Сучасна філософія розширила спектр філософської тематики, в ній з’явилися нові проблеми, а також нові аспекти проблем, що вважалися традиційними. Це зумовило надзвичайну різноманітність і множинність філософських вчень, концепцій, теорій, напрямків ХХ століття. Причина цьому, можливо, демократизація громадського життя, ріст ступеня свободи особи. Характерною рисою сучасної філософії стає відмова від надмінних амбіцій розуму, від віри у всевладність науки, від ідеї гарантованого соціального прогресу, тобто—перегляд традицій класичного раціоналізму. Критика цієї традиції здійснюється з двох боків: по-перше, з боку ірраціоналізму, по-друге, з позиції сучасного раціоналізму, що змінив свою форму і став більш скромним і обачливим.
Сучасна неокласична філософія стає філософією людини і філософією мови.
На перший план виходять проблеми людської суб’єктивності, духовного досвіду людини, світу її повсякденності, проблеми культури та історії, морально-етичні проблеми, проблеми мови та спілкування
І все-таки серед самих різних по типу філософствування і методології теорій можна виділити два основних напрямки, які протилежним чином реагують на нашу епоху - епоху науково-технічної революції (НТР), епоху технічної цивілізації.
Отже, основні напрямки сучасної філософії:
1.Сцієнтизм—світогляд, який позитивно оцінює соціальні наслідки НТР, вважає головним завданням філософії—обслуговування бурхливого розвитку науки. Найбільш відомі в цьому напрямку різні школи позитивізму і неопозитивізму.
2.Ірраціоналізм—негативна реакція на НТР, усвідомлення нерівномірності технічного і духовного прогресу; констатація духовної кризи, песимістичні прогнози майбутнього. В центрі філософії—людина—загублена і «занедбана» в сучасному технічному світі. Основні школи: психоаналіз, неофрейдизм, філософія життя, екзистенціалізм.
13.Філософія життя (Ф. Ніцше)
Наприкінці XIX — у першій чверті XX ст. в Європі набула популярності «філософія життя». Найпомітнішими представниками якої були Ф. Ніцше, 3. Фрейд.
Філософія життя — напрям у некласичній філософії кінця XIX — початку XX ст.
Постала вона як своєрідний протест проти класичного гегелівського ідеалізму. Філософія життя знаменувала собою поворот до людини, її проблем і переживань, до антропологічної й аксіологічної проблематики.
Критиком традиційних цінностей і пророком нових виступив німецький мислитель Фрідріх Ніцше
Центральним поняттям його філософії є «життя», виявами якого є «становлення» і «воля». Життя — постійне становлення, боріння, процес, а не предмет і субстанція. Поняття «воля» у Ніцше багатозначне і метафоричне. Це — рушійна сила будь-яких процесів у неорганічному світі, боротьба за виживання, за розширення власного Я.
Людину Ніцше розглядає як біологічну, недовершену, хвору істоту, оскільки в ній тваринні інстинкти значною мірою підмінені розумом. Взагалі розум він розглядає лише як засіб, інструмент життя, позбавляє його самоцінності, статусу абсолютної цінності. Життя і воля, яка складає його основу, є вищими цінностями, а все інше — лише засоби, підпорядковані цінності.
Процес пізнання для Ніцше — не пошук істини, а «схематизація», спрощення світу, що забезпечує практичні дії.
Філософія Ніцше — це крайній індивідуалізм з аристократичним і водночас біологічним забарвленнями.
14. Психоаналітична філософія (Фрейд, Юнг, Фромм)
Засновником психоаналітичної традиції яка вплинула на філософську думку XX століття став австрійський психіатр і психолог Зігмунд Фрейд. Його основним внеском в науку і філософію стало дослідження ролі підсвідомого у людській психіці, впливу підсвідомого на життя і поведінку людини на історію та культуру людства. Найбільш відомими його творами стали «Я і Воно», «Тлумачення сновидінь». Фрейд зосереджує увагу на аморальності, асоціальної агресивності людської природи. Фрейду вдалося зробити підсвідоме об'єктом дослідження з принципово нових позицій. Він відводить підсвідомому провідне місце в процесі становлення та існування людини. Переважна частина психічного життя знаходиться поза контролем розуму.
Підсвідоме трактується Фреидом як сукупність первісних інстинктів, темних, ірраціональних, аморальних потягів і бажань. В основі всіх людських пристрастей і вад - марнолюбства, владолюбства, заздрості,жадібності та інших.
Пригнічені і нереалізовані інстинкти стають джерелом негативної енергії, призводять до неврозів, до деструкції, руйнування людської психіки.
Отже, справжнє : керівництво людським здійснювалося сферою підсвідомого. Е. Фромм продовжив і розвинув фрейдистські ідеї в соціологічних та культурологічних дослідженнях. Він прагнув пояснити і вирішити соціальні проблеми методами і настановами психоаналізу. Він зосередив свою увагу на понятті соціального несвідомого, на психологічних аспектах соціального відчуження і самовідчуженні людини, на процесах міжособистісних зв'язків, на ірраціональних і патологічних проявах суспільного життя. Фромм зробив спробу поєднати в своєму «гуманістичному психоаналізі» ідеї марксизму, фрейдизму і екзистенціалізму. У своїх відомих творах «Мати або бути?», «Втеча від свободи» Фромм віднімає проблеми особистості в сучасному світі.
Екзистенціалізм
Екзистенціалізм – течія в літературі, що сформувалася в Європі у 30-40-ті рр. ХХ ст, а найбільшого розвитку досягла в 50—60-ті рр., і представлена письменниками, які водночас належать до екзистенціалізму як течії філософської (Г. Марсель, Ж.-Гі. Сартр, С. де Бовуар, А. Камю)
Основним положенням екзистенціалізму є постулат: екзистенція (існування) передує есенції (сутності).
Визначальні риси екзистенціалізму:
· на перше місце висуваються категорії абсурдності буття страху, відчаю, самотності, страждання, смерті;
· особистість має протидіяти суспільству, державі, середовищу, ворожому «іншому», адже всі вони нав'язують їй свою волю, мораль, свої інтереси й ідеали;
· поняття відчуженості й абсурдності є взаємопов'язаними та взаємозумовленими в літературних творах екзистенціалістів;
· вищу життєву цінність екзистенціалісти вбачають у свободі особистості;
· існування людини тлумачиться як драма свободи;
· найчастіше в художніх творах застосовується прийом розповіді від першої особи.
Фундаментальною рисою екзистенціалізму, яка визначає його вклад в розвиток філософії, є усвідомлення людини як унікальної, неповторної істоти. Буття кожної людини, розглядається як абсолютне. Звідси одна з основних ідей філософії екзистенціалізму — ідеятотожності сутності й існування. Представники течії якраз і зосереджують свою увагу на існуванні людини, що є емпіричною особистістю, вилученою з будь-яких систем (релігійних, політ., соц-х). Світ же вони розуміють як дещо вороже особистості, сприймають його як хаотичний, дисгармонійний, абсурдний. Процеси, що відбуваються в цьому світі, повному внутрішніх суперечностей, позбавлені закономірностей, логічного зв'язку, часової послідовності.
