Загальна характеристика Східної та Західної цивіліза­ції в осьовий час

Розпочинаючи розгляд даного питання, перш за все слід ви­значити, що таке «осьовий час» і чому саме його ми беремо за вихідну точку формування суспільств сучасних цивілізацій.

Формування двох сучасних цивілізацій пов’язують із так зва­ним «осьовим часом», який, на думку вчених, припадає десь на проміжок між 800 та 200 рр. до н. е. Саме в цей період відбу­вається «найрізкіший поворот в історії»: з’явля­ється людина та­кого типу, що зберігається донині; на Сході та Заході зарод­жується філософія, виникають нові релігії та їхні пророки, а лю­дина усвідомлює своє буття і саму себе.

Зміна людини зумовила досить глибокі зрушення в різних сферах суспільства, включаючи господарську і техніко-техноло­гічну сфери, політичну систему та соціальну структуру.

Отже, можна зробити висновок, що осьовий час – це період трансформації всієї життєдіяльності людства, який характеризу­вався принциповими змінами в соціально-економічній, політич­ній та етнічній сферах. Його слід розглядати як найважливішу віху в істо­рії, котра визначає і попередній, і подальший розвиток людства.

Починаючи розгляд загальної характеристики суспільств Східної цивілізації, насамперед слід зосередити увагу на проце­сах форму­вання держав у цьому регіоні, вивчити окремі етапи цього про­цесу та провести паралель із першими формами дер­жавних утво­рень на етапі ранніх цивілізацій.

Важливим аспектом цих процесів є те, що держава виникає як певний центр, що опосередковує всі су­спільні процеси. Особ­ливості утворення держав у суспільствах Схід­ної цивілізації на­кладають свій відбиток на формування господарської сфери, ос­новою якої були землероби-общинники, які пере­бували в осо­бистій залежності від владного центру, передусім від царя-дес­пота, в особі якого втілювались і влада, і власність.

Необхідно розкрити причини домінування в східному сус­піль­стві владного центру, збереження принципу влада-влас­ність. Як це залежало від природно-кліматичних умов, організа­ції ірига­ційного землеробства, чому була потрібна централізова­на органі­зація громадських робіт тощо?

Аналіз господарського життя Давньої Індії в осьовий час слід розпочинати з установлення ролі буддизму. Саме він визначав ста­тус людини як такий, що походить від природи, виховував почуття відповідальності за долю природи, утверджував розу­міння суті та ролі держави у розвитку суспільства, розкривав етапи її становлення.

Неоціненним джерелом для вивчення питань господарського розвитку давньоіндійського суспільства є видатна пам’ятка того періоду – трактат «Артхашастра». Слід розглянути основні по­ложення трактату, розкрити їхню суть і взаємозв’язок із реаль­ним господарським життям.

Досліджуючи господарський розвиток Давнього Китаю, тре­ба звернути увагу на існуючий поділ суспільства на верстви-ранги, які залежали від верховного правителя.Представники кожної з верств отримували матері­альні блага суворо відповідно до рангу: розміри житла та якість його оздоблення, одяг, харчу­вання, навіть умови поховання – все було різним, чітко регла­ментованим залежно від соціального стану.

Розглядаючи роль влади, потрібно зверну­тися до праць Кон­фуція (551–479 до н. е.), в яких він розкривав значення держави в забезпеченні добробуту суспільства і окремих індивідів і про­понував реформи суспільно-економічної сфери. По­трібно також розглянути його рекомендації, що були спрямовані на моральне вдосконалення людини та зміцнення держави.

На відміну від конфуціанців, котрі розглядали здебільшо­го морально-етичні питання, представники легізму (Лі Куй (424–386 до н. е.), Гуньсунь Ян(390–338 до н. е.) велику увагу приділяли питанням організації державного управління, яке, на їхню думку, мало ґрунтуватися не на традиціях і ритуалах, а на досконалому законодавстві.

До критиків конфуціанства належить також Мо Ді (Мо-цзи) (479–400 до н. е.) – засновник школи моїстів. Він та його при­хильники виходили з принципу природної рівнос­ті всіх людей, виступали проти станового поділу суспільства, засуджували рабство, розкіш і паразитизм панівних станів, гноблення ними землеробів і ремісників. Вони вважали фізичну пра­цю джерелом багатства й закликали всіх старанно працювати, щоб досягти щастя та добробуту.

