Структура етнічних утворень

Наріжною ознакою структури ет­нічних утворень є їхня ієрархічна субпідрядність, яка у верти­кальному розгалужені визначається такими рівнями:

І. Власне етнічний рівень – представлений етніч­ними спільнотами (суспільностями). Етнічним спільнотам притаманні такі риси і характеристики, як власна самоназва, зв'язок із конкрет­ною територією (рідним краєм), спільна історична пам'ять та міф про спільних предків, наявність одного або кількох спільних етнокультурних елементів (мова та ін.), а також почут­тя внутрішньої солідарності серед більшості її членів. Чим більша кількість названих ознак властива певній групі населен­ня, тим краще вони відповідають ідеальному типу етнічних спільнот. Наявність названого комплексу рис визначає сутність такого поняття, як етнічна ідентифікація (самоідентифікація), яка проявляється у свідомому зарахуванні особи до певної етнічної спільноти та протиставленні на цій основі «своїх» («нас») – «чужим» («іншим»).

2. Мікрорівень – представлений найнижчими лан­ками етнічної спільноти – етнофорами (індивідами - носія­ми етнічних ознак), а також сім'ями, що є основними первин­ними етносоціальними групами, в яких відбувається відтворення фізіологічних і культурних ознак етносу. Згідно з визначенням Ю. Бромлея, це є «найменші складові частини основної етнічної одиниці, що становлять межу її подільності».

3. Макрорівень – представлений субетносами, тобто, буквально, «неголовними одиницями», що підпорядковані основній етнічній спільноті. В науковій практиці вони нерідко ототожнюються з етнографічними групами, які ви­никають усередині етносу та, усвідомлюючи свою єдність з ним, вирізняються специфічними рисами традиційно-побутової куль­тури (житло, фольклор, їжа, одяг тощо), мовними діалектами та мають менш виражені етнічні властивості. Таке ото­тожнення не може сприйматися однозначно, але сучасні науко­во-теоретичні розробки поки що не дозволяють ні чітко розді­лити ці два поняття, ні вживати їх як синонімічні.

Поява етнографічних (субетнічних) груп як елементів внут­рішньої структури етносу виразніше простежується до періоду за­родження капіталістичних відносин, які суттєво вплинули на сти­рання відмінностей етнорегіональних утворень. Їхнє виникнення та існування зумовлювалося, перш за все, особливостями госпо­дарської системи, тривалим проживанням на локальній території, де природно-географічні бар'єри (гори, ріки, ліси) відгороджували від основного етнічного масиву, сімейними міграціями на нові терени тощо. Збереження таких груп зумовлювалося комплексом суспільно-політичних, релігійних та інших факторів. Яскравими представниками субетнічної культури в українському етносі були козаки, в російському – помори, старообрядці тощо.

Багато субетнічних груп поступово пере­творилися на реліктові форми головних етнічних суспільностей. Окреме місце займають субетноси, що виникли на основі расо­вих груп, зокрема північноамериканські негри, яких сучасні вчені часто вважають субетнічною групою американської нації.

Субетноси відіграють важливу і дещо суперечливу роль в етнічній структурі суспільства: зберігаючи свою приналежність до етносу, вони можуть суттєво вирізнятися особливостями культурно-побутової сфери і поведінки, а нерідко й протистав­ляти себе головному етнічному оточенню. Проте, збільшуючи таким чином поліфакторність етносу, субетноси, як не парадок­сально, все ж надають його структурі більшої стабільності та гнучкості. Їхня самобутність та суперництво, як правило, не носять антагоністичного характеру, тому не порушують голов­ного етнічного моноліту, який лише зміцнюється завдяки збе­реженню внутрішньої етнографічної мозаїчності.

4. Метарівень – охоплює суперетноси, що також є доволі складною, багатофункціональною та суперечливою категорією етнології, яка відображає найвищий рівень етнічної ієрархії. Суперетнос являє собою етнічну систему, що скла­дається з декількох спільнот (етносів), які здебільшого форму­ються в одному регіоні та пов'язані між собою політичними, економічними, релігійними, ідеологічними та іншими чинника­ми.

Через багатовекторність контактів і зв'язків та наявність спільних рис (мова, релігія, культура, ментальність, стереотипи поведінки тощо) один етнос може входити до багатьох суперетносів, які мають найрізноманітніші рівні та прояви консолідації, наприклад, ісламський світ, слов'янський світ, індоєвропейська мовна сім'я та ін. Всередині цих систем часто нуртують гострі конфлікти, ведеться боротьба за досягнення домінуючого ста­новища або ж отримання належних прав для розвитку певно­го етносу. Окремі суб'єкти суперетносу усвідомлюють свою приналежність до цієї системи, хоча її внутрішні зв'язки та єдність є значно слабшими, ніж в етносі. На цій основі суперетноси виокремлюють і протиставляють себе іншим под­ібним утворенням.

