Основним завданням наукового пізнання є знаходження об’єк-тивних законів дійсності — природних, соціальних (суспільних), за-конів самого пізнання, мислення тощо. Звідси орієнтація досліджен-ня головним чином на загальні, суттєві властивості предмета, його необхідні характеристики й їх вираз у системі абстракції, у вигляді ідеалізованих об’єктів. Якщо цього немає, то немає і науки, оскільки само поняття науковості передбачає відкриття законів, поглиблення у сутність досліджуваних явищ. Це — основна ознака науки.
На основі знання законів функціонування й розвитку досліджує-мих об’єктів наука здійснює передбачення майбутнього з метою по-дальшого практичного освоєння дійсності. Націленість науки на вивчення не тільки об’єктів, перетворюваних в практиці сьогоден-ня, але й тих, які можуть стати предметом практичного освоєння у майбутньому, є важливою рисою наукового пізнання. Передбачення майбутнього — така категорія, яка поєднує будь-які способи отри-мання і використання інформації про майбутнє, і яка конкретизуєть-ся у поняттях «прогноз», «план», «проект» та ін. Передбачення май-бутнього — третя ланка у ланцюгу логічних операцій, дві попередні ланки якого складають аналіз теперішнього і дослідження минулого. Наукове передбачення зводиться до того, щоб подумки, у загально-му вигляді, у відповідності із виявленими законами, сконструювати модель майбутнього з тих його одиничних фрагментів, які існують сьогодні. Будь-яке наукове передбачення завжди неминучо має свої межі, за якими воно перетворюється в утопію. У науці також важливо знати те, чого принципово бути ніколи, ні за будь-яких умов, не може.
Істотною ознакою наукового пізнання є його системність, тобто сукупність знань, приведених до ладу на основі певних теоретичних принципів, які й поєднують окремі знання у цілісну органічну сис-тему. Збори розрізнених знань, їх механічна сукупність, не поєднана у систему, ще не утворює науку. Знання перетворюються у наукові, коли цілеспрямоване збирання фактів, їх опис і узагальнення дово-диться до рівня їх включення у систему понять, у склад теорії.
Для науки характерна постійна методологічна рефлексія. Це означає, що у ній вивчення об’єктів, виявлення їх специфіки, власти-востей і зв’язків завжди супроводжується — у тому чи іншому ступе-ню — усвідомленням методів і засобів, за допомогою яких досліджу-ються дані об’єкти.
— 209 —
ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС
Безпосередньою метою і вищою цінністю наукового пізнання є об’єктивна істина, осягаємо переважно раціональними засобами і методами, але не без участи живого споглядання і позараціональ-них способів пізнання. Звідси виплаває характерна риса наукового пізнання — об’єктивність, усунення не притаманних предмету дослі-дження суб’єктивних моментів для реалізації чистоти його розгляду. Проте, активність суб’єкта — важлива умова і передпосилка науково-го пізнання.
Отже, суттєвими ознаками науки є:
— наявність проаналізованого та систематизованого достовір-ного знання, узагальненого до ступеню виразу у ньому суттє-вих зв’язків пізнавальної предметної галузі;
— єдність у цьому знанні описування, пояснення та передбачення;
— наявність методологічно-операційної складової частини, за допомогою якої можна перевіряти наявні знання і отримува-ти нові;
— наявність особливої мови з точним закріпленням змісту за кожним терміном, категоріальний зміст знання, тобто наяв-ність орієнтовно-конструктивних понять, єдність яких дає певний зріз предметного змісту буття, що отримує назву фі-зичної, хімічної, біологічної та ін. реальності;
— наявність вихідних принципів та аксіом, загальнофілософсь-ких припущень, що лежать в основі кожної науки, надаючи її змісту та викладу характеру системної єдності.
Наукове пізнання є цілісна система, що розвивається та має до-сить складну структуру. Остання є єдністю стійких взаємозв’язків між елементами даної системи. Структура наукового пізнання може бути представлена у різних її зрізах. Як такі можуть виступати: об’єкт пізнання, суб’єкт пізнання, засоби і методи пізнання — його знаряддя (матеріальні й духовні).
У структурі будь-якого наукового знання існують елементи, які не вміщуються у традиційне розуміння науковості: філософські, ре-лігійні, магічні уявлення, інтелектуальні й сенсорні навички, які не піддаються вербалізації та рефлексії, соціально-психологічні стерео-типи, інтереси, потреби, наслідки особистих пристрастей і антипатій.
