Містицизм, його типологія, особливості та проблеми вивчення як ненауково-наукового феномена

 

Містицизм як розвинута система осмислення і трактування да-них містичного досвіду і специфічно можливих шляхів його досяг-нення, обов’язково визначається ступенем розвитку інтелектуальної сфери взагалі і, зокрема, рівнем розвитку теоретичного знання, при-чому не тільки на релігійному, а й на філософському рівні. Містика і містицизм, споконвічно націлені на єдність, у будь-який спеціалізо-ваній області людського знання і діяльності.

 

Містицизм існує самостійно, навіть, у вигадливих сполученнях із релігією, філософією, теологією, політикою, економікою. І будь-яка гіпертрофія «теорії» або «практики» в усіх можливих її перепле-теннях з іншими формами людської життєдіяльності не позбавляє його унікальної своєрідності.

 

В «Ілюстрованій енциклопедії містицизму і таємних релігій» Дж. Фергюсона термін «містика» пов’язується з поняттями «місте-рія» і «містичний стан» («містичний досвід»). Дж. Фергюсон роз-глядає переважно психологічну сторону містики, у першу чергу, як комплекс психічних переживань, приділяючи основну увагу емпі-ричним, так сказати, прикладним дослідженням містичних фактів, поза їхнім теоретичним осмисленням¹.

 

Філософсько-теоретичне осмислення містики, а також релігій-но-містичного досвіду в даній лекції припускають вироблення ряду

¹ Ferguson J. An Illustrated Encyclopaedia of Mysticism and the Mystery Religions, L., 1976. — 201.

 

— 419 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

загальнофілософських критеріїв, під які можна підвести понят-тя, що дозволять виявити цілий спектр незвичних форм релігійно-містичного освоєння дійсності як окремо взятою людиною, так і суспільством. Крім цього, з’явиться можливість визначити містико-релігійно-філософський напрямок ряду значеннєвих відтінків у життєво-практичному трактуванні даного феномену.

 

Буде подано пояснювальний матеріал, який дасть можливість розкрити і зрозуміти особливості релігійно-містичного досвіду у ви-гляді переживань, екстазів, видінь, споглядань, крізь призму містерій і таємних спілок, які дозволять проілюструвати життя суспільства. Відповідне ставлення до визначеної проблеми дасть можливість сус-пільству уникнути хаотичного шабашу безпрецедентного агресивно-ультимативного відношення до єдиної галузіі чудес і перетворень, що покликані протистояти розгулу бездуховності в лабіринтах апокаліп-тичного часу.

 

Крім того, слід визначитися і повернути поняттю «релігійно-містичний досвід» початкового тлумачення, яке можна сформулюва-ти в такий спосіб: знаходження необхідного щаблю органічного ду-ховного розвитку суспільства, набуття рівноваги і гармонії, достатнє освоєння аспектів життя в сфері трансцендентної Реальності.

 

Усім народам і цивілізаціям був відомий такий унікальний духо-вний феномен як релігійно-містичний досвід, який набуває особливої актуальності, кому відбувається глобальна криза стосовно уявлень про світ і людину в ньому. На зміну «соціально-політичному місти-цизму» радянського суспільства¹ прийшов «тотальний містицизм із тут і тепер — психологією»². Духовність сприймалася як патологія і невиправне каліцтво на фоні атеїстичної розсудливої сфери, де ін-стинкт Абсолюту втрачений, а реальність почуттєвого світу безвісти втрачена. На загальному фоні домінує скептична страхітливість нігі-лізму, що повідомляє прилюдно про абсурдність світу трансцендент-ної реальності, відкидаючи, аспекти релігійно-містичного порядку.

 

Але одночасно з послабленням суспільного інтересу до науки та зниженням її можливостей в якості світоглядної ролі в сучасному культурному просторі значно зріс вплив релігій, невід’ємною рисою

¹ Мамардашвили М. К. Мысль под запретом. Беседы с А. Э. Эпельбуэн // Вопросы философии. — 1992. — № 5. — 112.

 

² Юревич А. В., Цапенко И. П. Функциональный кризис науки // Вопросы фило-софии. — 1998. — № 1. — С. 15–25, 20.

 

— 420 —

МОДУЛЬ V. ХРИСТИЯНСТВО ЯК СВІТОВА РЕЛІГІЯ ТА ЙОГО РОЛЬ В ІСТОРІЇ І СЬОГОДЕННІ

яких є містичність. Відродження релігійності, широкий інтерес до містичних практик стародавніх і новітніх релігій, прагнення залучи-тися до них, видання релігійної літератури і перевидання містико-богословських праць свідчать про нові процеси, що виражають шано-бливе ставлення до релігійних ідей і потреб у них із боку сучасників, які «випробували», в переважній більшості, чималу кількість сус-пільних ідеалів на собі і відчули їх негативні наслідки. Така ситуація викликає одночасно і побоювання за майбутнє людства, можливо, що воно робить чергову помилку, і сподівається на те, що оптимальний і відомий людству шлях духовного перетворювання буде знайдено.

 

Постійний розподіл на два полюси раціональне та ірраціональ-не, зовнішнє та внутрішнє, наукове та релігійне — унеможливило пізнання феномена, який існує для людини в якості трансцендентної реальності. Класична наука характеризується обмеженими методо-логічними можливостями, але яка в своїх претензіях на абсолютне знання відсторонює містичний досвід за межу наукової картини сві-ту. Існувало серйозне переконання у тому, що містика до цього часу парадоксальним чином об’єднувала в собі раціональний науковий метод пізнання і «не — науковий» предмет, яким була внутрішня ду-ховна реальність людини, традиційно закріплена лише за релігією¹. Класична раціональність практично цілком випускала з виду внутріш-ній світ людини, що виникає в ній як складність і наслідок взаємодії з навколишнім світом і розглядає процеси, що відбуваються лінійно, як рух від простого до складного, де увага зосереджувалася лише на зовнішньому боці подій. Релігійно-містичний досвід, властивий кож-ному людському «Я», що знаходиться одночасно в особливих відно-шеннях з емпіричним світом і світом трансцендентним, виявився для класичної науки не тільки не пізнаваним, але й реально не існуючим, піддаючи усе девізу: «не з’ясовне, значить не існуюче». Такі ознаки людини як дух і духовність були всього лише частиною її психіки, ви-веденої із відчуттів, інстинктів і потягів. А саме по собі, людське тіло розвивало уявлення про механічне утворення, що складається з мно-жини частин, які гармонійно взаємодіють між собою. Альтернативою людської еволюції, в якій не було місця для власне особистісних внутрішніх характеристик виступила Людина-машина з усією своєю неповнотою та незавершеністю. Наукове пояснення внутрішніх про-цесів зводилося до традиційного застосування раціональних методів

¹ Тейяр де Шарден. Феномен человека. — М.: Наука, 1987. — 240.

 

— 421 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

дослідження, що споконвічно були непізнаваною Кантівською річчу-в-собі. Гармонійна духовність живої людської душі з її єдністю була втрачена класичною наукою, відчайдушно зверненою до окремих за-конів космосу і природи. Стрімкий розвиток класичної науки і зна-чна кількість наукових відкриттів «диктували обумовленість усіх майбутніх рухів у Всесвіті наявними початковими умовами, вони наче б виганяли зі світу не тільки ідею Святого Духа, але і творчий вольовий початок самої людської особистості»¹. Активне прагнен-ня усе зводити до обмеженого числа елементарних форм і формул; спрощувати до елементарності уявлення про людину і навколишній світ, абсолютизувати безкомпромісність наукових знань забезпечили вкрай негативне відношення до всього, що об’єктивно не вписувалося в позиції класичної раціональності, не розкладалося на «запчастини» і, насамперед, це стосувалося містичного досвіду. Подібна однобіч-ність і лінійність класичної раціональності призвели до культурної кризи сучасності, яка характеризувалася посиленим зверненням до поза наукових методів пізнання, ірраціональності і містики в усьому, що стосується людини. «Непояснене панує у світі, що саморозуміння людства нічим не виправдане і що всі спроби людини зрозуміти цей світ закінчуються непереборним прагненням сунути голову в пісок, щоб не бачити нічого незрозумілого...»². У класичній науці, позара-ціональній за своїм характером, містичний досвід як феноменальний модус, виявився практично не вивченим феноменом, винесеним за межі наукового розуміння, що призвело до однобічного уявлення про людину як про чисто матеріальну сутність.

