Коеволюція людини і навколишнього природного середовища. в ранньому і середньому палеоліті (до 35 тис

в ранньому і середньому палеоліті (до 35 тис. р. до н.е.)

На ранніх етапах існування первісних людей у їх взаємовідносинах із середовищем проживання визначальну роль відігравав природний фактор. Від особливостей навколишнього природного середовища повністю залежали стан, безпека і життя первісних людей. Найдавніші люди становили один з біологічних компонентів природних екосистем. На думку російського етнолога Л.М. Гумільова, палеолітична людина перебувала у стані „гомеостазу” (рівноваги) з навколишнім „вміщуючим” ландшафтом, входячи до біогеоценозу в якості верхньої, завершальної ланки.

Відповідно реакція первісних людей була особливо велика на критичні фази в розвитку природи. Так, становлення палеоантропів відбувалось в умовах, коли почалось загальне похолодання клімату Європи 700 тис. р. тому. Воно супроводжувалось циклічною зміною льодовикових і міжльодовикових епох.

Протягом палеоліту панувало привласнювальне господарство, що відображало низький рівень розвитку продуктивних сил. Найдавнішим видом господарської діяльності первісних людей було збиральництво. Люди вели стадний, напівкочовий спосіб життя, харчувалися рослинами, плодами, корінням. Щоб прогодувати себе, людина-збиральник повинна була мати кормову територію площею понад 5 км², проходити за добу 25 – 30 км.

Фізичні можливості та примітивність перших знарядь праці первісних людей навряд чи могли забезпечити успішне полювання на великих тварин. Первісні люди були падальщиками, поїдаючи трупи тварин. Академік Б.Ф. Поршнєв [1974 р.] та його послідовник Б.А. Діденко [1999 р.] вважають, що людство не першому етапі еволюції пройшло стадію канібалізму. Після наступу материкового зледеніння у плейстоцені відбувалося вимирання багатьох видів тваринного світу, інші види мігрували на південь. Гомініди змушені були перейти від трупоїдства до канібалізму – полювання на подібних собі, оскільки полювати на людину легше, ніж на тварин, які відзначаються більшою фізичною силою, швидкістю та витривалістю.

В ході еволюції зростали розумові здібності людини. Вдосконалювалась матеріальна культура – знаряддя праці та вогонь, що штучно добувався, розширили можливості використання ресурсів навколишнього природного середовища.

Оволодіння вогнем відбулося близько 60 тис. р. тому. Вогонь використовувався для приготування їжі, обігрівання житла, захисту від хижих тварин, виготовлення знарядь праці, полювання. Це дало панування людям над певною силою природи і остаточно виділило їх зі світу тварин. Тільки володіння вогнем дозволило людям заселити обширні території в помірному поясі і вижити в умовах суворого льодовикового періоду.

Виготовлення кам’яних знарядь праці вимагало великих затрат праці та терпіння. Основні матеріали: камінь, кістка, дерево. Переважали вироби з каменю: ручні рубила, пізніше ножі, сокири, молотки, скребки.

Неандертальці добре пристосовувались до природних умов: використовували природні та будували примітивні житла, носили шкури тварин, виготовляли знаряддя праці з дерева, кістки, каменю, володіли вогнем. Міграції неандертальців на північ відбувались у міжльодовикові епохи, а на південь – в період наступу льодовика.

Неандертальці займалися збиральництвом та полюванням. Полювання зробило людей всеїдними. В полюванні простежувалась спеціалізація – під час розкопок на стоянках знайдені кістки певних видів тварин: мамонти або північні олені, або дикі слони, або бізони. Можливе пояснення цього – переважання одного виду тварин в тому чи іншому районі, або навички і наявні технічні засоби, які забезпечували полювання на певних видів тварин. „Виїдаючи” один харчовий пласт, переключалися на інший вид.

Неандерталець здійснював вплив на видовий склад та чисельність тварин, не прагнув до великих перетворень природи, залишався „природною” частиною середовища – в матеріальному і духовному відношенні.