Протестантизм — один з трьох, поряд з католицизмом та право-слав’ям, головних напрямків християнства, що представляє собою сукупність численних самостійних церков і деномінацій, пов’язаних своїм походженням із Реформацією — широким антикатолицьким рухом XVI ст. у Європі. Два сторіччя інтенсивних хрестових походів (XI–XIII) показали безперспективність поширення ідей християн-ства силою та підірвали довіру широких мас до папства як інституту, який їх організовував. Три сторіччя інквізиції (XIII– XV) розкрили світу недосконалості церковної системи католицизму. На початку епохи Відродження католицька церква була піддана тяжким хворо-бам: симонія, крайня аморальність багатьох римських первосвящени-ків, зловживання індульгенціями тощо. Підготували початок рефор-мації у Германії і зміцнення соціально-економічних умов бюргерства, і поява університетів на базі шкіл при монастирях (Париж, Болонья, Оксфорд тощо), і необхідніть ведення богослужіння національними мовами, і поява книгодрукарства, що зазвичай вказують у підручни-ках. Але, крім того, міцною духовною основою були ідеї германських містиків XIII–XIV ст., які шукали безпосереднього єднання з Богом, сутність якого — Любов, поза церковною ієрархією. Вони вплину-ли на погляди багатьох європейських богословів. Протестанти — це загальна назва християнських громад, що утворилися в результаті проповіді Мартіна Лютера, Ульріха Цвінглі і Жана Кальвіна. Назва «Протестантизм» — історична випадковість. Слово «протестант» (від лат. protestans, род. відм. protestantis — привселюдно доводити) впер-ше було використано на рейхстазі в Шпеєрі (1529) для позначення учасників, що підписали Protestatio — документ, в якому відкрито висловлювалася незгода з рішенням рейхстагу заборонити низку
— 392 —
МОДУЛЬ V. ХРИСТИЯНСТВО ЯК СВІТОВА РЕЛІГІЯ ТА ЙОГО РОЛЬ В ІСТОРІЇ І СЬОГОДЕННІ
реформ в межах церкви. Ранніми формами протестантизму були лютеранство, цвінгліянство і кальвінізм, унітаріанство і соціанство, анабаптизм і менонітство, англіканство. Надалі виникає низка пли-нів, відомих як пізній, або неопротестантизм: баптисти, методисти, квакери, адвентисти, п’ятидесятники, мормони, або «святі останніх днів», армія порятунку, християнська наука і багато інших. Іноді кла-сифікують дві гілки протестантизму як явище відокремлення дено-менацій від католицької та православної церков.
Формування більшості цих плинів проходило під знаком «релі-гійного відродження» (ривайвелізму), повернення до ідеалів ранньо-го християнства, тому самі протестанти називають себе «євангель-ськими церквами», підкреслюючи, що вони повертаються до основ євангельської віри.
У Німеччині найпоширеніше лютеранство. У Швейцарії голо-вним представником протестантизму стала реформаторська церква (результат проповідей Ульріха Цвінглі та Жана Кальвіна). Їх віров-чення поширилося у формі пресвітеріанства. В протилежність цьому протестантизм в Англії не був справою реформаторів: від початку ан-гліканська община була нерозривно пов’язана з політичними плана-ми правлячої еліти Англії. Четверта форма протестантизму, більш ра-дикальна, пов’язана з анабаптистами. Вони наполягали на суворому дотриманні новозавітних заповідей, тому в них вбачають духовних попередників менонитів і, як вважають деякі релігієзнавці, баптистів.