 

Містицизм являє собою можливість переосмислити жадібні і не завжди виправдані сенсації і крайнощі, що неминуче тягли люд-ство тисячі років до провалів і безодень. Вандерхілл Елізабет у книзі «Містики ХХ століття» писала: «і от уже залишилася обвуглена го-ловешка — людина, що живе на прикінці ХХ століття, оточена вір-туальними масками mass media, вона втратила зв’язок із минулим і не набула зв’язку з теперішнім...»³. Протягом існування людського суспільства, незмінним залишався той факт, що людині притаманна

¹ Энциклопедический словарь / Издатели Ф.А. Брокгауз, И.А. Ефрон. — Спб.: Типо-Литография И.А. Ефрона, 1896. — Т. 19. — 14.

 

² Андерхилл Э. Мистицизм. Опыт исследования природы и законов развития ду-ховного сознания человека. — К.: София, 2000. — 484.

³ Містики ХХ сторіччя: Енциклопедія. — М.: ООО «Видавництво Астрель»: МІФ:

ООО «Видавництво АСТ», 2001, — 13.

 

— 422 —

МОДУЛЬ V. ХРИСТИЯНСТВО ЯК СВІТОВА РЕЛІГІЯ ТА ЙОГО РОЛЬ В ІСТОРІЇ І СЬОГОДЕННІ

певна раціональність. Склалося так, що її відносять до тих феноменів нашого світу, які приводили мислителів усіх часів до висновку — цей світ є продуктом діяльності якогось розуму, вищого і сильнішого, здатного обмежити галузь людської раціональності, котра є безсилою перед могутнім трансцендентним Розумом: «Більшість тих, хто гли-боко замислювався про природу і походження світу, висловлювали припущення: існування світу свідчить про щось таке, що виходить за межі цього світу, — про джерело існування, яке не має фізичної при-роди, а володіє величним розумом, силою і владою. Майже всі великі філософи-класики — Платон, Арістотель, Декарт, Лейбніц, Берклі, Локк Спіноза, Кант, Гегель, — вбачали походження Всесвіту в транс-цендентній реальності. Вони дотримувалися різних поглядів на таку реальність і підходили до її аналізу по-різному. Але те, що наш світ не може пояснити себе сам, і те, що він вимагає пояснення, котре йому не належить, не викликало у них жодних сумнівів...»¹.

 

Інтерпретація певних духовних технік, які виробило людство сповнена ознаками глибокого екзистенційного відчуття., що допомо-же виявити людині «нетрадиційне» або незвичне відчуття повсякден-ності. Таємничу реальність, яку ми постійно відчуваємо як зсередини, так і поза собою, але до якої так важко дістатися крізь міазми наших власних туманних уяв і думок — (ЦЕ). Уотс називав «ЦЕ»: «...нео-бумовленою, невизначеною природою буття, ще не розчленованого на відвернені поняття і символи. Усвідомлювати це — значить біль-ше ніколи не змішувати обумовлене з дійсним, скинути із себе владу слів, ідей і осягнути, що справжній світ є непізнаваний розумом. Щоб досягти ЦЬОГО, необхідно розпрощатися зі світом умовностей, і це саме той крок, якого багато людей боїться. Але деякі, визнавши, що світ неможливо визначити словами, і єдина річ, яку потрібно знати про нього це те, що він є, набувають свідомість усіх речей у їхній абсо-лютній конкретності, і в той же час, у всій їхній божественності і неви-мовності. Таке усвідомлення виходить за межі повсякденної самосві-домості і веде за собою відчуття єдності із Всесвітом, в якому всі речі сяють надзвичайною ясністю і любов’ю. Це відкритість усьому існую-чому, це не райське бачення, а бачення світу у всієї його цілісності — і це усе є чистим чудом...»². Для науки, яка ніколи не мала однозначного

¹ Ward K. God, Chance, and Necessity. Oxford: One World Publications, 1996. — P. 1, 83. ² Містики ХХ сторіччя: Енциклопедія. — М.: ООО «Видавництво «Астрель»:

МІФ: ООО «Видавництво АСТ, 2001. — 43.

 

— 423 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

уявлення про релігійно-містичний досвід, його пошуки залишалися повною загадкою і виконували функцію ірраціонального і відчужено-го початку: «Ірраціональне — у самому широкому розумінні — те, що перебуває за межами розуму, алогічне або неінтелектуальне, неспів-розмірне з раціональним мисленням або навіть суперечне йому...»¹. Акцентуючи увагу на аспектах класичної науки, раціональної за сво-їм характером, релігійно-містичний досвід не був гідним предметом для вивчення. Віднесення містичного до числа ірраціонального, тобто прояву в людині надзвичайних можливостей, зазвичай не можливих, і відсутність відповідних наукових теорій і методів, із погляду на які можна було б описати так зване «чудо». Взагалі, зняти з розгляду все ірраціональне, у тому числі й містичне як крайню форму його прояву запропонувала Епоха Просвітництва. «Ірраціональне — принципово неприпустиме раціональному пізнанню, несумісне з розумом і не від-повідне до його можливостей... Об’єктивної реальності, що відповіда-ла б цій категорії, діалектичний матеріалізм не визнає»². Внутрішній світ людини з її потенційними можливостями раціональної форми світоорієнтації, (у тому числі і філософської як визначеного типу від-ношення людини до світу і себе), не припускали можливості реально-го існування того, що не обмірковувалося з позицій класичної науки. Містичне як крайній прояв ірраціоналізму залишалося поза межами наукової картини світу і визнавалося нереальним, не гідним уваги. «Наука, подібно до всіх інших витворів людини, теж, у міру своїх можливостей, створює Реальність із Нереальності — і теж коливаєть-ся між цими двома крайнощами…»³. Будучи загальною рисою нашого часу, містицизм, а точніше релігійно-містичний досвід, має до себе не однозначне відношення і представляє серйозну проблему. Багато хто в ньому знаходить деструктивний і гармонійний вплив на людську особистість, яка намагається знайти духовні шляхи свого подальшого розвитку, засвоїти аспекти релігійного духовно-містичного досвіду на фоні власної трансформації, при цьому найчастіше звертаючись до окультних феноменів, містичних практик тощо. «Тисячі і тисячі людей починають засвоювати вчення або прилучатися до практик, не

¹ Философский энциклопедический словарь/ Сост. С. С. Аверинцев, Э. А. Араб-Оглы, Л. Ф. Ильичев. — М.: Сов.энциклопедия, 1989. — 95.

² Философская энциклопедия. — М.: Сов.энциклопедия, 1969. — 318–319.

³ Містики ХХ сторіччя: Енциклопедія. — М.: ООО «Видавництво Астрель»: МІФ:

ООО «Видавництво АСТ», 2001. — 482.