Частина вчених-етнологів трактують суперетнос як надетнічну спільноту, застосовуючи такі поняття, як «суперетноси-імперії» (Римська імперія, Арабський халіфат, Китай, СРСР і т. ін.), як суперетнос арабізованих чи тюркомовних народів тощо.

Отже, у науці зали­шається відкритим комплекс питань щодо критеріїв та чин­ників, які об'єднують окремі етноси в суперетноси, проблеми внутрішніх взаємовідносин у суперетносах тощо.

Горизонтальна структура етносу відображає взаємозв'язок етнічного і соціального. В середині кожного етносу існують різні соціальні прошарки і класи, які, будучи його представниками, усвідомлюють свою етнічну єдність та протиставляють на цій основі «своїх» - «чу­жим». Але, з іншого боку, маючи відмінні соціальні інтереси, вони під своїм кутом сприймають спільні етнічні образи, ство­рюючи, таким чином, власне, притаманне кожній групі, етніч­не світосприйняття.

Суть зрізу горизонтальної структури етносу вдало передає схема англійського вченого Ентоні Сміта, який показав її у вигляді трьох концентричних кіл: ядра, маргіналь­ного прошарку та етнічних категорій.

До ядра входять представ­ники етносу, яким властивий найвищий ступінь самосвідомості. Це є етнофори, що проживають в країні (на території), де зосе­реджена основна частина етнічної спільноти, та сприяють куль­турній і фізіологічній репродукції етнічності.

До маргінального прошарку зараховують індивідів, які через постійні контакти з представниками інших етносів засвоюють їх культурні цінності й традиції. На цій основі формується подвійна етнічна мораль, яка проявляється в тому, що особа починає ідентифікувати себе з кількома етносами. Така маргіналізація найвиразніше прояв­ляється серед представників діаспор.

До етнічних категорій належать особи, які фактично втратили ознаки етнічності, тож на приналежність до свого етносу вказує лише їхнє походжен­ня (етнічні коріння).

Всі елементи вертикальної та горизонтальної структури етносу відзначаються динамічністю. Вони зазнають по­стійних змін, які можуть призводити до різного роду трансфор­мацій, наприклад, субетносу в етнос і, навпаки, етносу в суперетнос, маргінального прошарку в етнічну категорію тощо. Така рухливість і нестабільність структури етносу зумовлюється роз­маїттям етнічних процесів і явищ, що є одним з визначальних факторів етногенезу та етнотворення.

 

Етнічні процеси

Етногенез як сукупність соціально-культурних і біологічних процесів появи, буття і зникнення етносів проявляється в етнічних процесах, які фіксують послідовний розвиток етносів.

Поняття «етнічні процеси» з’явилося наприкінці ХІХ ст., але було обґрунтоване лише в 20-х рр. ХХ ст. У 60 – 70-х рр. ХХ ст. утвердилося два підходи до розуміння етнічних процесів: перший тлумачив їх як кардинальні зміни, що завершуються зміною етнічної самоідентифікації; другий розглядав їх лише як постійні еволюційні зміни.

Етнічні процеси – це різноманітні етнокультурні, етносоціальні і етнополітичні зміни рис і властивостей етнічних спільнот упродовж їх існування. Найшвидше змінюються соціально-економічні і політичні параметри етносів. Всі етнічні процеси поділяються на етнооб`єднуючі (інтеграційні) та етнороз`єднуючі (дезінтеграційні).

Етнооб`єднуючі процеси проявляються у злитті, зміцненні, зближенні, об’єднанні етнічних спільнот, які посилюють єдність усіх складових етносів. До них належать: етнічна консолідація, етнічна асиміляція та ін.

Етнічна консолідація – процес злиття, об’єднання кількох близьких за мовою і культурою етнічних спільнот у більш великий етнос, посилення його внутрішньої єдності, згладжування між його внутрішніми складовими.

Етнічна асиміляція – поглинання, розчинення самостійного етносу в середовищі іншого, звичайно більшого, більш розвинутого політично, економічно чи культурно. Внаслідок асиміляції відбувається зміна етнічної і культурної орієнтації та самоідентифікації.

Приклади моделей етнооб`єднуючих процесів:

Римська модель – племена латинян створюють свою державу, асимілюють підкорені народи, розширюють громадянство на всіх латино мовних і зараховують їх до римського етносу.

