З винайденням письма починають формуватися літературні мови. Найдавнішими з них є вавилонська і єгипетська, якими вже у ІV – ІІІ тис. до н.е. записувались культові і літературні тексти. На основі народних мов сформувалися новофінікійська, крітська, давньогрецька, етруська, латинська літературні мови. Але у стародавні часи та в епоху середньовіччя літературні мови, через свою обмежену поширеність, не могли відіграти важливої етноінтегруючої ролі. Лише з XVII ст. їх вплив помітно посилився, а з XIX ст. вони відіграють помітну роль в інтеграції етносів.
Одні з мовознавців налічують близько 3 тис. мов, а інші, вважаючи діалекти самостійними мовами, доводять їх число до 6 тис. Крім того, відомо ще кілька сотень мертвих мов, тобто мов нині вже не існуючих етносів.
Історично мовна і етнічна належність збігаються. Це робить мову необхідною основою ідентифікації всіх етнічних спільнот. Тому в основу етнолінгвістичної класифікації поставлено два критерії – мову і етнічну належність. Виникнення і розвиток мови завжди йшов паралельно з антропогенезом і етногенезом, лежить в основі людської культури і є виключно людським способом передачі інформації. Мова проходить ті ж складні процеси історичного розвитку, що й етнічні спільноти.
Однак часто мовні і етнічні спільноти не збігаються. Відомо чимало випадків, коли етнос розмовляє двома мовами, або ж коли однією мовою розмовляє кілька етносів. Такі явища засвідчують процеси поглинання й асиміляції поневолених етносів панівними, або ж розкривають особливості їх етногенезу та соціально-політичного розвитку. Саме у результаті взаємодії названих чинників склалася двомовність валлонів (французька і фламандська), ірландців (кельтська і англійська), бретонців (бретонська і французька), галісійців (галісійська й іспанська), білорусів (білоруська і російська) та інших. Часто двомовність поширена вздовж етнічних кордонів та у місцях осідання емігрантів.
Особливості історичного, соціально-політичного розвитку етнічних спільнот та дезінтеграція імперських етнополітичних утворень часто стають причинами того, що одна мова стає рідною для кількох етносів. Так, німецька мова рідна для німців, австрійців і германошвейцарців, іспанська – для іспанців, мексиканців, чілійців, аргентинців та інших, англійська – для англійців, ірландців (кельтів), англоканадців, англоновозеландців, англоафриканерів, американців.
Політична дезінтеграція колоніальних імперій призвела до того, що у результаті неповного засвоєння автохтонами мов панівних етносів утворилися креольські мови. У них дуже помітний вплив мов місцевого населення. Але такі мови не можна вважати змішаними чи гібридними, бо за граматичною будовою вони належать до індоєвропейських. Так, на основі португальської мови сформувались кабовердійська і сантомійська мови, на основі французької – гаїтянська, мартинікська, гваделупська, тринідадська, гвіанська, на основі англійської — гайянська, ямайська, барбадоська, багамська, суринамська та ін. Хоч кожна з креольських мов пов'язана з якоюсь із індоєвропейських, стверджувати етнічну близькість їх носіїв з європейськими етносами не можна.
За рівнем спорідненості генеалогічна класифікація групує мови у сім'ї, у сім'ях виділяє гілки, у гілках – групи, у групах – підгрупи. При цьому мовознавці виявили кілька мов, які не виявляють генетичних зв'язків з іншими. Такі мови виділено в окрему групу ізольованих (самостійних) мов.
Формування мовних сімей нерозривно пов'язане з розселенням людських спільнот у часи пізнього палеоліту і мезоліту. Розширення ойкумени спричинило дроблення людських спільнот та їх мов, а господарське і культурно-побутове освоєння ними нових територій прискорило їх розвиток у самостійні етноси. Водночас господарсько-культурні, міжетнічні та політичні контакти сусідніх етносів завжди стимулюють мовні запозичення. Найбільш близькі мови у тих сусідніх етносів, котрі пов'язані спільністю походження чи тривалого співжиття у межах одного регіону. У поодиноких випадках мови близькі і в тих етносів, які живуть далеко один від одного (наприклад, угорців і мансі, якутів і азербайджанців, монголів і калмиків, яванців і малагасійців). Це пояснюється тим, що названі етноси мають спільне генетичне коріння і в давнину жили на суміжних територіях.
З XX ст. все більше наростає значення офіційних, тобто державних мов. Особливо важливу роль вони відіграють у молодих африканських, азіатських і океанійських країнах, у яких племінна мозаїка та недостатня соціальна розвиненість посилюють їх політичну дезінтеграцію. У таких країнах офіційними стали мови метрополій, якими володіє далеко не все населення. Так, у 21 африканській країні державною мовою є французька, у 19 - англійська, у 5 країнах - португальська. Ці мови функціонують поряд з місцевими мовами.