 

— 424 —

МОДУЛЬ V. ХРИСТИЯНСТВО ЯК СВІТОВА РЕЛІГІЯ ТА ЙОГО РОЛЬ В ІСТОРІЇ І СЬОГОДЕННІ

маючи уявлення про те, куди ці заняття містикою та езотеризмом мо-жуть привести. Не випадково, багато лікарів і психологів уже давно відзначили, що слідом за черговим захопленням у суспільстві новим езотеричним або містичним вченням наростає і нова хвиля психічних захворювань, причиною яких є дані вчення»¹. У такий спосіб духо-вна криза, яка давно назріла у глибинах людської сутності знаходить вихід і виявляється у збитковості індивіда і повній незатребуваності.

 

Фундаментальною властивістю людської природи, як відомо, є прагнення до загадкового і таємничого. Проте сучасна людина, час-то маючи при цьому практичну мету, намагається пізнати трансцен-дентні аспекти лише на основі свого власного досвіду. Суспільство добре засвоїло все, чому його вчив довгі роки науковий матеріалізм: усе, що може бути використаним людиною в ім’я її ж блага — повинно негайно використовуватися, знімаючи будь-яке почуття небезпеки і не піддаючи сумніву обрану мету.

 

Наука, раціональна за своїм характером, також потерпає від зна-чної кризи, що і збільшує проблему вивчення містичного досвіду: «Ми далекі від того положення у світі, коли прогрес науки забезпе-чить добробут, мир і гармонію для всіх....Сучасність більше не роз-глядається як досягнення еволюції, об’єднаної з прогресом»². Тому мова сьогодні йде не про певні наукові можливості, а про культурну кризу взагалі, однією з ознак якої є звернення до ірраціональності і містики в усьому, що стосується людини³.

 

Експлуатація давньої мудрості являє собою вульгаризацію духо-вного, культурного і наукового контексту, з якими пов’язуються нові шляхи осмислення реальності, використовуються нові ресурси люд-ської природи і зачіпаються перспективи духовних пошуків. Історія розвитку філософії, демонструє, що містика і релігійно-містичне пізнання є дуже плідними для самої науки. Підтвердженням можуть бути піфагореїзм, платонізм, неоплатонізм, класичний німецький іде-алізм. Як показала історія еволюції людського суспільства, містика і містичний досвід, у тому числі світових духовних традицій, не мо-жуть залишатися поза увагою наук, що вивчають людину.

¹ Розин В. М. Мистические и эзотерические учения и практики в средствах массо-вой информации // Общественные науки и современность. — 1997. — № 3, 45.

 

² Оже М. Кризис смысла в современном мире// Философская и социологическая мысль. — 1995. — № 5–6.

 

³ Добронравова И. С. Синергетика: становление нелинейного мышления. — К.: Либидь, 1990. — 129.

 

— 425 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

Заперечення і зневага містичними аспектами уже є неможливою, оскільки проблема, яка виникла сьогодні змушує суспільство вдава-тися до підвищення теоретичного і методологічного рівнів пізнання на сучасному етапі його еволюціонування.

 

Слід зазначити, що філософський підхід до вивчення проблеми релігійно-містичного досвіду як феноменального-духовного модусу в контексті трансформації особистості має ряд складностей, обумов-лених, насамперед, наступним:

1. Релігійні традиції, що розвивають містичний досвід, відбитий

 

у творах культури різних народів, сприяли тому, що містич-ний досвід трансформувався у величезну кількість різно-манітних учень, практик, шкіл і методик. Вони, в силу своєї феноменальності, просторово-тимчасової загальності і роз-маїтості відповідно не обмірковувалися класичною наукою, раціональною за своїм характером, що цілком відривала про-блему існування Абсолюту (Єдиного) і цілого спектру форм, пов’язаних із ним.

 

2. Не дивлячись на те, що містичний досвід, є гідним предметом розгляду для цілої низки наукових галузей він не мав під со-бою твердої бази або основної концепції, що визначала б сут-ність і особливості даного феномена. В жодній із них небуло відповідного розуміння понять «містика», «містицизм», «міс-тичний досвід», оскільки дані поняття або замовчувалися, або вживалися в неправильному контексті. Крім того, розуміння процесу містичного «діяння» як єдиного засобу досягнення вихідної містичної мети — набуття вічного просвітленного Абсолютного єднання зі світом трансцендентної реальності, вважалося зайвим.

 

3. Містичний досвід залишався за межами наукової картини сві-ту, оскільки діалектичний матеріалізм, убачав у ньому крайню форму ірраціонального, вважаючи останнє, згубною формою світоорієнтації, не допускаючи навіть можливості існування внутрішнього світу людини як феноменального конгломера-ту духовності. Відсутність у науці відповідних теорій і мето-дів, неможливість його досягнення в лабораторних умовах і пізнання теоретичним шляхом робили релігійно-містичний досвід ненауковим предметом, який не може виконувати до-казові базисні функції при розгляді данної проблематики.

 

— 426 —

МОДУЛЬ V. ХРИСТИЯНСТВО ЯК СВІТОВА РЕЛІГІЯ ТА ЙОГО РОЛЬ В ІСТОРІЇ І СЬОГОДЕННІ

4. Релігійна система вірувань традиційно пов’язувалася з міс-тикою, містицизмом і містичним досвідом. Варто пригадати, що ставлення до релігії донедавна було таким однобічним, що не визнавало самої можливості її претензії на істину, хоча зараз це відношення значно відхилилося від атеїстичної вісі. Суспільство поступово відроджує в собі бажання осмислити релігійно-містичну істину. Таке бажання знайшло відбиток у прагненні створити містичні групи, що являють собою не ізо-льований ореол, а розширену систему містичних відношень із трансцендентним світом (майстри, адепти).

 

5. У сучасній науці і релігії є відсутньою єдність у поглядах щодо містики і містичного досвіду. Відсутність єдності формує по-вне протиріччя: від визнання містичного досвіду як «вищого духовного стану, в якому відбувається вихід за антропологіч-

 

ну межу»¹ до його визначення як «стану релігійної одержи-мості» і «релігійного фанатизму»². У той же час, можна вва-жати, що релігія є основною точкою, в якій розуміння даного феномена і відношення до нього є, зокрема, тією проблемою, що утворює безодню нерозуміння як між самими релігіями, так і усередині них. Як зауважив Кіпріян (Керн), «містик міс-тика скоріше зрозуміє, ніж богослов богослова, незважаючи на вигадливу своєрідність мови...»³.

 

Релігійно-містичний досвід, є предметом теоретичного науково-го дослідження, при цьому споконвічно належав до особливої сфе-ри, яка демонструє зв’язок людини з трансцендентним світом. Хоча, визначена проблема в межах наукової теорії завжди намагається з’єднатися зі своїм об’єктом, тому і виникає нова проблема — пробле-ма наукового раціонального підходу до дослідження того, що по своїй суті є ірраціональним і позанауковим.

 

Крім того, складності виникають і при витлумачуванні значень містичного досвіду як такого. Щоб уникнути цього розглянемо де-кілька аспектів:

¹ Хорунжий С. С. Заметки к энергийной антропологи. «Духовная практика» и «отверзание чувств»: два концепта в сравнительной перспективе // Вопросы филосо-фии. — 1999. — № 3, 55.

 

² Волков Ю. Г., Поликарпов В. С. Человек: Энциклопедический словар. — М.: Гардарики, 1999. — 231.

 

³ Архімандрит Киприан (Керн). Духовне предки святого Григорія Паламы: Опит мистической родословной // Богословская мисль. — Париж, 1942. — Вып. 4, 123.

 

— 427 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

1. Релігійно-містичний досвід, являє собою специфічний вид світогляду, що базується на процесі пошуку шляхів осягнен-ня Іншого (Містичний Шлях), спираючись на результати містичного «делания» (містять у собі елементи аскетизму, споглядання, духовної зрілості), набуваючи, тим самим, міс-тичного світовідчування.