Києво-Руська модель – військово-політична сила консолідує в єдиній державі етнічно близькі східнослов’янські племена.

Французька модель – держава з її прагненням об’єднати певні території прискорила консолідацію романомовного, германомовного і кельтомовного населення в окремий етнос.

Німецька модель – глибокий племінний, культурно-побутовий і діалектний поділ германських племен зумовив складання кількох десятків феодальних держав, що об’єднались у «Священну Римську імперію германської нації», яка згодом стала Германською імперією.

Українська модель – державно і політично розчленований етнос прагнув соборності і власної державності.

Етнороз`єднуючі процеси розчленовують єдиний етнос чи етнополітичне утворення на кілька складових. До цих процесів належать: етнічна парціація, етнічна дисперсизація.

Етнічна парціація (лат. – частковий, окремий) – процес поділу єдиного етносу на кілька частин, кожна з яких набуває власної етнічності, майже не ототожнює себе зі своїм етнічним предком.

Етнічна дисперсія (лат. – розсіяний) – процес відокремлення від етносу окремих його частин, які не набули характеристик і властивостей самостійних етносів, а залишились чи стали субетносами або етнографічними групами.

Приклади моделей етнороз`єднуючих процесів:

Ісландська модель – переселенці-вікінги, освоївши безлюдну землю, відірвавшись від рідного краю, розвинулись в окремий етнос.

Іспанська модель – завойовники-конкістадори і переселенці, змішавшись з підкореними індіанцями, визначили етнічне обличчя нових іспаномовних етносів Латинської Америки.

Австрійська і молдавська модель – частина етносу, маючи власну державу, поступово формується в окремий етнос.

Сикхська модель – з конфесійної групи пенджабців розвинулась окрема етноконфесійна група, а на її основі сформувався сучасний сикхський етнос.

Контрольні запитання:

1. Який предмет дослідження етнографії та етнології? В чому їх відмінність?

2. З якими науками пов’язана етнологія?

3. Що називається етносом? За якими ознаками виділяють етноси?

4. Розкрийте сутність радянської концепції етногенезу.

5. Розкрийте сутність соціокультурної концепції етногенезу Ю. Бромлея.

6. Розкрийте сутність біосоціальної концепції етногенезу.

7. Охарактеризуйте вертикальну (ієрархічну) структуру етносів.

8. Охарактеризуйте горизонтальну структуру етносу.

9. Що собою являють етнічні процеси?

10. Дайте характеристику етнооб`єднуючих процесів, наведіть приклади.

11. Дайте характеристику етнороз`єднуючих процесів, наведіть приклади.

 

Література:

1. Бромлей Ю. Этносоциальные процессы: теория, история, современность. - М., 1987.

2. Етнографія України // за ред. С.А. Макарчука. – Львів: Світ, 1994. – 517 с.

3. Итс Р.Ф. Введение в этнографию. – Ленинград, 1991. – 168 с.

4. Кафарський В.І., Савчук Б.П. Етнологія. Підручник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 432 с.

5. Основы этнографии // под ред. С.А. Токарева. – М.: Высшая школа, 1968. – 356 с.

6. Тиводар М. Етнологія: Навч. посібн. – Львів: Світ, 2004. – 624 с.

7. Этнография // под ред. Ю.В. Бромлея и Г.Е. Маркова. – М.: Высшая школа, 1982. – 320 с.

 

 

ЛЕКЦІЯ 7. Концепція етногенезу Л.М. Гумільова

План:

1. Місцерозвитку етносів.

2. Фази етногенезу.

3. Взаємодія етносу з природним ландшафтом.

 

Місцерозвитку етносів

За Л. Гумільовим, етнос – це стійкий колектив осіб, що протиставляє себе іншим аналогічним колективам, який має внутрішню структуру і динамічний стереотип поведінки. Через етнічні колективи здійснюється зв’язок людства з природним середовищем, оскільки сам етнос є природним явищем.

Батьківщиною етносу є поєднання ландшафтів, де він вперше склався в нову систему. Різнорідний ландшафт стимулює зміни, які призводять до появи нових етнічних утворень.

Приклади: На просторі Євразії в зоні тайгових лісів від Онезького озера до Охотського моря не виникло жодного народу, жодної культури. Всі народи і культури, які там були чи присутні нині, принесені з півдня або з півночі. Чистий степ від Причорномор’я до Алтаю також не дає можливості зародження етносів.

Місцями розвитку етносів є території поєднання двох і більше ландшафтів. В Євразії можна назвати такі місця розвитку етносів:

1. На сході – при поєднанні гірського та степового ландшафтів (Центральна Азія). Гунни сформувались на лісистих схилах Іньшаня, а лише потім перемістились у монгольські степи. Монголи – на схилах Алтаю.