На даний час протестантизм одержав найбільше поширення в Скандинавських країнах, США, Німеччині, Великобританії, Нідер-ландах, Канаді, Швейцарії. Світовим центром протестантизму вва-жається США, де розташовуються керівні органи баптистів, адвен-тистів та інших протестантських церков і деномінацій. Для сучасного протестантизму характерне прагнення до інтеграції, що знайшло ви-раження у створенні у 1948 р. Всесвітньої ради Церков, міцному еку-меністському русі. Загальне число прихильників протестантизму у різних джерелах коливається від 325 млн до 470 млн. Таке вели-ке розходження у цифрах виникає через розмитість самого понят-тя «протестантизм». Нові релігійні угрупування протестантського кшалту постійно утворюються та зникають; у процесі імплантації ор-тодоксальних форм протестантизму на різні національні ґрунти часто відбувається утворення зовсім нових форм, які важко класифікувати як протестантизм. Цьому сприяють і різні назви тих самих конфесій
— 393 —
ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС
у різних частинах світу, і розмитість догматичних та організаційних меж багатьох протестантських конфесій. Крім того, у різних країнах релігієзнавці по-різному класифікують самі релігійні організації: на-приклад, у німецькомовних країнах протестантами називають тільки лютеран, а кальвіністів вже називають «реформатською церквою» тощо. На теперішній час лютеранство — найкрупніша протестант-ська деномінація в світі.
Деякі релігійні течії історично передували Реформації, проте за-звичай їх прийнято відносити до протестантських. Це вальденси (ви-никли у XII ст. у Франції); гусити (XV ст., Чехія; перша християн-ська церква, що не визнавала Папи Римського).
За сто років, з початку Реформації, від католицької церкви ві-дійшло близько 90 мільйонів віруючих, утворилися десятки нових християнських конфесій. Виступаючи проти необмеженої влади Римського папи, протестанти взагалі відмовилися від визнання вся-кого церковного ієрархічного авторитету. Відкидаючи католицьке вчення про дієвість таїнств у силу досконалої дії, вони зовсім відмо-вилися визнавати деякі таїнства, а за іншими утримали або алегорич-не, або нагадуюче значення. Початок процесу Реформації поклали загальновідомі 95 тез Лютера. Спочатку він виступив тільки проти індульгенцій, потім вже сама логіка боротьби привела його до запере-чення інших основ католицького вчення. Лютер вперше перевів на німецьку мову Священне Писання. Основні положення цього вчення наступні:
Священне Писання — єдине джерело віри. Відкидається авто-ритет Церкви, Священного Переказу, постанов Соборів.
Людину виправдовує перед Богом тільки віра, а не добрі спра-ви. Заперечується діяльна участь людини у власному поря-тунку.
Церква є невидимим співтовариством святих.
Заперечується боговстановлена ієрархія. У лютеран є єписко-пи і пресвітери, але вони визнаються тільки як адміністратив-но — вчительські голови громад, а не як спадкоємці особли-вих благодатних дарів або повноважень, що існують з часів апостольських.
Таїнства не є провідниками Божественної благодаті, а існу-ють тільки як знаки для зміцнення віри. Визнаються тільки два таїнства — водохрещення та євхаристія.
— 394 —
МОДУЛЬ V. ХРИСТИЯНСТВО ЯК СВІТОВА РЕЛІГІЯ ТА ЙОГО РОЛЬ В ІСТОРІЇ І СЬОГОДЕННІ
Заперечується шанування і прикликання святих, шанування ікон, мощів, молитви за померлих.
Не мають значення для порятунку і, отже, не потрібні посади, аскетичні подвиги, чернецтво.
Символи віри ортодоксальних протестантських течій зазвичай містять три загальні для всіх фундаментальних принципи: протестан-ти визнають 1) найвищий авторитет Біблії, 2) виправдання тільки ві-рою, 3) всезагальне священство віруючих. Найперше офіціальне фор-мулювання протестантського віровчення міститься в Ауґсбургському сповіданні. Інші найавторитетніші документи ортодоксального істо-ричного протестантизму — це Сповідання віри вальденсів 1120 року; Ґейдельбергський катехізис 1563 року; Лондонське баптистське ві-росповідання 1689 року; Московське баптистське віросповідання 1928 року під редакцією баптистського пастора Н. В. Одинцова тощо.