 

2. Небажаним є уявлення, теорії, ідеї, які людство прагне під-водити під сувору структуру побудови цілісного наукового вчення, заснованого на містичному матеріалі, але при цьому не варто позбавляти останнього елементарної системности і термінологічної бази.

 

3. Варто особливо відзначити, що розглядати містичний досвід як особливу форму існування цілісної духовно практичної життєдіяльності суспільства (від шаманізму і містерій до ас-пектів духовного вдосконалення на грунті якогось із містич-них вчень.

 

4. Відбувається усвідомлення того, що мудрість містики вихо-дить за межі соціального буття, а протиріччя, що виникають

 

у передбачених відношеннях ведуть до цілком іншого давно забутого світу, а — Всесвіт виводять, на новий рівень світо-відносин, де досягається гармонійна єдність на рівянх «люди-на — світ», — ширше «людина — Всесвіт».

 

5. Очевидно, що логіка, яка встановлює суб’єктно-об’єктні від-носини, — не здатна підпорядкувати містичний досвід тради-ційній раціональності.

 

6. Містичний досвід як проблема викликає низку методологіч-них складностей, через неправильну картину сприйняття лю-дини як соціальної одиниці, що характеризується високим рівнем складності, має розум, волю, моральні почуття, складну систему психічних стосунків, спроможність створювати нові цілі і самостійно обирати шляхи свого розвитку як особистості.

 

7. Крім того, біосоціальний характер, який виражається в при-належності людини до двох світів — природно-еволюційного і культурно-історичного споконвічно ставить її до рангу супе-речливого духовного ареолу в аспектах містичної реальності.

 

8. Донедавна було нормальним однобічне і перекручене уявлен-ня, а точніше, відсутність адекватного уявлення, про людину як матеріально-духовну або природно-енергетичну цілісність.

 

— 428 —

МОДУЛЬ V. ХРИСТИЯНСТВО ЯК СВІТОВА РЕЛІГІЯ ТА ЙОГО РОЛЬ В ІСТОРІЇ І СЬОГОДЕННІ

8. Відсутність у сучасній науці єдиного розуміння сутності сві-домості та її взаємозв’язку з людським «Я», не розбираючи останнє на елементи і частини — поки є недоступним щаблем у духовному розвитку суспільства і трансформації особистос-ті як основного елемента даного соціуму.

 

Часто ігнорувалося багато обставин, акцентуючи увагу не на людській особистості як цілісності, а на окремих її проявах, вивчення яких закріплювалося за певними науками такими як: біологія, психо-логія. «Кожну людську особистість розділити на незліченну кількість складових, у залежності від її сфери діяльності, можливостей, емо-цій, вірувань і т.д. Невпинні протиріччя і конфлікти між складовими особистості породжують постійне метафізичне сум’яття і розпач. Ця внутрішня роздробленість відбиває, наш погляд, «зовнішній» світ, який ми сприймаємо як множину окремих речей і подій»¹.

 

Тобто з позицій логіки і раціоналізму продовжувалося винищу-вання духовного і трансцендентного початків у людині, шляхом поділу її на елементарні складові, проте, як відомо, не можна зрозуміти те, що «розбито» на частини. Поза «єдністю людини», поза уявленням про неї як цілісність не може бути зрозумілим те, що стосується всієї її сут-ності. Неузгодженість, а часом, і відкрите протиставлення цих аспектів людського буття актуалізовували питання подальшого дослідження містичного досвіду як феноменального модусу в проектуванні на пер-спективи розвитку потенційних можливостей людини як цілісності.

 

Таким чином, класична наука з її методологічними підходами до проблеми дослідження містичного досвіду демонструє сьогодні свою неспроможність і, можливо, обмеженість. Сучасна наука надає нових підходів до дослідження фундаментальних філософських проблем, що переосмислюють концепцію людини і дають поштовх до подаль-шого дослідження містичного досвіду як феноменального духовного модусу, обумовлені розвитком холістичних ідей. Концепція єдності елементів людської сутності передбачає не обмежене дослідження людини, а вивчення її як матеріально-духовної цілісності, «нерозкла-деної» на окремі частини або функції. Ідеї цілісності в сучасній науко-вій картині грають важливу роль, оскільки сприяють переосмисленню взаємовідносин раціонального й ірраціонального, науки і релігії, до-зволяють піднятися до проблеми духовності, відкидають нові підхо-ди до розуміння свідомості людини і її особливих містичних станів.

¹ Капра Ф. Дао физики. — К.: «София», М.: ИД «Гелиос», 2002. — 28.

— 429 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

Холістичні ідеї формують нове розуміння картини світу і людини в ньому, формують новий тип раціональності, що принципово відрізня-ється від класичного. «Нова» раціональність не зводиться тільки до логіко-інтелектуальної діяльності дослідника, вона не позбавляє його раціонального погляду на світ і людину з її потенційними можливос-тями. Проблема цілісності сьогодні знайшла свій відбиток у теорії са-моорганізації, основні ідеї якої мають значну роль для синтезування філософського знання про універсальні закони еволюціонування ці-лісних систем, у тому числі і людини.

 

Отже, виникає необхідність наукового переосмислення містич-ного досвіду як феноменального модусу в контексті трансформації особистості з урахуванням найбільш ефективних і всебічних підходів до проблеми, що формує особливий вищий тип раціональності.

 

ХХ століття залишило багату спадщину в аспекті зовнішніх здійснень і перетворень, які дали можливість інтенсивно пізнавати внутрішній світ людини, знайомитися з її духовними глибинами і та-ємними силами, що рухають нею з моменту народження і, протягом життя, наполегливо ведуть до єдиної мети — осягнення гармонійної цілісності і загального Просвітління.

 

 

2. Містерії як форми освоєння трансцендентної реальності. (Містерії друїдів Британії та Галліі, культ Мітри, гностицизм, містерії Асар-Хапі, містерії Одіна)

 

Термін «містерія» як і «містика» походить від грецького слова «тует», що означає «тримати закритим рота». «Містами» називалися учасники сакральних дійств — містерій і хранителі (зберігачі) таєм-них вчень стародавності, зміст яких ретельно приховували від непо-свячених. Навряд чи хтось спробує відкинути твердження про те, що містерії складають своєрідне підгрунття для чималої кількості систем абстрактних понять, які, в свою чергу, не можуть існувати без кон-кретних філософських систем і течій. Саме уявлення про містерію — уявлення трансцендентне, навіть містичне та ірраціональне. Воно є аспектом свідомості, що завжди вміщає в себе тільки частину від Цілого, тобто частку від Всесвіту. У певному змісті, містерії викону-ють роль особливої трансцендентної науки, що є самодостатнім і за-мкненим на собі знанням, яке претендує на особливе формулювання проблем і основ буття, в якому існує людина

 

— 430 —

МОДУЛЬ V. ХРИСТИЯНСТВО ЯК СВІТОВА РЕЛІГІЯ ТА ЙОГО РОЛЬ В ІСТОРІЇ І СЬОГОДЕННІ

Містерії як цілісне освоєння духовного і практичного досвіду в конкретній людській свідомості, породжували нові можливості, пе-редумови і наслідки щодо осмислення багатьох філософських, релі-гійних, етичних, естетичних проблем. Містика завжди має «приклад-ний» характер, вона принципово не може бути «теоретичною», якою часто бувають філософські системи, побудовані в гіпотетичному про-сторі неживого розуму. Містика нерозривно пов’язана з конкретним суб’єктом знання, що одночасно є об’єктом містеріального знання і самопізнання.