2. На заході – лісового і лучного (Оксько-Волзьке межиріччя). Казанські татари (нащадки волзьких болгар) – на Камі, де ліс межує зі степом.

3. На півдні – степового і оазисного (Крим, Середня Азія). Кримські татари – на межі степового Криму та Південного берега.

4. На півночі – лісотундра і тундра. Тут сформувалися циркумполярні народи, ізольовані зоною тайги від більш південних регіонів Євразії.

Там, де межі між ландшафтними регіонами розмиті і спостерігаються плавні переходи від одних географічних умов до інших, процеси етногенезу будуть менш інтенсивні. Монотонний ландшафтний ареал стабілізує етноси, що проживають на ньому. Народи, які населяють суцільні степи, навіть дуже багаті, виявляють надзвичайно низькі можливості розвитку. Наприклад, печеніги, кипчаки, туркмени.

Китайський народ сформувався на берегах Хуанхе при поєднанні ландшафтів: річкового, гірського, лісового, степового.

Індія, на відміну від Європи, в ландшафтному відношенні бідніша. Ландшафти плоскогір’я Декан типологічно близькі між собою, і процеси етногенезу за історичний час тут виявлені слабо. Однак у Північно-Західній Індії, де поєднуються пустелі і тропічна рослинність, сформувалися два великі народи: раджпути близько VІІІ ст. і сікхи в ХVІ – ХVІІ ст.

В Північній Америці безкрайні ліси і прерії не створюють сприятливих умов для етногенезу. Але в районі Великих озер індіанські племена у ХV ст. утворили ірокезький союз. Кордильєри переважно круто обриваються в прерію, і гірський ландшафт межує, але не поєднується зі степовим. Однак на півдні, в штаті Нью-Мексико, де є плавний перехід між цими ландшафтами, в давнину виникла культура «пуебло», а пізніше – плем’я ацтеків.

В Південній Америці в Андах, де поєднуються гірський і степовий ландшафти, склалися культури багатьох народів в різні часи. А в лісах Бразилії та на рівнинах Аргентини ніяких культур не сформувалось, оскільки природа тут одноманітна. Однак у ці регіони проникали народи з інших регіонів.

Моря, в залежності від характеру берегової лінії та рівня цивілізації берегових жителів, по-різному впливають на формування етносів. Море є обмежуючим елементом ландшафту, коли воно не освоєне, наприклад, Атлантичний океан для американських індіанців, Індійський океан для аборигенів Австралії, Каспійське море для печенігів. Однак, коли море служить джерелом ресурсів та освоюється навігація, воно перетворюється на складовий елемент місцерозвитку. Наприклад, греки використовували Егейське море, вікінги – Північне, араби – Червоне, російські помори – Біле. Ланцюг близьких культур колись оточував Північний Льодовитий океан, який був їх годувальником. Це циркумполярні народи – мисливці на морського звіра та риболови. В історичний час їх винищили угри, тунгуси, якути. Молодим циркумполярним народом є ескімоси, які поширились близько І ст. н.е. з Океанії і в Х ст. витіснили індіанців до південного кордону Канади, а в ХІІІ ст. скинули нащадків вікінгів у Гренландії в море. Формування етносу ескімосів відбувалось при поєднанні ландшафтів: моря, лісотундри і льодовика.

Поєднання ландшафтів є не причиною, а лише сприятливою умовою етногенезу.

Фази етногенезу

Етнос у своєму розвитку проходить ряд фаз. Повний цикл життя етносу триває близько 1500 років. Процес етногенезу спричиняє пасіонарний поштовх – поява певного числа об’єднаних спільною метою пасіонаріїв.

Пасіонарії (лат. passio, англ. drive) – індивіди енергонадлишкового типу, яким від народження властива здатність сприймати значно більше енергії, ніж це необхідно для їх особистого відтворення. Вони характеризуються підвищеним потягом до дії. Надлишок енергії вони спрямовують на зміну навколишнього світу.

Згідно гіпотези Л. Гумільова, пасіонарні поштовхи хронологічно співпадають з мінімумами сонячної активності або з періодами її спаду. При зменшенні сонячної активності захисні властивості іоносфери зменшуються, і космічне випромінювання досягає земної поверхні, викликаючи мікромутації в організмах, що призводять до змін на психічному рівні. Ці мутації відбуваються лише в невеликої кількості осіб людської популяції і відображаються на стереотипі їх поведінки. Це призводить до народження значної кількості пасіонарних осіб. На території з достатньо різноманітними ландшафтами це може стати пусковим механізмом появи нового етносу.

