1. Людські виміри проблеми буття.
2. Сучасна наука про рівні та форми виявлення буття.
3. Свідомість і самосвідомість.
4. Основні проблеми наукового вивчення свідомості.
5. Свідомість і мова.
Література
1. Доброхотов А. Л. Категория бытия в классической западно-европейс-кой философии. — М., 1986.
2. Кульчицький О. Основи філософії і філософічних наук. — Мюнхен– Львів, 1995. Розд. 4.
3. Нестеренко В. Г. Вступ до філософії: антологія людини. — К., 1995. Розд. 5.
4. Проблема сознания в современной западной философии. — М., 1989.
5. Філософський словник. — К., 1986.
— 205 —
ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС
Тема 9.
НАУКА І МЕТОДОЛОГІЯ НАУКОВОГО ПІЗНАННЯ
План
Генеза науки.
Наукове пізнання, його специфіка й побудова.
Методологія наукового пізнання.
Генеза науки
Наука — складний багатогранний феномен, який можна розгля-дати з різних точок зору. З культурологічної точки зору — це ком-понент культури, форма передачі досвіду, який забезпечує прогрес суспільства, спадкоємність його розвитку. З логіко-гносеологічної точки зору — це система знання, особлива форма суспільної свідо-мості, яка різниться від інших форм метою, глибиною, раціональним способом відображення світу. З діяльнісної точки зору — це особлива діяльність, спрямована на одержання і застосування знань. З прак-тичної — це безпосередня виробнича, практична сила суспільства, яка перетворює не лише матеріальне виробництво, але й духовну сферу. Наука — це велика духовна, моральна й інтелектуальна сила суспільства. Чим більше розвивається суспільство, тим більше його прогрес забезпечується розвитком і застосуванням науки. З інсти-туціональної точки зору — це особливий соціальний інститут, що надає сталості й визначеності суспільним відносинам і, разом з тим, прискорює суспільний розвиток. Інституціональний характер діяль-ності означає, що в сучасну епоху наукова діяльність є ієрхізованою діяльністю, має складні організаційні форми, спирається на спеціаль-ну матеріальну базу, систему спеціальних методів. З інформаційної точки зору — це система, створена для збирання, аналізу й переробки інформації. Таким чином, наука — це не просто система знань, але й процес їх одержання і застосування, це результат спеціалізованої ді-яльності, яка цільовим чином організована і має матеріальне й мето-дичне забезпечення.
Як своєрідна форма пізнання — специфічний вид духовного ви-робництва — наука виникла в Європі, в Новий час, в ХVІ–ХVІІ ст., в епоху становлення капіталістичного способу виробництва й поділу єдиного раніш знання на філософію та науку.
— 206 —
МОДУЛЬ ІІ. ФІЛОСОФСЬКЕ РОЗУМІННЯ СВІТУ, ЛЮДИНИ ТА СУСПІЛЬСТВА
Передумови науки створювались в стародавніх цивілізаціях — Єгипті, Вавілоні, Давній Греції — у формі емпіричних знань про при-роду й суспільство, у вигляді окремих елементів, «зачатків» астрономії етики, логіки, математики та ін. Причина такого положення містить-ся у реальних суспільно-історичних факторах, які ще не утворювали об’єктивних умов для формування науки як особливої системи зна-ння, своєрідного духовного феномену і соціального інституту. Справа в тому, що, в основному, стародавні суспільства були традиційними, тобто основну цінність в них складали традиції, неухильне слідуван-ня яким було гарантією стабільності суспільного життя. Знання, які виникали на той час, застосовувалися для обслуговування вже сфор-мованих практичних структур і як самоцінні не розглядалися.
На відміну від традиційного знання, наука Нового часу карди-нально по-новому поставила питання про специфіку наукового знан-ня і своєрідність його формування, про завдання пізнавальної діяль-ності та про її методи, про місце й роль науки у житті суспільства, про необхідність панування людини понад природою на основі знання її законів.
У суспільному житті почала формуватися світоглядна настано-ва, новий образ світу й стиль мислення, який по суті зруйнував попе-редню, багатьма століттями створену картину світобудови та привів до оформлення речево-натуралістичної концепції космосу з її орієн-тацією на механістичні та кількісні методи. Оголосивши природу ме-ханізмом, людина створила світ, у якому вона змогла щось розумі-ти, знати, і, відповідно, перетворювати за своєю волею та бажанням. Природа почала розглядатися з точки зору природного ладу, в якому мають місце тільки механічні події. У цьому зв’язку простір, час, ма-терія стали цікавити людину тільки з кількісного боку. Світ природи перестав бути заселений казковими істотами, духами тощо. І якщо навіть не заперечувалась ідея утвору природи Богом, то передбача-лось, що він творив за законами математики. Божественна книга має шифр смислів, прихованих у її письменах.
Сприймати природу як сукупність природних подій і процесів, причино зумовлених, не залежних від людини, які відбуваються поза участю у них сил або істот — значить відноситися до неї як до об’єкта науки. Наука увійшла у світоглядний контекст епохи і виробила спо-соби та методи спілкування людини зі світом і природою. Головною метою такого спілкування стало отримання знання.
— 207 —
ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС
У розумінні генези, виникнення науки в історії та філософії нау-ки склалися два протилежні підходи. З погляду екстерналізму, поява науки обумовлена цілком і повністю зовнішніми для неї обставина-ми — соціальними, економічними тощо. Тому основною метою ви-вчення науки є реконструкція соціально-культурних умов і орієнти-рів науково-пізнавальної діяльності. Вони й виступають як головний фактор, що безпосередньо визначає виникнення й розвиток науки, її структуру, особливості, напрямок еволюції.
Інтерналізм, навпаки, основною рушійною силою розвитку нау-ки вважає фактори, які пов’язані з внутрішньою природою наукового знання: логіку вирішення його проблем, співвідношення традицій і новацій тощо. Тому головну увагу при вивченні науки прибічники інтерналізму спрямовують на опис власно пізнавальних процесів. Соціокультурним факторам надається другорядне значення: у залеж-ності від ситуації вони можуть лише прискорювати або гальмувати внутрішній хід наукового пізнання.
Отже, наука — це форма духовної діяльності людей, яка спря-мована на виробництво знань про природу, суспільство і само піз-нання, яка має безпосередньою метою збагнення істини та відкрит-тя об’єктивних законів на основі узагальнення реальних фактів у їх взаємозв’язку, для того щоб передбачувати тенденції розвитку дій-сності та сприяти її зміні.
Наука — це й творча діяльність з отримання нового знання і ре-зультат цієї діяльності: сукупність знань (переважно у понятійній формі), зведених у цілісну систему на основі певних принципів, і про-цес їх відтворення. Сума розрізнених, хаотичних відомостей не є на-уковим знанням. Як і інші форми пізнання, наука є соціокультурною діяльністю, а не тільки чистим знанням.
Таким чином, основні сторони буття науки — це, по-перше, складний, суперечний процес отримання нового знання; по-друге, ре-зультат цього процесу, тобто поєднання отриманих знань у цілісну, таку, що розвивається органічну систему; по-третє, соціальний ін-ститут зі своєю інфраструктурою: організацією науки, професіональ-ними об’єднаннями учених, ресурсами, фінансами, обладнанням, системою наукової інформації тощо; в-четвертих, особлива галузь людської діяльності і важливий елемент культури.
— 208 —
МОДУЛЬ ІІ. ФІЛОСОФСЬКЕ РОЗУМІННЯ СВІТУ, ЛЮДИНИ ТА СУСПІЛЬСТВА