 

Кардинальна відмінність містики від усіх наук і, в цілому, від галузі матеріальної людської культури, складається в тому, що вона мала і має справу з донауковими і предрелігійними предметами. Обвинувачувати її у зсуві меж між науками, — все рівно, що обвину-вачувати живий організм у нерозбірливому й одночасному викорис-танні всіх фізичних, хімічних, біологічних і інших законів.

 

Тепер, із позначених нами позицій розгляду містицизму в аспекті цілісної духовно-практичної людської активності (власне-містичної практики), ми можемо більш чітко позначити спектр можливих фі-лософських підходів до нього, а також розглянути основні аспекти прояву. Цікавим етапом знайомства з проявами надзвичайного духо-вного світу людини, були містерії. Про них відомо не так уже й бага-то, але ми спробуємо, зібравши цінний матеріал, відшукати деякі осо-бливості і зрозуміти причини, які спонукали людство обєднуватися до специфічних спільнот аби вшанувати своїх богів і доторкнутися до завіс таємночості. М.П. Холл у своїй книзі «Энциклопедическое из-ложение масонской, герметической, каббалистической и розенкрей-церовской символической философии» сфрмулював мету і завдання чималої кількості містерій: «свою таємну інформацію і філософські досягнення вони приховували від профанів і вчили невелику групу спеціально посвячених осіб...»¹. Приховане емблемами, ритуалами секретів знання зберігалося, як правило, невеликою групою посвяче-них умів. Потім посвячені філософи залишали свої таємничі форму-ли іншим, щоб ті мали змогу досягти цілковитого розуміння. Проте, якщо ці таємниці потрапляли до рук невігласів, Велика Таємниця залишалася прихованою за великою кількістю символів та алегорій.

¹ Холл М. Энциклопедическое изложение масонской, герметической, каббалистиче-ской и розенкрейцеровской символической философии. — М.: Изд-во Эксмо; СПб.: Terra Fantastica, 2003. — 98.

 

— 431 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

У світі небагатьом відкривається зміст справжнього езотерично-го або духовного вчення, тому, саме через це, людина задовольняла-ся екзотеричною інтерпретацією духовних вчень, перетворюючи їх у «слухняні» абстрактні принципи природних законів, в яких поступо-во згасали джерела життєдайної сили Всесвіту.

 

Для того, щоб зробити простими принципи великої істини При-роди, достатньою була персоніфікація. Вівтарі, статуї та жертвопри-ношення стали не більше ніж символічним виразом великих абстрак-тних істин.

 

У давні часи існували групи філософів-містиків, які були гли-боко зануреними у таємниці Природи, створюючи замкнуті таємні філософські та релігійні гуртки — містерії: «Священні драми вико-нувалися у певні періоди. Найбільш значними були Містерії Ісіди, Сабазія, Кібели та Елевсінські Містерії....Після допуску до спілки посвячених вчили багатовіковій таємній мудрості...»¹. Тому багато ритуалів засновувалися на випробуваннях, які повинні були пройти кандидати і лише після вдалого проходження їм вручали ключі му-дрості. Не можна недооцінювати ступінь впливу давніх таємних шкіл на розвиток цивілізації в цілому: «...вся досконалість цивілізації, всі досягнення науки, філософії та мистецтв зобов’язані тим інститутам, які під покровом таємниці намагалися описати найтонші істини ре-лігії та моралі, вкласти їх до сердець учнів... Їх основні зусилля були спрямованими на вчення про єдиного Бога, на воскресіння людини до вічного життя, на шляхетність людської душі. Вони прагнули під-вести людей до того, щоб ті бачили відблиск божественності в красі, величі та досконалості Всесвіту...»².

 

На жаль, відбулася криза, яка потягла за собою викривлення та збочення містерій як таких. На перший план виступило чаклунство, маючи статус божественної магії, тим самим пророкуючи таємним доктринам забуття.

 

Із самого розквіту своєї свідомості людина обожнювала речі, по-клонялася ним як символам всюдисущої, невидимої Сили, про яку мало що могла знати. Давні філософи вірили, що жодна людина не може жити розумно без фундаментального знання законів Природи, тому Містерії були спрямованими на те, щоб навчити людину оперу-вати божественними законами у земній сфері, розумно використову-

¹ Там само, С. 50.

² Там само, С. 50.

 

— 432 —

МОДУЛЬ V. ХРИСТИЯНСТВО ЯК СВІТОВА РЕЛІГІЯ ТА ЙОГО РОЛЬ В ІСТОРІЇ І СЬОГОДЕННІ

вати свої власні здібності, бути стійкою перед спокусами, вести пра-ведне життя, перетворюючи своє тіло у вівтар, присвячений Божеству.

 

Поклоніння сонцю — відігравало значну роль у всіх ранніх язич-ницьких Містеріях. Сонячне Божество персоніфікувалося в пре-красного юнака з довгим золотим волоссям, яке, в свою чергу, сим-волізувало промені сонця. Юнака було жорстоко вбито злодіями, які персоніфікували жорстокий принцип Всесвіту. Завдяки ритуалам, церемоніям, символічному очищенню, Бог Добра повертався до жит-тя і перетворювався на Рятівника всього народу. Таким чином, во-скресіння символізує межі, в яких людина здатна подолати нищість і проявити вищу природу. Містерії давали поштовх в процесі пробу-дження духовних сил, які довгий час були закуті в земну похіть.

 

Існує чимало давніх культів, які розсіялися по всьому світу, на Сході та на Заході. Деякі з них, наприклад, піфагорійці або герметис-ти, явно демонструють східний вплив, у той час як Розенкрейцери запозичили багато чого із мудрості арабських містиків. Хоча містич-ні школи зазвичай асоціюються з цивілізованими часами, є докази того, що люди в доісторичні часи знали про існування таких шкіл. Мешканці віддалених островів, навіть знаходячись на нижчому ща-блі розвитку, мають містичні ритуали та таємничу практику, якими б примітивними вони не були.

 

Містерії друїдів Британії та Галліі. Навколо походження слова«друїди» точиться багато суперечок. Макс Мюллер вважає, що ір-ландське слово «друї» в перекладі означає «люди дубових дерев». Він наголошує на тому, що лісні боги та боги дерев у Греції називалися «дріадами». Хтось із дослідників наполягає на тому, що це слово по-ходить від галльського «друідх», що означає «ліс».

 

Орден Друїдів шанувався за глибоке розуміння законів Природи. Друїди досить добре були обізнаними в медицині, зналися на лікар-ських рослинах. На думку науковців, багато друїдів були жерцями та лікарями, які лікували магнетизмом та амулетами з їх флюїдами. Універсальними засобами були зміїні яйця та омела, оскільки вони притягують астральне світло. Святковість, з якою омела зрізала-ся, говорить про те, що в народі укорінилася віра про її магнетичні властивості. Гриби, трюфелі, нарости на деревах та різноманітні види омел будуть свідомо використовуватися в медичній науці.

 

Омела вважається священною не лише тому, що є символом уні-версальної медицини або панацеєю, але тому, що росте на дубі. Дуб

 

— 433 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

у Друїдів символізував Верховне Божество. У певну пору року, при певному розташуванні зірок, сонця та місяця Головний Друїд з дуба, тримаючи священний ніж, зрізав омелу, загортав у спеціально при-готовлену білу тканину так, щоб не торкнутися землі, бо інакше вона передасть свої негативні вібрації і водночас, під деревом, у жертву приносили білого бика.

 

На жаль, друїди не записували своє таємне вчення, а передавали його усно спеціально підібраними та підготованими для цього канди-датами. Школа Друїдів була розподіленою на три частини, а їх таємне вчення було аналогічним Містеріям, які були схованими в алегоріях Блакитної Масонської Ложі.