Зміна фаз етногенезу відбувається поступово і непомітно. На процес етногенезу можуть вплинути сусідні етноси, перервавши його, особливо при фазових переходах.

І. Фаза підйому починається з пасіонарного поштовху і появи нового етносу. Вона триває 200 – 300 р. В якийсь період на історичній арені з’являється група людей, або консорція, що швидко розвивається і формує власне етнічне «обличчя» і самосвідомість. Нарешті, вона приймає відповідну соціальну форму і виходить на широку історичну арену, часто починаючи територіальну експансію. Цей період пов’язаний з інтенсивним зростанням пасіонарної напруги етносу та всіх видів його активності, його енергетичною експансією. Заради створення своєї держави як основної мети пасіонарії йдуть на значні жертви. Пануючий імператив в етнічній спільноті – «Треба виправити світ, бо він недосконалий»! Пасіонарний поштовх не завжди призводить до появи нового етносу, оскільки можливий раптовий обрив процесу сторонньою силою.

ІІ. Найвища (акматична) фаза – найбільше піднесення пасіонарної напруги. Перехід до неї визначається імперативом «Ми хочемо бути великими»! Сама фаза проходить під імперативом «Будь самим собою»! і триває близько 300 р. Етнос надзвичайно активний, зростає індивідуалізм. Це пора завоювань, міграцій.

ІІІ. Фаза надлому (кризова), перехід до якої здійснюється під імперативом «Ми втомились від великих»! Фаза триває близько 200 р. під імперативом «Ми знаємо, все буде інакше»! Всередині етносу відбуваються гострі конфлікти, громадянські війни, розкол етнополітичних утворень. У цих конфліктах пасіонарії взаємно винищуються, а рівень пасіонарної напруги різко спадає. Зростає чисельність субпасіонаріїв – осіб з від’ємною пасіонарністю, вони не змінюють світ і не зберігають його, а живуть за його рахунок.

ІV. Фаза інерції (бездіяльності, нерухомості) проходить під імперативом «Будь таким, як я»! і триває 300 – 400 р. Поступово зменшується пасіонарна напруга етносу. Припиняється розширення ареалу проживання етносу. Відбувається посилення державних і соціальних інститутів, нагромадження матеріальних і культурних цінностей. В суспільстві домінують гармонійні особи, законослухняні і працелюбні посередності, орієнтація на загальноприйнятий стандарт. Фаза інерції виглядає як початок творчої діяльності, але при цьому рівень пасіонарної напруги постійно спадає – під маскою процвітання йде процес «загнивання» етносу.

V. Фаза обскурації (старості, відживання) наступає, коли етносу понад 1100 р. Рівень пасіонарної напруги спадає нижче 0 і значно зростає кількість субпасіонаріїв. Пануючий імператив – «Будь таким, як ми»!. Етнос продовжує існувати за рахунок раніше набутих матеріальних і культурних цінностей, але неспроможний до конструктивної діяльності. Суспільні інститути починають розкладатись: узаконюється корупція, зростає злочинність, до влади приходять авантюристи. Працелюбних і чесних людей переслідують. Настає помітне скорочення чисельності етносу, який в цю добу може бути легко завойований сусідами. Під імперативом «День, але мій»! наступає перехід до меморіальної фази.

VІ. Меморіальна фаза (загибелі, статична, реліктова, гомеостаз) засвідчує завершення процесу етногенезу. Вона проходить під імперативом «Пам’ятаєш, як було прекрасно»! Члени етносу майже без жодних змін повторюють з покоління в покоління збережені традиції. Такий етнос чи його залишки поступово розпадаються, а його члени перетворюються на гостинних, безневинних, доброзичливих, працьовитих і консервативних людей, які не хочуть нічого змінювати.

Перехід до заключного етапу меморіальної фази має вигляд поступового забування традицій минулого – реліктовий стан. Його імператив – «Будь задоволений собою»!

Новий цикл розвитку реліктового етносу може бути викликаний лише новим пасіонарним поштовхом, при якому виникає нова пасіонарна етнічна популяція. Нові етноси виникають не шляхом дроблення старих, а шляхом синтезу вже існуючих, тобто етнічних субстратів.

Етнічні групи виникають в чітко окреслених географічних регіонах в короткий час, а регіони щоразу змінюються. Зони пасіонарних поштовхів – це суцільні смуги шириною близько 300 км, розміщені в меридіональному чи широтному напрямі або під кутом до них. Поряд із такою смугою – спокій. Самозаспокоєні етноси стають жертвами своїх неспокійних сусідів.