Віровчення і культ католицизму

У 1054 році на Нікейському Соборі відбулося розділення хрис-тиянства на православ’я та католицизм. Католицька гілка віроспо-відання є найпоширенішою в християнському світі. Зокрема, вона поширена у більшості країн Західної та Південно-Західної Європи (Іспанія, Франція, Італія, Португалія, Німеччина, Австрія, Польща, Бельгія, Чехія, Словаччина, Угорщина), в Латинській Америці та США. Вагомий вплив на духовний розвиток суспільства католицизм має в країнах Прибалтики, Західної України та Білорусії. Загальна чисельність католиків у світі складає більше 1100 млн осіб. Центром римо-католицької Церкви є папська держава Ватикан, що розташо-вана на території Риму та з 1870 року є офіційною резиденцією Пап

і Римської Курії, має всі державні атрибути, в тому числі диплома-тичні відносини з більш як 100 країнами світу. При Папі існує уряд, який очолює кардинал — статс-секретар. Окрім того, за вирішення церковних справ у Ватикані існує дорадчий орган — Синод, утворе-ний рішенням ІІ Ватиканського Собору. Ватикан має широку мережу університетів, академій (в тому числі Папську академію наук), коле-джів і семінарій.

У католицькій гілці християнства надзвичайно великого значен-ня надається церковним утворенням — Церква є представником Бога на землі (дана традиція обґрунтовується ще в роботах Августина Блаженного — «Сповідь» та «Про два гради»). Спасіння людини, об-тяженої первородним гріхом, можливе тільки через посередництво церкви, — звідси, особливе значення надається таїнству сповіді, целі-бату (заборона на статеві стосунки), таїнству причастя.

— 386 —

МОДУЛЬ V. ХРИСТИЯНСТВО ЯК СВІТОВА РЕЛІГІЯ ТА ЙОГО РОЛЬ В ІСТОРІЇ І СЬОГОДЕННІ

Засновником католицької церкви вважається Святий Петро, який став «каменем віри» для заснування церкви. Головою католиць-кої церкви є намісник Ісуса Христа на землі Папа Римський, а першим єпископом Риму був власне сам Петро (Петро був страчений в І сто-літті шляхом розп’яття на перевернутому хресті — апостол попросив своїх катів розіп’яти його саме таким чином, оскільки вважав, що він не заслуговує на розп’яття, якому був підданий Христос). Стосовно статусу Папи прийнято догмат, згідно якого він є непогрішимим, а всі його енцикліки (офіційні промови) такими, що не піддаються крити-ці чи сумніву. Безпосереднє керівництво паствою (віруючими) Папа здійснює через посередництво римської курії — центрального адмі-ністративного апарату, — якому підпорядковані дев’ять конгрегацій (які курують різні напрямки діяльності церкви), дванадцять рад, три трибунали та три канцелярії. Згідно з рішенням ІІ Ватиканського Собору, при Папі діє з правом дорадчого голосу церковний Синод, який скликається раз на рік. До його складу входять, окрім кардина-лів — безпосередніх представників церковної влади на певній тери-торії, патріархи та митрополити східних католицьких церков (зокре-ма, від Української греко-католицької церкви — кардинал Любомир Гузар), представники національних єпископських конфесій, черне-чих орденів та осіб, персонально призначених Папою.

Католицька церква нараховує понад 400 тис. священиків, до обов’язку яких, навіть на найнижчих щаблях ієрархії, входить дотри-мування целібату.

Важливе значення в католицькій церкві надається чернецтву, яке поєднано в конгрегації та братства. На даний момент нараховується близько 140 чернечих орденів, діяльністю яких керує Ватиканська конгрегація у справах освяченого життя та апостольського життя. Чернечі об’єднання займаються місіонерською діяльністю та добро-чинністю. Найбільш впливовими орденами є домініканці, францис-канці та орден єзуїтів. Представники останнього нараховують близь-ко 72 тис. членів у 87 країнах світу, викладають у 475 університетах світу та займають провідні посади в урядах держав, керують засобами масової інформації.

Розвитку католицизму, на відміну від православ’я та протестан-тизму, властиве таке явище, як анджортаменто — церковна реформа, спрямована на оновлення як соціальної доктрини церкви, так і на її доктринальні принципи. Зокрема, ці проблеми обговорювалися на

— 387 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

ІІ Ватиканському Соборі, сесії якого проходили з 1962 по 1965 роки. Після тривалих дискусій на ньому було прийнято 16 документів з різноманітних теологічних і соціальних питань. Поміж іншого, була зроблена поступка щодо поєднання латинського богослужіння з міс-цевими звичаями, особливо в азіатських і африканських країнах — використання національної мови, музики тощо.