 

Найнижчою з трьох частин вважалася школа Оватів (Овід). Це був почесний ступінь, який не вимагав спеціального очищення і ре-тельної підготовки. Овати вдягалися в одежу зеленого кольору, який

 

у Друїдів символізував їх обізнаність у медицині, астрономії, поезії, музиці, сюди належали люди, які були досить добре обізнаними у життєвих проблемах.

 

До другої школи належали Барди (Бейрди). Колір їхнього одягу був небесно-блакитним, а це, в свою чергу, символізувало гармонію та істину, крім того, на них покладалася значна розумова праця, бо їм потрібно було запам’ятати 20 тисяч віршів священної поезії Друїдів.

 

Третя школа складалася власне з Друїдів, які задовольняли релі-гійні потреби народу, колір їх одягу був білим і символізував чистоту.

 

Їхня величність мала золотий скіпетр та вінок з листя дуба. Молоді члени Ордену були поголені та дуже просто одягнуті, на від-міну від старіших, які мали довгі, розкішні бороди та золоті прикраси.

 

Друїди жили у повному стриманні, вивчали природничі науки, віддавали перевагу повній таємничості та приймали нових членів тіль-ки після тривалого випробувального строку. Багато хто з членів жив у помешканнях, які нагадували собою монастирі, об’єднувалися до груп аскетів, небагато з них, за свідченями науковців, були одруженими, усамітнювалися в печерах, домівках із каміння. Тут вони молилися та розмірковували, виходячи лише для виконання релігійних ритуалів.

 

Друїди вірили в існування трьох світів та в можливість пересе-лення з одного світу в інший. У найвищому світі переважало щас-тя, у найнижчому — нещастя, а середній світ — це існуючий світ. Переселення з одного світу в інший існувало для покарання та за-охочення, а також для очищення душі. Вони були переконані в тому,

 

— 434 —

МОДУЛЬ V. ХРИСТИЯНСТВО ЯК СВІТОВА РЕЛІГІЯ ТА ЙОГО РОЛЬ В ІСТОРІЇ І СЬОГОДЕННІ

що в існуючому світі дуже тісно перепліталися добро і зло, а людина мала свободу і здатність обирати між ними. Програму Друїдів можна сформулювати достатньо просто: «…зібрати в одній душі властивості всіх речей, набути знання всіх істот і отримати владу над дияволом. Маючи три види пізнання: природи кожної речі, причин та впливів. Є три речі, які постійно зменшуються, — темрява, брехня і смерть. І є три речі, які постійно збільшуються, — світло, життя та істина...»¹. Подібно до всіх інших Містерій, вчення Друїдів поділялося на дві значні частини. Найпростішій з них, моральному кодексу, навчали простий народ, а езотерична частина була доступною лише для осві-чених. Для того, щоб кандидат мав змогу увійти до Ордена, він мав бути вихідцем із шляхетної родини, маючи при цьому високі моральні якості. Доки кандидат не піддався всіляким спокусам і випробуван-ням на силу характеру, йому не довіряли ніяких важливих таємниць. Друїди вчили народ тому, що душа має безсмертну сутність, вірили у здатність переселення душі і, частково, у її воскресіння, вчили також

 

і тому, що люди повинні бути врятованими, але небагато хто з них повернеться на землю, після власної смерті, доки не позбавиться і не здолає в собі елементи зла.

 

Таємні доктрини відкривалися в місцях віддалених від людських поселень, після того, як кандидат давав клятву зберігати їх священну

і недоторкану сутність.

 

Хрест і змія були для Друїдів священними елементами. Хрест виготовлявся з гілок дубу, символізуючи Найвище Божество, вірили в існування маленьких мешканців лісу, а саме: русалок, фей, гномів, яким приносили жертви у храмах. Храми Друїдів мали різноманітні форми: яйце, символізувало зародження життя на Землі, хреста ви-ступав символом відродження, а храм у формі крил символізував по-літ Божественного Духу, змія символізувала собою Ху — Бога Сонця. «Їх головні божества зводилися в основному до двох фігур — чоло-віка та жінки, великим Отцю та Матері — Ху та Керидвен, аналогам Осіріса та Ісіди, Вакха та Цербери, що представляли собою два прин-ципи всього Буття...»².

 

Ініціації друїдів — це особливий процес, в якому приховувалося під іменем Бога Сонця, а отже, Верховного Бога Друїдів — Ху, якого було вбито, а потім після численних ритуалів та містичних перевтілень,

¹ Там само, С. 58.

² Там само, С. 60.

 

— 435 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

повернено до життя. Таким чином, кандидатів клали в домовину, символізуючи смерть свого Бога, потім цю домовину виштовхували

 

у відкрите море, і ті, хто повертався звідти живий, автоматично про-ходив третій ступінь і отримував достатню кількість таємних істин, якими раніше не володів.

 

Культ Мітри. Культ Мітри був досить швидко розповсюдженимвнаслідок римських завоювань та роботі місіонерів. «Мітра» в пере-кладі означає «сонце», «повелитель Сонця». Митра як божество вті-лює в собі жіноче начало, а Всесвіт є її символом.

 

Згідно з персами, у світі існує два принципи: перший має назву Ахурамазда (Ормузд), уособлював в собі Духа Добра, від якого по-ходять ангели та архангели. Він має одне око і цим оком (місяцем, зірками, сонцем) він бачить усе. Другий принцип має назву Ариман. Він повстав проти Ормузди внаслідок того, що той створив світ, не порадившись з ним. Ариман став Духом зла і підкорив собі числен-ну кількість руйнівних духів, символізуючи принцип зла у Всесвіті, втіливши в собі низинну природу людини. Він має десять тисяч очей, все бачить. (Символ ока буде пізніше розглядатися у Масонському ракурсі). Тому в людині завжди будуть боротися два начала: добро та зло, Ариман та Ормузд мірятимуться силами.

 

Три тисячі років мудро керував Ормузд небесним світом і добром

 

у ньому, створивши людину. Наступні три тисячі років він розумно та цілісно керував людиною. Наступні три тисячі років панувала влада Аримана, що призвело до запеклої боротьби за душу людини. Останні три тисячі років ознаменували собою повернення Ормузда, до світу повернулося добро, а смерть і зло назавжди зникли, при цьо-му Мітра (Бог Розуму) виконував роль посередника між ними.

 

Отже культ Мітри здійснювався у печерах. Ці печери були від-повідно прикрашеними знаками Зодіаку: Рака і Козерога. Зимове та літнє сонцестояння були в центрі уваги як ворота для душ, які схо-дяться в цей світ або сходяться до Бога. Рак був першими воротами для входження, а Козеріг — другими воротами. Це були шляхи без-смертного проходження з неба на землю і з землі на небо.

 

Посвячення до ритуалів Мітри складалося з трьох досить важ-ливих рівнів: самоочищення, підсилення інтелектуальної потужності та контроль над тваринною природою. Кандидатові на першому етапі пропонувалася корона на гострому лезі меча, при цьому його посвя-щали до таємних сил Мітри. Корона, швидше за все, символізувала

 

— 436 —

МОДУЛЬ V. ХРИСТИЯНСТВО ЯК СВІТОВА РЕЛІГІЯ ТА ЙОГО РОЛЬ В ІСТОРІЇ І СЬОГОДЕННІ

собою духовну природу, яка повинна бути очищеною, перед тим, як він постане, безпосередньо, перед Мітрою. Мітра, в свою чергу, уособ-лювала душу кандидата, яка знаходилася між його власним духом, Ормуздом, Аріманом, тваринною природою. На другому рівні канди-датові давався панцир розуму та чистоти, який допомагатиме йому битися на фоні земних небезпек із демонами хтивості, пристрасті, виродження. Третій рівень давав дозвіл на ковпак, на якому були на-мальовані знаки Зодіаку та інші астрономічні символи. Після того, як посвята була завершеною, кандидата вітали як повсталого з мер-ців і він ставав повноцінним членом Ордена, при цьому його назива-ли «левом» і ставили на лобі єгипетський хрест. Тому досить часто Мітра був зображений з двома левиними головами.

