Середньовіччя – це період в історії людства, який зазвичай обмежують тисячоліттям між падінням Римської імперії наприкінці V ст. до Великих географічних відкриттів, які розпочинаються наприкінці XV ст. Вивчення питання слід розпочати з характеристики суспільств, що сформувались у період середньовіччя, виходячи з того, що їм була притаманною стала і малорухома система цінностей і уявлень, заснована на релігійних заповідях і вченнях.
Важливо з’ясувати сутність економічної системи, що склалась у Західній Європі в цей період і отримала назву феодальної. Однією з найважливіших ознак цієї системи був принцип ототожнення особистої свободи і прав власності, успадкований ще з античних часів, на якому ґрунтувалась ієрархічна структура цього суспільства (структура васалітету). Для більш досконалого вивчення цієї проблеми потрібно ознайомитись із «Салічною правдою» – пам’яткою правової та економічної думки того часу. Цей же документ дає нам уявлення про процеси формування індивідуального землеволодіння (алоду). Питання формування великої земельної власності та її форм (бенефіцію, феоду), ролі в цьому процесі католицької церкви (найбільшого в Європі землевласника) – надзвичайно важливі для розуміння тих процесів, що характеризують формування феодальної системи господарства.
Особливо слід звернути увагу на розподіл земель між феодалами та безпосередніми виробниками (селянами), на характер взаємин між ними, розглянути природу селянських повинностей відносно феодала (феодальна рента), різні їхні форми (натуральна, відробіткова, грошова). На окремий аналіз заслуговують трансформація ренти, відома як процес комутації, а також причини цих процесів. Важливим джерелом для з’ясування цих питань є «Капітулярій про вілли», з яким слід ґрунтовно ознайомитися в процесі вивчення даного питання.
Потрібно розкрити особливості нових етапів у господарському розвитку суспільств цієї доби, пояснити причини поступового посилення елементів товарності, що почали з’являтися з XI ст. Аналізу потребують також істотні зміни, які відбулись у сільському господарстві, – розширення посівних площ, перехід до трипільної системи землеробства, застосування природних добрив і більш продуктивних сортів культурних рослин, спеціалізація окремих регіонів на виробництві певних сільськогосподарських продуктів.
Необхідно розглянути статус міста у феодальній системі господарства, зв’язок його з розвитком товарних відносин, підвищення ролі в економічному житті суспільств, підпорядкованість села місту. Через висвітлення процесу комунальних революцій необхідно показати зростання особистої незалежності індивідів, формування міського самоврядування та соціально-економічної самостійності городян, які стали головною ознакою середньовічної західної соціокультурної традиції.
Особливу увагу слід приділити висвітленню певних корпоративних організацій – ремісничих цехів і купецьких гільдій, які відігравали важливу роль у функціонуванні міського господарства. При цьому потрібно проаналізувати формування середовища з відповідними правовими, релігійними та владними інститутами (виборне управління, власне судочинство, релігійна та військова організація, право власності на нерухомість тощо). Необхідно також з’ясувати причини, що зумовили появу таких корпоративних професійних об’єднань і господарських форм у середньовічних містах Західної Європи.
У контексті висвітлення особливостей організації міського життя варто також проаналізувати такі пам’ятки економічної думки, як цехові статути та регламенти, в яких закріплювалися правила організації виробництва, зокрема, технологія виробництва, якість продукції, час роботи, кількість учнів і підмайстрів тощо. Слід пам’ятати, що від ремісників вимагали суворого додержання цехових регламентів, порушення яких жорстко каралося.
Культурне життя, освіту, а також економічну думку цього періоду слід розглядати у тісному зв’язку з особливою роллю католицької церкви, яка не тільки володіла колосальним світським багатством, але й займала привілейоване становище у сфері науки й освіти; саме з неї вийшли всі найвидатніші філософи середньовіччя, найвідомішими з-поміж яких був Фома Аквінський (1225–1274).
З’ясовуючи погляди Фоми Аквінського, слід звернути увагу на трактування ним таких категорій, як ціна, купівля-продаж, процент, приватна власність, що їх він розглядає з позицій «Божественного порядку» та християнської моралі.