Варто розрізняти наступні елементи у структурі наукового піз-нання: ідеали та норми наукового пізнання, наукову картину світу, філософські основи пізнання. Ідеали та норми наукового пізнання —
— 210 —
МОДУЛЬ ІІ. ФІЛОСОФСЬКЕ РОЗУМІННЯ СВІТУ, ЛЮДИНИ ТА СУСПІЛЬСТВА
сукупність певних концептуальних, ціннісних, методологічних й ін-ших настанов, властивих науці на кожному конкретно-історичному етапі розвитку, тобто вони є тими критеріями, які дозволяють відне-сти дане знання до наукового. До них належать і способи побудови теорії, сам науковий дискурс, критерії істинності тощо. Їхня основна функція — організація та регуляція процесу наукового дослідження, орієнтація на більш ефективні шляхи, засоби і форми досягнення істинних результатів. При переході на новий етап наукового дослід-ження (наприклад, при переході від класичної до некласичної науки) кардинально змінюються його ідеали та норми. Їхній характер ви-значається, в першу чергу, предметом пізнання, специфікою дослід-жуваних об’єктів, а їхній зміст завжди формується у конкретному со-ціокультурному контексті.
Наукова картина світу — цілісна система уявлень про загаль-ні властивості та закономірності дійсності, побудована у результаті узагальнення та синтезу фундаментальних наукових понять і прин-ципів. У залежності від основ поділу розрізняють загальнонаукову картину світу, яка включає уявлення про всю дійсність (тобто про природу, суспільство і само пізнання) і природничо-наукову карти-ну світу. Остання — у залежності від предмета пізнання — може бути фізичною, астрономічною, хімічною, біологічною тощо. У загально-науковій картині світу визначальним елементом виступає картина світу тієї галузі наукового знання, яка займає лідируюче становище на конкретному етапі розвитку науки.
Кожна картина світу будується на основі певних фундаменталь-них наукових теорій і по мірі розвитку практики і пізнання одні нау-кові картини світу змінювалися іншими. Так, природничо-наукова (і, насамперед, фізична) картина будувалася спочатку на основі класич-ної механіки, потім — електродинаміки, потім — квантової механіки і теорії відносності, і, нарешті, — на основі синергетики.
Загальнонаукова класична картина світу при опису й теоретич-ному обґрунтуванні своїх об’єктів прагнула елімінувати все, що від-носиться до суб’єкта, засобам, прийомам і операціям його діяльності. Тут панує об’єктний стиль мислення, прагнення пізнати предмет сам по собі, безвідносно до умов його вивчення. Для класичної картини світу характерно уявлення про час і простір як абсолютні об’єктивні координати, в межах яких відбуваються події. У цій картині панують незмінні закони і суворий детермінізм.
— 211 —
ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС
Некласична картина світу, яка побудована на основі релятивіст-ської і квантової теорії, відкидає об’єктивізм класичної картини, відхи-ляє уявлення про реальність як щось, незалежне від засобів її пізнання, суб’єктивного фактору. У ній зображено зв’язок між знаннями об’єкта і характером засобів і операцій діяльності. Експлікація цих зв’язків роз-глядається як умова об’єктивно-істинного опису та пояснення світу.
Істотною ознакою постнекласичної картини світу є включеність суб’єктивної діяльності в «тіло знання». У ній враховано співвід-несеність характеру знань про об’єкт, які отримуються, не тільки з особливістю засобів і операцій діяльності суб’єкта, але з її ціннісно-цільовими структурами. Характерною рисою постнекласичної карти-ни світу є універсальний еволюціонізм, який поєднує ідеї еволюції з ідеями системного підходу й поширюючий розвиток на усі сфери буття, установлюючи універсальний зв’язок між неживою, живою і соціальною матерією.
Поняття «філософські основи науки» виражає філософські ідеї та принципи, які утримуються в даній науці й надають найбільш за-гальні орієнтири для пізнавальної діяльності. Філософські основи науки поряд із функцією обґрунтування вже отриманого знання ви-конують також евристичну (беруть участь у побудові нових теорій) і методологічну функції. Будучи засобом (знаряддям) приросту ново-го знання, вони сприяють формуванню нових методів наукового до-слідження. Філософські основи науки різнорідні й історичні: при пе-реході від одного етапу розвитку науки до іншого протягом наукових революцій один їх набір змінюється іншим, проте певна наступність при цьому зберігається.