 

Через увесь ритуал проходить тема народження Мітри як Бога Сонця, який приніс себе у жертву заради людства, його смерті і вос-кресіння заради та спасіння душі перед всемогутнім Ормуздом. Жін-ки і хлопчики, які не досягли зрілості ніколи не були допущеними до цього Ордену.

 

Таким чином, багато інститутів виявили мітраістську культуру. Сходи з сімома перекладинами було символом мітраістської ініціа-ції, тому, масонський символ східців мав мітраістське походження. Символ ока трансформувався в Масонське Око, яке ніколи не закри-вається, не відпочиває і все бачить.

 

Гностицизм. Слово «гностик» походить від грецького «гносис»,що в перекладі означає «мудрість», «знання». Члени цього Ордена були обізнані з таємними доктринами раннього християнства. Вони інтерпретували християнські Містерії у відповідності з язичницьким символізмом. Свою таємну інформацію та філософські досягнення вони приховували від невігласів та навчали лише невелику групу спеціально посвячених осіб.

 

Постать Симона Мага часто розглядають як засновника гности-цизму, а виникнення його секти припадає, на думку дослідників, на І століття від Різдва Христового. Симон Маг мав таємничі та надпри-родні сили, крім того від достатньо цікаво сформулював принципи гностицизму: «пишу ось про що... Із всесвітніх Еонів (періоди, пло-щини, цикли створення життя в просторі та часі, небесні створіння) виростають два паростки, без початку і без кінця, від одного Кореня, який є невидимою силою, неосяжним мовчанням (Битос). Із цих па-ростків один виявляє себе над іншим, і той, що зверху, є Великою

 

— 437 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

Силою, Універсальним Розумом, що впорядковує всі речі, і є чолові-чим. Другий паросток виявляє себе знизу, Велика Думка, і є жіночим початком, яке відтворює всі речі. Поєднуючись один з одним, вони створюють Проміжне Середовище, неосяжне Повітря, якому немає початку і кінця. І в ньому є Отець, який підтримує всі речі,... які не мають початку і кінця...»¹.

 

Крім того, слід розуміти, що існують результати негативного і позитивного принципів, коли один діє на інший, а це відбувається в середній площині або в точці рівноваги, яку називають плеромою. Іншими словами, плерома — це особлива субстанція, яка утворилася шляхом поєднання суміші духовних та матеріальних еонів. Із плеро-ми зародився Деміург — безсмертний смертний, якому людство по-винно завдячувати не тільки власним фізичним існуванням, але й стражданнями, які ми відчуваємо протягом свого життя.

 

Цікавим є те, що в системі гностиків є три пари протилежнос-тей (Сізігії), які походять від Вічного і разом з Ним утворюють сім-ку: «Перші два — Ум (Нус) та Думка (Епінойя). Після них йдуть Голос (Фон) і його протилежність Ім’я (Онома) і, нарешті, Причина (Логісмос) та Міркування (Ентумезис). Із цих початкових шести, що з’єднуються Вічним Полум’ям, походять Еони (Янголи), які спрямо-вуються Деміургом, організовують нижчий світ...»².

 

Слід зауважити, що гностична Містерія засновувалася на гіпоте-зі еманації як логічному зв’язку між не з’єднаними протилежностями, Абсолютним Духом та Абсолютною Субстанцією, які, на думку гнос-тиків, співіснували у Вічності.

 

Школа гностицизму розділилася на олександрійський та сірій-ський культи. Олександрійська школа схилялася до пантеїзму, а олександрійська тяжіла до дуалізму. Сирійський культ наслідував Симона, а олександрійський розвивав філософську творчість Васи-лида, який навіяв своїм послідовникам єгипетський герметизм, східний окультизм, персидську філософію. Його доктрина спря-мовувалася на те, щоб об’єднати школи раннього християнства із язичницькими Містеріями. Василид вчив тому, що Всесвіт розподі-лено на 365 еонів або духовних циклів, а їх сума — Верховний Отець (Абраксас), який зображується як складна та неоднозначна істота, з тілом людини і головою півня, а кожна з його ніг — це змія.

¹ Там само, С. 70.

² Там само, С. 70.

 

— 438 —

МОДУЛЬ V. ХРИСТИЯНСТВО ЯК СВІТОВА РЕЛІГІЯ ТА ЙОГО РОЛЬ В ІСТОРІЇ І СЬОГОДЕННІ

Гностики розділися у своїх поглядах щодо Деміурга, творця нижчих світів. Перша секта вважала, що Деміург, за допомогою своїх шістьох синів (еманацій) створив Всесвіт, він створив Себе і в серед-ині Себе, був відповідальним щодо зла, яке коїлося на землі, відділив душі людей від істини та «одяг» на них смертну оболонку. Друга секта вважала, що Деміург лише виконував волю невидимого Повелителя, який був жорстоким та невблаганним.

 

Цікавими були думки гностиків, щодо Христа. Для гностиків Христос був персоніфікацією Нуса, втіленням Божественного Ро-зуму, еманацією духовних Еонів. Нус увійшов у тіло Христа під час розп’яття. Гностики були переконаними в тому, що Христа неможли-во було розіп’яти, оскільки Божественний Нус не може вмерти: Коли нестворений Отець, — на їх думку, побачив падіння людства, Він по-силав Свого первістка Нуса в світ у формі Христа для спокутування всіх тих, хто вірив у Нього, для вивільнення сил, які створили світ (Деміург та шість його синів, планетарних творців). Він з’являвся се-ред людей як Ісус і робив дива.

 

Після смерті Василида домінуючу роль у гностичному русі почав відігравати Валентин, який ускладнив систему гностичної філософії: він збільшив чисельну кількість еманацій від Великого (Безодня), їх нараховувалося 15 пар та спирався на Непорочну Софію (Мудрість).

 

Згодом, діяльність гностиків припинилася, оскільки всі мате-ріали, які були пов’язані з їх діяльністю, були знищені. Зараз можна побачити елементи гностичних концепцій у сучасному світі, бо ті гар-монійно вплелися в офіційну догматику християнської церкви.

 

Містерії Асар-Хапі. Доречним буде почати з етимології слова,що дасть можливість знайти цікаві моменти в подальшому розгля-ді: «сорос-апіс» або «сор-апіс» — означають «склеп бика». Єгиптяни вклонялися домовині, яка мала людський вигляд.

 

Походження Асар-Хапі оточено завісою таємничості, через те, що його таємна природа була відкритою лише для тих, хто сповідував культ Серапіса. Єгиптяни були переконаними: «Як бог я такий, яким тобі здаюся, зіркові небеса — моя голова, мій тулуб — море, земля — це мої ноги, мої вуха — це повітря, проміні сонця, діамантові стріли — це мої очі...»¹.

 

Деякі дослідники, як, наприклад Макробія, вважали, що Сера-піс — це ім’я Сонця. В перекладі з єврейської «серапіс» або «сараф» —

¹ Там само, С. 76.

 

— 439 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

«сяяти», крім того, це слово має ще кілька значень «Священний Бик», «Сонце в Бику», «Душа Осирису», «Священна Змія», «Бик, який пішов шукати спокій». Серапіс — це бог, який міцно узурпував свій статус, став найвищим богом у грецькій та єгипетській релігіях аж до ІY століття християнської ери.

