правове врегулювання у зацікавленому іноземному правопорядку. Якщо ж ні (а це, до речі, трапляється), то ми вимушені, будучи по­слідовними, констатувати, що відповідні правовідносини є неврегульованими у даному конкретному випадку нормами пра­ва, що складає враження певною мірою безглуздого твердження.

4. У МПрП, як уже зазначалось, вирішення питання про право, яке у кожному окремому випадку підлягає застосуванню (так зва­ного компетентногоправа), є головною проблемою. Складність цього питання обумовлюється тим, що воно завжди виникає в ме­жах відповідного національного правопорядку (у наведеному при­кладі – правопорядку РФ), внаслідок чого національному правозастосовному органу у вітчизняному праві мають бути зроблені вка­зівки щодо того, в яких випадках він має поставити перед собою це питання і як саме повинен його вирішити.

У доктрині МПрП щодо характеристики ситуацій, подібних до тих, яка описана у наведеному прикладі, використовуються два підходи: зазначається, що до фактичного складу відповідних від­носин входить «іноземний елемент», або що такі відносини усклад­нені «іноземним елементом», і саме завдяки даній обставині вони стають об'єктом регулювання МПрП.

Загальновизнаним є положення, за яким іноземний елемент у відповідних відносинах може мати вигляд:

• іноземного суб'єкта;

• іноземного об'єкта або

• іноземного юридичного факту.

Іноземним суб'єктом відносин, як у наведеному прикладі, мо­же виступати іноземна фізична або іноземна юридична особа; іно­земним об'єктом – певне благо, яке знаходиться за кордоном (це може бути річ, право, обов'язок і ін.); що стосується юридич­ного факту, то це, у загальному вигляді, та чи інша дія або подія, що мали місце в межах іноземного правопорядку, на підставі яких чи з приводу яких в межах іншогоправопорядку відповідні відно­сини виникають, змінюються або припиняються.

Окремо слід наголосити, що у реальному житті можуть мати місце ситуації, коли «іноземний елемент» присутній не окремо у якомусь із зазначених видів, а у тому чи іншому поєднанні вказа­них елементів. У вітчизняній літературі наводиться приклад заги­белі напередодні 1996 р. судна «Сімба - 1». Власником його була турецька фірма, яка зареєструвала судно на Мальті. Ця фірма пе­редала оперативне управління судном іншій турецькій компанії. Експлуатувала судно компанія «Євромарін сервіс», яка була зареє­стрована в Одесі, і вона найняла екіпаж, до складу якого входило 12 моряків – громадян України, що загинули внаслідок аварії. Трудові контракти з ними було укладено за законодавством Вели­кобританії. Судно перевозило вантаж (1800 тонн металу) з росій­ського порту Таганрог до турецького порту Деліскєлесі. Таким чином, зазначені раніше елементи можуть бути присутніми у будь-якому сполученні. Однак для того, щоб такі відносини отримали якість міжнародних, цілком досить наявності всього одного з та­ких елементів.

Слід відзначити, що багато з тих положень, які вище аналізува­лись, знайшли чітке відтворення в Законі від 23.06.2005 р. Ним установлено порядок «урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов'язані з одним або кіль­кома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок», і роз'яснено, що приватноправові відносини – це відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевияв­ленні, майновій самостійності, суб'єктами яких є фізичні та юридичні особи.

Згідно з цим Законом іноземним елементом є ознака, яка харак­теризує приватноправові відносини і вона виявляється в одній або кількох з таких форм: учасник правовідносин, їх об'єкт або юри­дичний факт.

5. У вітчизняній літературі підкреслювалось, що до питання ви­значення предмета науки МПрП існує три основних підходи. Відповідно до першого, предмет даної галузі становлять правові нор­ми, які є основним об'єктом вивчення. Другий підхід бере початок з учень Вехтера і Савіньї, які вказували на необхідність дослі­дження не правових норм, а правовідносин. Нарешті, третя група теорій – це прагматичні концепції, згідно з якими стверджується, що МПрП має справу з умовами життя, які є нейтральними з пра­вової точки зору і вирішуються за допомогою абстрактних, крите­ріїв «інтересу», «вибору результату» чи «найтіснішого зв'язку».

У доктрині колишнього СРСР беззаперечним вважалося поло­ження, за яким право розглядалось як інструмент регулювання су­спільних відносин, у зв'язку з чим більшість сучасних авторів під предметом МПрП розуміють саме відносини,які виникають між відповідними суб'єктами, проте повинні бути міжнародними (тобто, виходити за межі однієї держави) та мати приватний характер. Та­ким чином, зокрема наша вітчизняна доктрина, в цілому у даному питанні схиляється до реалізації другого з зазначених підходів.

У зв'язку з різними підходами до визначення предмета МПрП, а також беручи до уваги і дискусійність щодо самої назви даної га­лузі права, вкрай важко запропонувати її визначення, яке стало би загальновизнаним. Наведемо лише два визначення, які можна розглядати певною мірою як полюси, між якими розташовуються всі інші існуючі та можливі визначення.

За першим з них, МПрП, як галузь права, – це система юридич­них норм, спрямованих на регулювання міжнародних невладних відносин з «іноземним елементом». До цього визначення автори додають вказівку щодо завдань даної галузі права: регламентація вказаних відносин для всебічного захисту прав та інтересів суб'єктів права, створення єдиного правового простору для здійс­нення ними своїх прав та обов'язків, зміцнення співпраці держав, які належать до різних економічних, правових, соціальних, культурних систем.

За свідченням М. М. Богуславського тільки у західній літературі було за­пропоновано більше 20 інших назв цієї сфери правового регулювання.

За другим визначенням, міжнародне приватне право:

• регулює приватно-правові відносини (відносини цивільного характеру у широкому розумінні слова), що виникають в умовах міжнародного життя:

• має свій предмет і свій метод регулювання;

• є галуззю приватного права, галуззю внутрішньодержавного

• тісно пов'язане з цивільним правом (точніше було б сказати: багато інститутів міжнародного приватного права є, так би мови­ти, продовженням національних інститутів цивільного (сімейного, трудового) права і певною мірою похідні від цих інститутів, проте завдяки своєму міжнародному «походженню», «внутрішньої» та «зовнішньої» своєрідності, не зливаються з ними і не розчиню­ються в них);

• тісно пов'язане з міжнародним правом, хоча не є його части­ною (принципово важливим є визнання єдності вихідних засад між­народного публічного права і міжнародного приватного права, все більш зростаюче значення міжнародно-правового начала у станов­ленні і удосконаленні інститутів міжнародного приватного права).

Тому, не претендуючи на загальновизнану дефініцію, а лише окреслюючи предмет подальшого викладення, пропоную таке формулювання: міжнародне приватне право – це галузь права, що складається з сукупності норм, які регулюють приватні (невладні) відносини, пов'язані з присутністю в цих відносинах «іноземного елементу».