У IV–III ст. до н. е. з’явилася книжка «Дао де цзин», що в ній викладалося вчення даосизму. Автором її вважають Лао-цзи (VI–V ст. до н. е.) – основоположника даосизму й сучасника Конфуція. Поняття «дао» (буквально шлях, закон) тлумачиться як природний, закономірний рух і мінливість усього сутнього. Цей рух не допускає будь-якого зовнішнього втручання.

Вагомий вплив на господарський розвиток Китаю справили постійні реформи в напрямку посилення ролі держави. Ці ре­форми спиралися на ідеї мислителів, викладені у трактаті «Гуань-цзи», зі змістом якого необхідно ознайомитися.

Формування західної цивілізації пов’язують зі становленням і розвитком античних держав – Давньої Греції та Давнього Риму.

Перш за все слід усвідомити, що єдиної держави, єдиного по­літичного цілого у Греції на той час не існувало, а суспільно-економічне та політичне життя зосереджувалося у полісах – міс­тах-державах, розташованих на берегах і островах Егейського та Іонічного морів. Поєднувала еллінів (так греки називали себе в ті часи) спільність релігії та релігійних центрів. Тут слід поясни­ти суть поліса, розкрити соціальний склад населення, його пов­ноправної (громадяни поліса) та неповноправної (іноземці-мете­ки та раби) частин.

Історія формування господарської системи Давньої Греції в осьовий час передбачає виокремлення двох етапів її розвитку – патріархального та торговельно-ремісничого.

Слід звернути увагу, що на першому етапі (патріархальний період) основою господарської системи була велика (патріарх­халь­на) родина, а господарство мало натуральний характер. У госпо­дарській діяльності брали участь усі члени такої родини, вклю­чаючи рабів, де кожний мав місце, зумовлене поділом праці.

Потрібно розкрити особливість господарської системи Спар­ти, в якій натуральне господарство тривалий час становило її під­валини. Важливо осмислити роль законів Лікурга в розвитку гос­подарської системи та показати, як господарський лад Спар­ти відбився в економічних поглядах Ксенофонта.

Вивчаючи господарський лад Афін, важливо зрозуміти роль ремесел і торгівлі, розкрити процеси формування відносин влас­ності, зокрема на землю; розглянути закони, що захищали влас­ність (Драконт, Солон). Господарська система Афін дозволяє продемонструвати еволюцію господарських форм натурального виробництва, появу елементів товарного господарства. Еконо­мічні погляди відомих грецьких філософів – Платона та Арісто­теля відбивали проблеми власності та її правового регулювання, грошей, лихварства, ролі й місця рабів тощо.

Аналіз господарського ладу Давнього Риму слід розпочати з відносин власності та їх відображення у знаменитих Законах XII таблиць. Важливим також є розуміння соціальної структури сус­пільства, обмеженості натурального господарства та появи па­ростків товарних відносин, податкової справи, лихварства тощо.

Слід опанувати особливості організації сільського господар­ст­ва, пов’язані з формуванням великого землеволодіння та його гос­подарської спеціалізації, зубожінням і поступовим витискан­ням із рільництва вільних селян, поширенням праці рабів, що стала ба­зою великих господарств, розглянувши при цьому оз­наки так званого класичного рабства. Важливо показати, як ці процеси зумовили реформи братів Гракхів, проаналізувати їхню суть і наслідки.

Криза полісного устрою та формування єдиної держави на чо­лі з імператором стали важливим моментом господарського роз­витку цього періоду. Відбуваються зміни в організації сіль­ського господарства, починає домінувати така господарська фор­ма, як рабовласницька вілла. Слід з’ясувати її устрій, проаналі­зувавши праці Катона Старшого (зокрема «Землеробство»), по­казати особ­ливості поєднання натурального та товарного вироб­ництва.

Особливу увагу слід звернути на причини та наслідки кризи рабовласницької системи господарства, поширення такої форми господарства, як латифундія. Для того щоб розкрити суть лати­фундії, розкрити характер праці рабів у ній, з’ясувати, чи засто­совувалась у ній праця рабів, слід звернутися до праць Варрона та Колумелли, які дозволять простежити еволюцію цієї госпо­дар­ської форми та перехід до системи колонату, яка поступово пере­творюється на систему, що вже має принципово нові ознаки порівняно з рабовласницькою системою.