 

Давні єгиптяни вважали, що існує багато спільного між Осирис-Апісом та Серапісом. Матеріальне тіло Природи було названо Апісом, душа, яка після смерті залишала тіло, була міцно скута, наче тенетами, формами фізичного життя та мала назву Серапіс — сила, що повинна навести лад у Всесвіті. Слід зазначити, що скільки б не існувало варіативних форм перекладу чи кількість зображень цього бога, є те, що не можна піддавати сумніву або заперечувати. Образ цього бога акумулював у собі більшість уявлень, гармонійно сполучивши чоловічу силу з жіночою грацією. Статуї Серапіса ви-готовлялися з міцного матеріалу та оздоблювалися дорогоцінним камінням.

 

Єгипетська таємна філософська школа розділилася на дві, які називалися Мала та Велика Містерії. Діяльність першої спрямовува-лася на вшанування Ісіди, друга — проповідувала відданість Серапісу та Осирису. До Великих Містерій допускалася дуже обмежена кіль-кість осіб, що дозволяло зберігати таємниці Містерій, крім того, участь у Великих Містеріях в основному брали жерці. Ініціації та ритуали проводилися в спеціальних приміщеннях: печерах та підзем-них лабіринтах. Лабіринти повинні були символізувати ілюзорний характер нижчого світу, в якому людська душа блукала в пошуках іс-тини, намагаючись з’єднатися з Безсмертним. При цьому містичному возз’єднанні повинен бути присутнім Людина-Бик, Людина-Сонце (Серапіс), який виступав прототипом Христа.

 

Містерії Одіна. Дата заснування Містерій Одіна — не визначенадослідниками точно, через те, що одні вважають що вони виникли в І столітті до Різдва Христового, інші, — в перше століття нашої ери. Послідовники цієї містерії проводили таємні обряди, богослужіння, вершили правосуддя, виступали пророками та вершили долі.

 

Після смерті Одіна його образ проголосили божественним, він символізував мудрість, а керували культом, після його смерті дванад-цять священних Дроттарів, які символізували знаки Зодіаку. Вони виступали покровителями мистецтв та наук, які можна було опанува-ти лише після вдалого проходження випробувань.

 

— 440 —

МОДУЛЬ V. ХРИСТИЯНСТВО ЯК СВІТОВА РЕЛІГІЯ ТА ЙОГО РОЛЬ В ІСТОРІЇ І СЬОГОДЕННІ

Ритуальність та міфологія цих Містерій мала своєю основою Священну драму, яка розповідала про те, що існує Верховний та не-видимий Творець всіх речей, Все-Отець, а його регентом в Природі виступає Одін, з тіла (Іміра) якого виник всесвіт. Імір виник завдяки туману, який випав з світової Безодні, в якій мешкали гіганти Льоду та Вогню.

 

Одін створив світ та підкорив його законам порядку та ладу, він збудував чарівну фортецю, в який розташувалися дванадцять бо-гів (Езирів) на верхівці гори. Там було відведене місце для смерті (Валгалла).

 

Сином Одіна був Бальдер Прекрасний (скандинавський Хрис-тос), він не був войовничим і жорстоким, а приносив із собою до-брий та прекрасний дух. Так само як Христос, мав серед учнів Іуду, Бальдера зрадив Локі (персоніфікація зла). Локі підмовив сліпого бога долі (Хеда) вбити Бальдера стрілою з омели. Радість і щастя, ра-зом із смертю Бальдера зникли, а боги почали збиратися з метою від-крити таємниці воскресіння духу молодості та життя, які приносив із собою вбитий бог, як результат таких «зборів» виникли Містерії.

 

Містерії Одіна проводилися в дев’яти печерах, яки символі-зували Дев’ять Світів Містерій. Кандидат повинен був воскресити вбитого бога, для цього він називав себе мандрівником, а печера ви-ступала символами світів та сфер Природи. Дійство проводилося трьома верховними ініціаторами — Піднесеним, Рівним Піднесеному та Височайшим, які виступала аналогами Майстра, Молодшого та Старшого Зберігача в Масонській Ложі. «Після декількох годин блу-кання по хитросплетеним коридорам кандидата підводили до статуї Бальдера Прекрасного....Ця фігура стояла в центрі величезної зали....

 

Там знаходилося дерево з сімома квітами — емблемою планет. У цій кімнаті, яка символізувала дім Езира, або Мудрості, неофіт клявся на мечі. Він пив священний напій із кубка-черепа, вдало пройшов-ши всі випробування, які віддаляли його від пошуку мудрості, після чого йому дозволялося проникнути до таємниці Одіна — персоніфі-кації Мудрості. Він ставав перед священним кільцем порядку, робля-чи це в ім’я Бальдера. Посвячений прославлявся як людина ново-народжена: про неї говорили, що вона померла і знову народилася, не проходячи крізь ворота смерті...»¹. При цьому людина визначає своє призначення та свій статус у Всесвіті та Космосі, виключаючи

¹ Там само, С. 86.

 

— 441 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

маніпулювання собою негативними силами, які з’являються ззовні, створюючи складну захисну оболонку Трансцендентного, знаходячи в ній потенційний стан сили своєї величі.

 

Вона активно прагне завоювати своє місце в Безначальному та Безкінечному Житті, в малому та великому масштабах свого існуван-ня прагне відобразити себе у фундаментальному аспекті Космічної ідеї. Вириваючись із безкінечних ланцюгів логічних умовиводів, лю-дина потрапляє до іншої стихії, де всі дії та думки не піддаються за-конам логіки, більше того, — протистоять їй.

 

Якщо ми будемо довіряти свідченням містиків, то відчуємо див-ну переконливість та благу віру. Саме їм вдалося те, що в інших не виходило: вони встановили безпосередній зв’язок людського духу, що блукає, як вони кажуть, серед речей матеріального світу, з тією «єдиною Реальністю», тим нематеріальним та вичерпним Буттям, в якому знаходиться прихована Істина, яка є об’єктом пристрасного, жагучого бажання людини, єдиною прийнятною метою її пошуків.

 

Отже, слід зауважити, що філософсько-теоретичне осмислення містики, а також релігійно-містичного досвіду передбачають виник-нення значного ряду загально-філософських критеріїв під які можна підвести поняття, що дозволять виявити цілий спектр незвичайних форм містичного освоєння дійсності.

 

Відповідний матеріал дозволить суспільству уникнути хаотично-го шабашу безпрецедентного агресивно-ультимативного відношення до єдиної галузі чудес і перетворень, що покликані протистояти роз-гулу бездуховності в лабіринтах апокаліптичного часу. Експлуатація давньою мудрістю являє собою вульгаризацію духовного, культурно-го і наукового контексту, з якими пов’язуються нові шляхи осмис-лення реальності, використовуються нові ресурси людської природи і зачіпаються перспективи духовних пошуків. Історія розвитку фі-лософії демонструє, що містика і містичне пізнання є плідними для самої науки. Підтвердженням цього можуть бути піфагореїзм, плато-нізм, неоплатонізм, класичний німецький ідеалізм. Як показала іс-торія еволюції людського суспільства, містика і релігійно-містичний досвід, у тому числі світових духовних традицій, не можуть зали-шаться поза увагою наук, що вивчають людину. Заперечення і зне-вага містичними аспектами уже є неможливою, оскільки проблема, яка виникла сьогодні змушує суспільство вдаватися до підвищення теоретичного і методологічного рівнів пізнання.

 

— 442 —

МОДУЛЬ V. ХРИСТИЯНСТВО ЯК СВІТОВА РЕЛІГІЯ ТА ЙОГО РОЛЬ В ІСТОРІЇ І СЬОГОДЕННІ

Запитання та завдання для самоконтролю

 

1. Чому термін «містика» прийнято пов’язувати з термінами «містерія», «містичний досвід», «містичний стан»?

 

2. У чому причини однобічного погляду класичної науки на проблему релігі