Православ ’ я є напрямком християнства, внутрішня історія яко-го найбільш драматична (з релігієзнавчої та історичної точок зору), кількість послідовників, порівняно з гілками західного християн-ства — (католіцизмом та протестантизмом), — найменша (вона скла-дає 300–350 млн), а духовно-моральний вплив на соціальні процеси у різних країнах світу, — найпотужніший.
Православна віра здебільшого поширена у регіонах, у яких мала вплив візантійська імперска культура (у період її найбільшого розви-тку), — на Близькому Сході, у Греції, Болгарії, Сербії, на Кавказі (у Грузії), у східних слов’ян (Київська Русь), на Півночі Африки. Але піз-ніше «східне християнство» пускає коріння в інших етносів, зокрема, у фінів, північних американців, японців. На цей час світове православ’я проявляється як дуже складний, неоднорідний релігійний феномен. Він включає до свого складу шіснадцять автокефальних Церков: Александрійську (Египет та деякі країни Африки), Антіохийську (Сірія, Ліван), Ієрусалимську (Палестина), Російську (до канонічної теріторії якої належить і Україна), Грузинську, Сербську, Румунську, Болгарську, Кіпрську, Елладську (Греція), Албанську, Чеську, Сло-вацьку, Американську та Константинопольску. Самостійність в їх управлінні, тим не менш, не перешкоджає єдності Церкви, яка є єди-ною во Христі та вірі в Нього. Формально головою всіх православних Церков є патріарх Константинопольський (Турція), який має титул вселенського, алє найважливіші для всієї Церкви рішення прийма-ються соборним розумом, тобто органом, де представлені всі право-славні автокефалії.
Перед тим, як ознайомитися з ним, необхідно зупинитися на са-мому терміні. Сама течія у християнстві, що позначається терміном
— 378 —
МОДУЛЬ V. ХРИСТИЯНСТВО ЯК СВІТОВА РЕЛІГІЯ ТА ЙОГО РОЛЬ В ІСТОРІЇ І СЬОГОДЕННІ
«православ’я», виникла на Сході, тобто у східній частині Римської ім-перії, у Візанії. Тут культурно-ідеологічний та мовний ареали здебіль-шого були грецькими (давньогрецькими), тому слово «
» є органічним до змісту тих релігійно-докринальних пошуків, які раз-горталися в період з II по VIII століття на теренах Візантії. Перш за все, їм позначався еталон у справах істиної віри, згідно з яким роз-глядалися ті чи інші вчення про Бога, Його атрибути, смисл тексту Святого Письма тощо, які виникали у Церкві, у віки її догматичного, культового та організаційного становлення. О 
— це уявлен-ня про автентичну віру всієї Церкви, на противагу 
-ї, тобто, різноманіттю думок (про Бога, про шлях спасіння) єретиків. Значно пізніше, на час розколу (великої схізми) Церкви, згаданий термін за-кріпився за «східною Церквою», тобто вживався та вживається як її самоназва.
